— Біометричний замок реагує лише на мій доторк, і нічий інший. Це — мій корабель. Принаймні, вважалося, що буде моїм.
Почулося різке клацання. І відразу ж із глибини колодязя долинув глухий гуркіт.
— Відійди, — сказав Гендрікс. Обоє відступили від шахтного колодязя.
Широкий пласт ґрунту зсунувся вбік. Крізь попіл, бур’ян і цеглу, пробиваючи собі дорогу, поволі рухалася догори металева конструкція. Коли вся вона вийшла назовні, рух припинився.
— Оце він і є, — сказав Гендрікс.
Сам корабель був невеликий. Підтримуваний сітчастим каркасом, він непорушно застиг, нагадуючи своєю формою тупу голку. Потривожений попіл лавиною шугнув донизу в шахту. Перечекавши деякий час, поки всядеться пилюга, Гендрікс підійшов до корабля. Ступивши на сітку, він розпечатав люк і відкрив його. Усередині виднілися пульт керування і гідравлічне крісло пілота.
Підійшла Тассо і стала поруч, оглядаючи корабель. Згодом заявила:
— Я не маю досвіду пілотування ракетних кораблів.
Гендрікс глянув на неї:
— Я поведу корабель.
— Невже? Там тільки одне місце, майоре. Як я розумію, корабель розрахований лише на одного пасажира.
У Гендрікса перехопило подих. Він уважно оглянув кабіну. Тассо мала рацію. Крісло для пілота було там єдиним сидінням. Так, корабель розраховано лише на одного.
— Так, я бачу, — неквапом промовив він. — І цим пасажиром будеш ти?
Вона кивнула:
— Звичайно.
— Чому ж?
— Бо ти не можеш летіти. Ти поранений і не перенесеш польоту. Схоже, не бачити тобі Місячної бази.
— Цікавий погляд на речі! Але тільки я знаю, де розташована Місячна база. Ти можеш кілька місяців кружляти навколо Місяця і не знайти її. Вона чудово замаскована. Не знаючи орієнтирів...
— І все ж я спробую. Можливо, я і не знайду бази. Без сторонньої допомоги. Але ти ж повідомиш мені необхідну інформацію? Від цього залежить твоє життя.
— Яким чином?
— Якщо я вчасно знайду Місячну базу, то, можливо, зможу переконати ваше командування послати корабель, щоб забрати тебе звідси. Це якщо я знайду вчасно. В іншому випадку у тебе не буде жодних шансів. Думаю, на борту корабля досить припасів. Мені їх надовго вистачить...
Гендрікс зреагував миттєво. Але його підвела поранена рука. Тассо пригнулась і відскочила вбік. Її рука описала блискавичну дугу. Гендрікс лише встиг побачити руків’я пістолета. Він спробував відбити удар, але не встиг. Вона поцілила його в скроню. Все тіло пронизав неймовірний біль. А далі — пелена темряви. Гендрікс поволі сповз на землю.
Мов крізь туман він побачив навислу над ним постать Тассо, вона штовхнула його ногою.
— Майоре, прокидайся!
Він розплющив очі й застогнав.
— Слухай сюди, — вона нагнулась і націлила пістолет просто йому в обличчя. — Я поспішаю. Часу мало. Корабель готовий до старту. Але перед цим ти повинен розповісти мені всю потрібну інформацію.
Гендрікс потряс головою, намагаючись прийти до тями.
— Ну, давай! Говори! Де розташована Місячна база? Як її знайти? Що там за орієнтири?
Гендрікс мовчав.
— Відповідай!
— Мені шкода...
— Майоре, корабель завантажено припасами, і я можу перебувати на місячній орбіті досить тривалий час. І врешті я знайду базу. А ти за півгодини помреш. Я — твій єдиний шанс. — Раптом вона замовкла.
Поблизу руїн схилом щось рухалось. У попелі. Тассо хутко обернулась і підняла пістолет. Спалахнуло полум’я.
Щось у попелі шугонуло назад. Вона вистрілила ще раз. «Кіготь» рознесло на шмаття, навсібіч полетіли деталі.
— Бачив?! — вигукнула Тассо. — Це — розвідник. Тепер уже недовго чекати решти.
— Ти пошлеш їх за мною Тассо?
— Так. Щойно дістануся бази.
Гендрікс знизу подивився на неї.
— Ти кажеш правду? — Його обличчя набрало дивного вигляду: на ньому спалахнула жага життя. — Ти повернешся за мною? Забереш мене на Місячну базу?
— Я відвезу тебе на Місячну базу. Але спочатку скажи мені, як її знайти. У нас майже не лишилося часу.
— Добре. — Генрікс підняв камінець і спромігся сісти. — Дивися!
Він почав щось креслити на попелі. Тассо стояла поруч і стежила за рухом камінця. Гендрікс малював мапу Місяця.
— Ось це — Апеннінський хребет. А ось — кратер Архімеда. Місячна база розташована за двісті миль за Апеннінами. Де саме, я не знаю. На Землі цього не знає ніхто. Але коли летітимеш над цими горами, просигналь однією червоною і однією зеленою ракетою, і відразу ж двома червоними підряд. Базовий монітор зафіксує твій сигнал. Зрозуміло, що база облаштована під поверхнею Місяця. А тому вони поведуть корабель на посадку за допомогою магнітного маніпулятора.
— А пульт управління? Я зможу ним керувати?
— Загалом, пульт управління діє автоматично. Усе, що тобі потрібно зробити, це вчасно подати сигнал.
— Зрозуміло.
— Конструкція крісла пілота дозволяє гасити практично все перевантаження під час старту. Подача повітря і його температура контролюються автоматично. Корабель запрограмований на старт із Землі та вихід у космічний простір. На висоті ста миль він лягає на місячну орбіту, яка проходить над Місячною базою. В районі Апеннінського хребта слід випустити сигнальні ракети.
Тассо ковзнула у люк і вмостилася у кріслі пілота. Навколо неї автоматично переплелися ремені безпеки. Вона провела пальцем по клавішах пульта.
— Шкода, що ти не летиш, майоре. Тут усе підготовлено для тебе, а ти не летиш.
— Залиш мені пістолет.
Тассо зняла з ременя пістолет. Потримала його у руці, наче зважуючи. Замислилася.
— Не відходь далеко від цього місця. А то тебе буде важко знайти.
— Так. Я триматимусь біля шахти.
Тассо взялася за стартовий важіль, пробігла пальцями по гладенькій металевій поверхні.
— Чудовий корабель, майоре. Досконала конструкція. Я захоплююсь рівнем вашої техніки. Люди завжди трудилися на славу. Ви створили незрівнянні речі. Ваша праця, ваші винаходи, усі ваші досягнення — ви можете пишатися ними, майоре.
— Дай пістолет, — нетерпляче сказав Гендрікс і простягнув руку. Він важко зіпнувся на ноги.
— Бувай, майоре! — Вона жбурнула пістолет. Той гупнувся об землю, підскочив і покотися. Гендрікс поспіхом потягся за ним.
Люк корабля закрився. Замки стали на місце. Гендрікс, хитаючись, нагнувся і підняв пістолет.
Почувся оглушливий гуркіт. Розплавивши струменем металевий каркас, на якому він тримався, корабель рвонув угору. Майор зіщулився і відскочив убік. Пірнувши у низько навислі хмари, ракета зникла у небі.
Гендрікс довго стояв і дивився услід кораблю, навіть коли вже давно розвіявся інверсійний слід. Все навколо ніби завмерло. Вранішнє повітря було виповнене прохолодою і тишею. Він бездумно почвалав вулицею, якою вони прийшли сюди. Краще ходити не зупиняючись. Адже допомога надійде не скоро — якщо взагалі надійде.
Він покопався у кишенях і намацав пачку з цигарками. Сумно припалив сигарету. Усі хотіли пригоститися його сигаретами. А тепер їх мало.
У попелі зашаруділа ящірка. Він зупинився і хотів було її роздивитися, та вона хутко зникла. Сходило сонце. Поруч на великий білий камінь посідали мухи. Він їх зігнав носаком черевика.
Почало припікати. Піт стікав його обличчям просто за комір. У роті пересохло.
Він сів на уламок бетону. Відкрив медичний пакет і ковтнув кілька наркотичних піґулок. Роззирнувся довкола. А це що там видніється?
Неподалік на землі щось лежало. Мовчки і непорушно.
Гендрікс швиденько витяг пістолет. Схоже на людину. Тоді він згадав. То були рештки Клауса. Другої моделі. Саме тут Тассо його й прикінчила. Було видно дроти, реле та інші металеві частини, розкидані на попелі, які виблискували у сонячному промінні.
Гендрікс звівся на ноги і підійшов ближче. Злегка торкнув черевиком застиглу фігуру, яка напрочуд легко перевернулася і лягла горілиць. Стало видно металевий хребет, алюмінієві ребра та розпірки. Повивалювалися пучки дротів, щось схоже на внутрішні органи. Купки перемикачів, реле, моторчиків і сервоприводів.