— Я візьму трохи праворуч, — сказав Гроувз, сідаючи за панель, і покрутив якимись важелями. — Як тепер?
— Узяли курс на землю, — промовив, умощуючись поряд із ним, Кармайкл. — Що ж, принаймні, не потонемо. Цікаво, де ми? І як нам про це дізнатись? Що, як карта зоряного неба нічого нам не скаже? Можна спробувати провести спектроскопічний аналіз, пошукати відому зірку...
— Майже прилетіли, — збуджено, з помітним напруженням у голосі повідомив Бассет. — Скиньте швидкість, генерале. А то ще розіб’ємося.
— Роблю все, що в моїх силах. Там є якісь гори чи вершини?
— Ні, здається, суцільна рівнина.
Скидаючи швидкість, куля опускалася все нижче і нижче. Під ними почав проноситися зелений ландшафт. Нарешті на горизонті показався кряж невисоких пагорбів. Тепер куля вже ледь не зачіпала верхівок дерев, а пілоти все намагалися її спинити.
— Тихше, тихше, — бурмотів Гроувз. — Надто швидко.
З усіх гальмівних дюз виривався вогонь. Куля божевільно двигтіла, від натуги двигунів її смикало з боку в бік. Поступово вона скинула швидкість і практично зависла в повітрі. Потім повільно, немов іграшкова повітряна кулька, почала опускатися на порослу травою рівнину.
— Вимкнути двигуни!
Пілоти клацнули вимикачами, і гуркіт стих. Вони обмінялися поглядами.
— Секунду... — пробурмотів Кармайкл.
Гуп!
— Приземлилися, — вимовив Бассет. — Приземлилися.
Вони обережно відкрутили болти, якими кріпився люк, все ще не знімаючи щільно закритих шоломів. Сіллер тримав напоготові рушницю «Борис», а Гроувз і Кармайкл відкинули вбік важелезний диск з рексеноїду. Кулю затопило хвилею теплого повітря.
— Бачите що-небудь? — запитав Бассет.
— Нічого. Суцільна рівнина. Ну і планетка. — Генерал ступив на землю. — Маленькі рослини! Тисячі рослин. Ніколи таких не бачив.
За ним вийшли решта чоловіків і навсібіч роззирнулися. Їхні черевики вгрузали у вологий ґрунт.
— Куди підемо? — запитав Сіллер. — До пагорбів?
— Чому б і ні? Яка ж рівнинна планета! — Кармайкл широкими кроками рушив уперед, залишаючи по собі глибокі сліди. Інші пішли за ним.
— Виглядає доволі спокійно, — промовив Бассет і зірвав жмут тоненьких стебелець. — Що це? Якийсь бур’ян, чи що? — і засунув рослини в кишеню скафандра.
— Стійте! — Сіллер завмер з рушницею напоготові.
— Що трапилось?
— Щось ворухнулося. Там, за чагарниками.
Вони принишкли. Довкола панувала тиша. Трава ледь колихалася від слабкого вітерцю. На ясно-блакитному небі пропливало кілька хмаринок.
— Як воно виглядало? — запитав Бассет.
— Якась комаха. Чекайте.
Сіллер рушив до чагарників і зашелестів гіллям. Раптом звідти вискочило якесь крихітне створіння і кинулося навтьоки.
Сіллер вистрелив. Від пострілу «Бориса» земля зайнялася білим полум’ям. Коли дим розсіявся, на місці вибуху не лишилося нічого, окрім голої вирви.
— Вибачте, — Сіллер опустив рушницю. Його руки тремтіли.
— Усе нормально. На чужій планеті краще спершу стріляти.
Гроувз і Кармайкл рушили далі, у напрямку пагорбів.
— Заждіть! — гукнув Бассет, помітно відстаючи. — Мені тут щось у черевик потрапило.
— Доженете, — троє чоловіків пішли далі, лишивши доктора самого. Він незадоволено буркнув, сів на вологий ґрунт і почав обережно розшнуровувати черевика.
Його обдувало теплим вітерцем. Доктор зітхнув і розслабився. За мить він уже зняв шолом і поправляв окуляри. У повітрі стояв густий запах трави і квітів. Він набрав повні груди повітря і повільно видихнув. Потім знову одяг шолом і закінчив шнурувати черевик.
Раптом з-поза якогось кущика вискочив крихітний чоловічок, не вище шести дюймів на зріст, і випустив у нього стрілу.
Бассет витріщився на чоловічка. Стріла, маленька дерев’яна щепка, встромилась у рукав його скафандра. Він то відкривав, то закривав рота, проте не міг видати ані звуку.
Друга стріла відскочила від прозорого забрала його шолома.
За нею полетіла третя, потім четверта. До крихітного чоловічка приєдналися товариші, один навіть сидів на маленькому коні.
— Матір Божа! — вигукнув Бассет.
— Що трапилося? — долинув з навушників голос генерала Гроувза. — З вами все гаразд, докторе?
— Сер, по мені щойно вистрелив з лука маленький чоловічок.
— Правда?
— Тут... тут їх ціла ватага.
— Ви з глузду з’їхали?
— Ні! — Бассет скочив на ноги. На нього полетів град стріл, вони втикались у скафандр, відскакували від забрала. До нього долинули пискляві голоси чоловічків, збуджені, пронизливі. — Генерале, будь ласка, поверніться сюди.
На вершині пагорба з’явилися Гроувз і Сіллер.
— Бассете, ви точно з глузду... — вони приголомшено зупинилися. Сіллер звів рушиницю, проте Гроувз жестом руки опустив її дуло вниз. — Не може бути! — Він рушив уперед, пильно вдивляючись у траву. В його шолом врізалася стріла. — Чоловічки. З луками та стрілами.
Раптом чоловічки розвернулись і кинулися тікати. Вони помчали геть, одні пішки, інші верхи на конячках, і зникли у бур’янах.
— Вони тікають, — помітив Сіллер. — Підемо за ними? Подивимось, де вони живуть.
— Цього не може бути, — похитав головою Гроувз. — Жодної планети не населяють такі маленькі люди. Такі крихітні!
Широкими кроками до них із пагорба спустився командер Кармайкл.
— Мені це не здалося? Ви також їх бачили? Крихітних чоловічків, що чкурнули звідси.
Гроувз висмикнув зі свого скафандра стрілу.
— Бачили. І навіть на собі відчули, — він підніс стрілу якомога ближче до забрала і почав її розглядати. — Погляньте... у неї поблискує кінчик. Це металевий наконечник.
— А ви роздивились їхнє вбрання? — запитав Бассет. — Як із книжки. Я колись в дитинстві одну таку читав. Про Робіна Гуда. Маленькі каптурики, черевички, все таке.
— З книжки... — Гроувз потер підборіддя, в його очах раптом з’явився дивний вираз. — Саме так, з історичної книжки.
— Про що ви, сер? — запитав Сіллер.
— Та так, ні про що, — Гроувз стрепенувся і рушив з місця. — Ходімо за ними. Хочу побачити їхнє місто.
Він наддав ходи, наздоганяючи крихітних чоловічків, які ще не встигли далеко відбігти.
— Ходімо, — сказав Сіллер. — Поки вони не втекли.
Разом з Кармайклом та Бассетом він поквапився за Гроувзом. Четверо чоловіків йшли по п’ятах за крихітними людьми, які тікали що було сил. Зрештою, один із чоловічків зупинився і впав на землю. Решта завагалась, озираючись на нього.
— Видихався, — констатував Сіллер. — Не може більше бігти.
Пронизливий писк підганяв чоловічка, спонукаючи того підводитися.
— Треба йому допомогти, — промовив Бассет, нагинаючись та піднімаючи крихітну фігурку. Він обережно почав вертіти його в руках, розглядаючи з усіх боків.
— Ай! — він швидко опустив чоловічка на землю.
— Що трапилося? — спитав Гроувз.
— Він мене ужалив, — Бассет розтирав великого пальця.
— Ужалив?
— Ну, вколов. Мечем, мабуть.
— Загоїться, — Гроувз рушив далі за чоловічками.
— Сер, — звернувся Сіллер до Кармайкла, — на тлі цього проблема з Ганімедом не така вже й важлива.
— І надто далека.
— Цікаво, як виглядає їхнє місто, — промовив Гроувз.
— Думаю, я вже знаю як, — відповів Бассет.
— Знаєте? Звідки?
Бассет не відповів. Здавалося, він поринув у глибокі роздуми, пильно розглядаючи чоловічків на землі.
— Ходімо, — промовив він. — А то ще загубимо їх.
Вони, всі четверо, стояли мовчки, боячись порушити тишу. Попереду, на схилі пагорба, лежало мініатюрне місто. Крихітні постаті прошмигнули в нього по розвідному мосту, і тепер міст підіймався вгору на майже невидимих канатах. У них на очах міст закрив собою ворота.
— Ну що, доку? — запитав Сіллер. — Це ви очікували побачити?
Бассет кивнув:
— Саме це.
Місто оточував мур, зведений із сірого каменю. Навколо нього пролягав вузенький оборонний рів. Понад гостроверхими дахами вгору підносилося безліч шпилів. Місто кипіло від несамовитої метушні. До чоловіків долинала какофонія пронизливих криків з безлічі горлянок, і з кожною миттю вона гучнішала. На мурах міста з’явилися солдати в обладунках: вони уважно спостерігали за прибульцями.