— Чому б і ні? Якщо від вас буде користь — долучайтеся.
Отже, екіпаж у нас вже є.
Усміхаючись, четверо чоловіків обмінялися поглядами.
— Ну? — сказав Гроувз. — Чого чекаємо? Почнімо!
Лінгвіст тицьнув пальцем на панель:
— Ось тут ганські позначки. Біля кожної ми написали терранський переклад. Щоправда, є одна заковика. Ми знаємо, як буде ганською, скажімо, «п’ять» — «Zahf». Отже, скрізь, де ми бачили «zahf», ми писали «п’ять». А тепер погляньте на цю шкалу. Бачите, стрілка вказує на «nesi»? Тобто на «нуль». Дивіться, ось ми підписали.
Кармайкл кивнув:
— І що?
— У тому-то й проблема. Ми не маємо уявлення, що все це означає. «П’ять», але п’ять чого? «П’ятдесят», але п’ятдесят чого? Можливо, це швидкість. Чи віддаль? Принцип роботи цього корабля зовсім не вивчений, тому...
— І не можна здогадатися?
— Як? — лінгвіст клацнув перемикачем. Ось це очевидно вмикає двигун. «Mel» означає «увімкнути». Знову клацаєте перемикачем, і з’являється напис «іо» — «вимкнути». Але як керувати кораблем — це вже питання. Ми не можемо сказати вам, що це за шкала.
Гроувз торкнувся штурвалу.
— А хіба не це керує рухом корабля?
— Це керує лише гальмівними дюзами, двигунами для приземлення. Що стосується основного двигуна, ми не знаємо, ані що це за штука, ані як ним керувати після запуску. Тут семантика не допоможе. Визначити це можна лише дослідним шляхом. Цифри ми можемо перекласти лише як цифри.
Гроувз і Кармайкл переглянулися.
— Ну то що? — запитав Гроувз. — Ми можемо опинитися десь посеред космосу. Або впасти на Сонце. Якось я бачив, як корабель падав по спіралі на Сонце. Все швидше, швидше, все нижче, нижче...
— Звідси далеко до Сонця. Крім того, ми скеруємо корабель в інший бік, у напрямку Плутона. І, думаю, ми все ж дамо собі раду з тим управлінням. Чи ви хочете відмовитися?
— Звісно, що ні.
— А ви що скажете? — Кармайкл повернувся до Бассета і Сіллера. — Ви все ще в команді?
— Авжеж, — Бассет саме обережно натягував на себе скафандр. — Ми в команді.
— Перевірте, чи надійно зафіксували шолом. — Кармайкл взявся допомагати йому зі штаньми. — А тепер черевики.
— Командере, — звернувся до нього Гроувз, — уже закінчують монтувати відеоекран. Я розпорядився, щоб його встановили, аби ми могли мати зворотний зв’язок. Нам може знадобитися стороння допомога.
— Хороша ідея, — Кармайкл підійшов до відеоекрана і став розглядати дроти. — Живлення автономне?
— Так, для надійності. Щоб не залежати від корабля.
Кармайкл сів перед екраном, клацнув вимикачем і під’єднався до місцевої мережі.
— З’єднайте мене з гарнізоном на Марсі. Покличте командера Вечі.
Чекаючи з’єднання, Кармайкл взявся зашнуровувати черевики та підтягувати шнурівку штанів. Він саме припасовував шолом, коли засвітився екран. На ньому з’явилося зображення Вечі, темношкірого чоловіка з худорлявими рисами обличчя, особливо чіткими на тлі яскраво-червоної уніформи.
— Мої вітання, командере Кармайкл, — пробурмотів він, зацікавлено розглядаючи костюм Кармайкла. — Збираєтесь у подорож, командере?
— Можливо, навіть до вас навідаємося. Летітимемо на трофейному ганімедському кораблі. Якщо все вдасться, планую до вечора посадити його на вашому злітному майданчику.
— Ми звільнимо його для вас.
— А ще тримайте напоготові аварійне спорядження. Ми так і не зрозуміли принципу керування кораблем.
— Щасти! — У Вечі загорілися очі. — Я бачу, ви в кабіні корабля. Що у нього за двигун?
— Самі ще не знаємо. В цьому й проблема.
— Сподіваюся, ви зможете посадити його, командере.
— Дякую. Ми також на це сподіваємось. — Кармайкл відключився.
Гроувз і Сіллер були вже вдягнені і допомагали Бассету впоратися з фіксаторами навушників.
— Ми готові, — сказав Гроувз і визирнув крізь ілюмінатор назовні. Оточивши корабель колом, за ним спостерігали офіцери.
— Попрощайтеся, — промовив Сіллер Бассету. — Можливо, це наша остання хвилина на Террі.
— Невже це насправді так небезпечно?
Гроувз сів за панель керування поруч із Кармайклом.
— Готові? — почув Кармайкл у навушниках його голос.
— Готовий, — рука Кармайкла на якусь мить зависла над перемикачем з позначкою «mel».— Поїхали. Тримайтеся міцніше!
Він рішуче вхопився за штурвал і потягнув.
Вони кудись падали.
— Допоможіть! — заволав доктор Бассет. Він покотився по нахиленій підлозі і врізався у стіл. Кармайкл і Гроувз із похмурою рішучістю вчепилися за панель керування.
Куля крутячись падала, все нижче і нижче, крізь суцільну пелену дощу. А далеко під ними, ледь видимий крізь ілюмінатор, скільки бачило око здіймався синіми хвилями безмежний океан. Стіллер стояв навкарачки і виглядав назовні.
— Командере, а де... де ми мали опинитися?
— Десь у районі Марса. Але це не може бути Марсом!
Гроувз заклацав вимикачами гальмівних двигунів. Куля затремтіла: то пооживали встановлені на її корпусі дюзи.
— Скидаємо швидкість! — крикнув Кармайкл, вивертаючи шию, щоб виглянути в ілюмінатор. — Океан? Що за чорт...
Куля вирівнялась і тепер мчала над водною поверхнею. Сіллер повільно підвівся і вхопився за поручні. Потім допоміг підвестися Бассету.
— Ви в нормі, доку?
— Дякую, — похитуючись, вимовив Бассет. Під шоломом з нього злетіли окуляри. — Де ми? Вже на Марсі?
— Ми прилетіли, — відповів Гроувз, — але не на Марс.
— А я думав, ми на Марс летимо.
— Усі так думали, — Гроувз обережно скинув швидкість кулі. — Можете самі переконатися: це не Марс.
— Тоді що ж це?
— Не знаю. Але ми з’ясуємо. Командере, подивіться на правий двигун. Ми хилимось у його бік. Вимикач перед вами.
Кармайкл відрегулював двигун.
— Як думаєте, де ми? Я не маю жодного уявлення. Ми все ще на Террі? Чи на Венері?
Гроувз увімкнув відеоекран.
— Якщо ми на Террі, то зараз про це довідаємося. — Він запустив сканування ефіру, проте екран залишався порожнім. — Ми не на Террі.
— Ми взагалі не в Сонячній системі, — Гроувз почав крутити ручку регулювання частот. — Жодного сигналу.
— Спробуйте частоти великого марсіанського передавача.
Гроувз знову взявся за ручку. Але й на цих частотах панувала тиша. Четверо чоловіків ошелешено витріщились на екран.
Все своє життя вони бачили на цьому каналі ті самі впевнені обличчя дикторів Марса. Двадцять чотири години на добу. Це був найпотужніший передавач Системи. Марсіанський передавач вів мовлення на всі дев’ять планет і навіть у далекий космос.
Його програми завжди були в ефірі.
— Господи, — вимовив Бассет. — Ми покинули Систему.
— Ми точно не в Системі, — погодився Гроувз. — Зверніть увагу на вигин лінії горизонту... Ми на невеличкій планеті. Можливо, на супутнику. Проте такого немає ні у нас, ні в системі Проксими Центавра.
Кармайкл підвівся.
— Мабуть, одиниці виміру на панелі — дуже великі, це свого роду скорочення. Ми далеко за межами Системи, можливо, навіть на іншому краю галактики. — Він пильно подивився на океанські хвилі за ілюмінатором.
— Зірок не видно, — промовив Бассет.
— Згодом спробуємо за ними зорієнтуватись. Коли будемо на протилежному кінці планети, по той бік від сонця.
— Океан, — пробурмотів Сіллер. — Безкраї милі океану. І сприятлива температура, — він обережно зняв шолом. — Можливо, це нам більше не знадобиться.
— Краще б вам зачекати, поки ми не візьмемо зразків повітря, — порадив Гроувз. — На цій кулі є колба для взяття проб?
— Не бачу такої, — відповів Кармайкл.
— Ну, це не так і важливо. Якщо ми...
— Сер! — вигукнув Сіллер. — Земля!
Усі кинулися до ілюмінатора. На видноколі поволі здіймався суходіл. Довга вузька смужка берегової лінії. Можна було навіть розгледіти зелень: отже, земля була плодючою.