Або на корабель, круглий корабель, викинутий на суходіл. Або на металеву комаху — на мокрицю, чи щось подібне.
— Ходімо! — гукнув Боббі.
Няня одразу заворушилась, її ноги зашурхотіли підлогою, і вона, ледь похитуючись, розвернулась. Одні дверцята відчинились, і звідти з’явився довгий металевий маніпулятор із захоплювачем на кінці. Цією клешнею няня обережно схопила Боббі за руку, притягла до себе і посадила собі на спину. Хлопчикові ноги звісилися з металевого корпуса. Він із захватом пришпорив Няню і почав підстрибувати на її спині.
— Давай наввипередки навколо кварталу! — вигукнула Джин.
— Но! Жени! — крикнув Боббі.
Няня з дітьми заквапилася з кімнати. Тепер вона нагадувала велетенського круглого жука, всередині якого клацали перемикачі, фотоелементи і реле. Джин бігла поруч із нею. В кімнаті запала тиша. Батьки знову лишилися самі.
— Ну хіба не дивовижно? — запитала місіс Філдс. — Звісно, роботи в наш час — звична річ. Набагато звичніша, ніж кілька років тому. Вони тепер скрізь, куди б ти пішов: у магазинах за прилавками, за кермом автобусів, копають канави...
— Няня не така, — пробурмотів містер Філдс. — Вона... вона не схожа на машину. Вона немов людина. Немов жива людина. Зрештою, вона набагато складніша за інших роботів. Вона й мусить бути такою. Кажуть, за своєю конструкцією вона навіть хитромудріша за кухню. Та й виклали ми за неї чимало.
— Так, — пробурмотіла Мері Філдс. — Вона насправді дуже схожа на людину. — В її голосі прозвучали якісь дивні нотки. — Дуже схожа.
— І за дітьми вона наглядає як годиться, — мовив Том і знову взяв до рук газету.
— Але я однак хвилююся, — Мері поставила чашку з кавою на стіл і насупилася. Вони вже повечеряли. Була пізня година. Діти спали. Мері торкнулась губ серветкою. — Томе, я хвилююсь. Я б хотіла, щоб ти мене вислухав.
Том Філдс заморгав.
— Хвилюєшся? Через що?
— Через неї. Через Няню.
— Чому?
— Я... я не знаю.
— Думаєш, нам варто знову відвезти її до ремонтної майстерні? Ми ж її щойно звідти забрали. Що цього разу не так? Якщо діти залишаться без...
— Не в цім річ.
— А в чому ж?
Дружина надовго замовкла. Потім раптово підвелась із-за столу, вийшла з кімнати і підійшла до сходів. Там вона зупинилася, пильно вдивляючись у темряву. Том не зводив з неї збентеженого погляду.
— Що трапилося?
— Хочу переконатися, що вона нас не чує.
— Вона? Няня?
Мері підійшла до нього.
— Томе, минулої ночі я прокинулася. Мене розбудили якісь звуки. Потім я знову почула ті самі звуки, що й раніше. А ти сказав, щоб я не зважала!
Том зробив непевний жест.
— Так і є. А що, я був неправий?
— Не знаю. Але я хвилююся. Коли ми всі засинаємо, вона спускається на перший поверх. Скрадається сходами так тихо, як тільки може, щойно вважає, що всі ми позасинали.
— Але навіщо?
— Не знаю! Минулої ночі я чула, як вона спускається, крадеться сходами тихенько, як миша. Чула, як вона тут скрізь ходить. А потім...
— Що потім?
— Томе, потім я почула, як вона виходить крізь задні двері. Вона вийшла на задвірок. Ось усе, що я чула.
Том потер підборіддя:
— Продовжуй.
— Я прислухалася. Сіла в ліжку. Ти, звісно, спав. Міцно спав. Будити тебе було б марною справою. Я підвелася і підійшла до вікна. Підняла штору і виглянула назовні. Вона була там. На задвірку.
— І що вона там робила?
— Не знаю, — від хвилювання на обличчі Мері Філдс проступили зморшки. — Не знаю! Ну скажи, заради бога, що Няня могла робити посеред ночі на задньому дворі?
Стояла непроглядна темінь. Проте інфрачервоний фільтр, клацнувши, став на місце, і темрява розсіялась. Металева фігура рушила далі й опинилась на кухні, її ноги були висунуті лише наполовину, так вона могла рухатись якомога тихіше. Вона зупинилась біля дверей чорного ходу і завагалася, прислухаючись.
У домі панувала мертва тиша. Нагорі всі міцно спали.
Няня штовхнула двері, і ті відчинилися. Вона вийшла на ґанок і обережно причинила за собою двері. Повітря було по-нічному свіжим та прохолодним. Його переповнювали запахи, всі ці дивні ледь вловимі нічні аромати, що з’являються, коли весна починає перетікати у літо, коли земля все ще волога, а пекуче липневе сонце ще не встигло випалити ніжної зелені.
Няня спустилась східцями на цементну доріжку. Потім обережно рушила на газон, вологі стебла трави торкалися її металевих боків. Нарешті вона спинилась і витягнулася на своїх ногах. Вусики її очей витяглися, затверділи, напружились і ледь заколихалися. Потім вона знову припала до землі і продовжила рухатися вперед.
Оминаючи персикове дерево, прямуючи вже до будинку, вона вловила якийсь звук.
Няня одразу ж стривожено зупинилась. Її бокові дверцята розчахнулись, і звідти на всю довжину висунулися гнучкі та насторожені маніпулятори. По той бік дощатого паркану, за рядком великоквіткових хризантем, щось заворушилося. Няня почала пильно вдивлятись, один за одним перемикаючи фільтри.
Високо в небі горіло лише кілька зірок. Проте і їхнього світла виявилось достатньо: Няня все розгледіла.
По той бік паркану рухалась інша Няня. Повільно пробираючись по квітах, вона наближалася до паркану і намагалася створювати якнайменше шуму. Обидві Няні зупинилися, завмерли, розглядаючи одна одну. Зелена Няня чекала на своєму дворі, а синя нишпорка знову сунула до паркану.
Синя була набагато більшою Нянею, сконструйованою для догляду за двома хлопцями. Її боки були подряпаними та погнутими, проте маніпулятори були ще міцними і не втратили сили. Окрім звичних накладних пластин на передній частині, вона мала міцну сталеву пащу, а її щелепа випиналася вперед і вже висувалася вперед, готова до дії.
Компанія «Меха-товари», її виробник, приділяла особливу увагу цій зубастій конструкції. Вона була її торгівельною маркою, унікальною особливістю. В рекламах компанії та брошурах особливо наголошувалося на перевагах масивної фронтальної пащі, якою комплектувалися всі моделі. До неї можна було навіть підібрати доповнення: підсилену насадку з загостреними краями, яку за додаткові гроші можна було легко встановити на моделі класу «люкс».
Синя Няня мала таку насадку.
Обережно просуваючись вперед, синя Няня наблизилась упритул до паркану. Там вона зупинилась і ретельно оглянула дошки. Вони були тонкими та підгнилими, їх встановили багато років тому. Вона штовхнула паркан своєю міцною головою. Паркан упав, розлетівшись на щепки. Зелена Няня одразу ж звелася на своїх ногах і витягла вперед довгі маніпулятори. Її сповнював несамовитий азарт, дикий шал неминучої битви.
Няні зблизилися, тихо підібравшись одна до одної, їхні маніпулятори зімкнулися. Жодна не порушувала тиші: ані синя меха-товарівська Няня, ані менша і легша темно-зелена, сконструйована компанією «Сервіс Індастрі інк.». Вони все бились і билися, стискали одна одну в обіймах, міцна щелепа синьої Няні намагалась підібратися до м’яких дротів під дном суперниці. А зелена Няня силкувалась ухопити своїм металевим захоплювачем очі синьої, що поблимували у неї на боках. Зелена Няня мала вагомий недолік — вона була моделлю середнього класу, слабкішою та легшою за супротивницю. Проте билась вона відчайдушно і люто.
Боротьба все не припинялась, тепер вони борюкалися на вологій землі. Без жодного звуку вони виконували свою основну жахливу роботу, заради якої й були сконструйовані.
— Як таке можливо, — пробурмотіла Мері Філдс, похитуючи головою. — Нічого не збагну.
— Можливо, це зробила якась тварина? — припустив Том. — Тут поблизу в когось є великий собака?
— Ні. У містера Петті був рудий ірландський сетер, але вони всі виїхали за місто.
Занепокоєні та стурбовані, вони розглядали Няню. Та непорушно лежала біля дверей ванної, слідкуючи, чи добре Боббі чистить зуби. Зелений корпус був погнутим, понівеченим. Одне око розбите, в ньому бракувало кількох скалок. Один із маніпуляторів не втягувався всередину корпуса на всю свою довжину, він безсило звисав із дверцят і кволо похитувався.