— Не через смерть Шонермана, — заперечив Раян.
— Що ти маєш на увазі?
— Не через його смерть, а через втрату його розробок. Оскільки Шонерман загинув, уряд не отримав розробленої ним технології створення штучного інтелекту. Тому «кігті» так ніколи й не з’явилися.
— Це те ж саме.
— Хіба?
Кестнер кинув на нього здивований погляд:
— Поясни.
— Смерть Шонермана неважлива. Визначальний чинник для уряду — втрата документації. — Раян тицьнув пальцем у кейс Кестнера. — А де ці папери? Он там. Вони у нас.
Кестнер кивнув:
— А й справді.
— Ми можемо виправити ситуацію, якщо повернемося назад у минуле й передамо документацію якомусь урядовому агентству. Шонерман не грає ролі. Важливі його папери.
Рука Раяна потяглася до перемикача.
— Стривай! — вигукнув Кестнер. — Хіба ти не хочеш побачити теперішнього? Ми маємо знати, як змінився наш власний час.
Раян завагався:
— Можливо, ти й маєш рацію.
— Тоді ми зможемо зрозуміти, що робити. Чи варто нам повертати папери.
— Гаразд. Ми повернемось у теперішнє, а тоді вже вирішимо.
Грифелі на часовій мапі повернулися практично на свою початкову позицію. Раян довго на них дивився, тримаючи руку на перемикачі. Кестнер міцно притискав до себе кейс, обхопивши його обома руками.
— Ми майже на місці, — сказав Раян.
— У нашому часі?
— Будемо там за кілька секунд. — Раян підвівся, узявшись за перемикач. — Цікаво, що ми побачимо.
— Можливо, все змінилося до невпізнання.
Раян глибоко вдихнув, торкнувшись пальцями холодного металу. Наскільки іншим буде їхній світ? Чи впізнають вони бодай щось? Чи не позбавили вони існування все, що знали?
Запустився дуже потужний причинно-наслідковий процес. Хвиля цунамі помчала крізь час, змінючи кожен континуум, відлунюючи через усі наступні віки. Другий етап війни так і не настав. Війна закінчилася до винайдення «кігтів». Ідея штучного інтелекту так і не втілилася в робочу модель. Найпотужніша машина війни так і не з’явилася. Людська енергія з війни спрямувалася на відновлення планети.
Довкола Раяна завібрували стрілки й циферблати. За кілька секунд вони повернуться. Якою буде Терра? Чи залишиться щось таким, як було раніше?
П’ятдесят міст. Хтозна, чи вони ще існують. Джон, його син, що тихо читає у своїй кімнаті. СОСП. Уряд. Ліга зі своїми лабораторіями, офісами та будівлями, злітними майданчиками й охороною. Уся складна соціальна структура. Чи зникло це все без сліду? Можливо.
Але що вони побачать натомість?
— За хвилину ми про все дізнаємося, — прошепотів Раян.
— Вже зовсім скоро, — Кестнер підвівся й підійшов до ілюмінатора. — Я хочу все швидше побачити. Адже це має бути зовсім незнайомий світ.
Раян клацнув перемикачем. Корабель смикнувся, виринаючи з часового потоку. За ілюмінатором щось попливло і завертілося. Увімкнувся автоматичний контроль гравітації.
Кестнер закляк від подиву.
— Що ти бачиш? — запитав Раян, вирівнюючи курс корабля. — Що там?
Кестнер мовчав.
— Що ти бачиш?
Минуло чимало часу, перш ніж Кестнер відвернувся від ілюмінатора.
— Дуже цікаво. Поглянь сам.
— Та що там?
Кестнер повільно сів, піднявши кейс.
— Над цим варто поміркувати...
Раян кинувся до ілюмінатора й визирнув. Під кораблем пропливала Терра. Але не Терра, яку вони залишили.
Поля, нескінченні золотаві ниви. І парки. Парки й золоті поля. Зелені квадрати поміж жовтих, наскільки сягав погляд. І більше нічого.
— Жодних міст, — хрипко сказав Раян.
— Жодних. Пам’ятаєш? Люди в полях. Або гуляють парками. Обговорюючи питання буття.
— Це те, що бачив Джон.
— Твій син дуже точно все описав.
Раян підійшов до панелі керування, його обличчя зблідло.
Розум заціпенів. Раян сів і налаштував прилади на приземлення. Корабель опускався все нижче, доки не почав пролітати просто над пласкими полями. Чоловіки й жінки вражено дивилися на корабель. Чоловіки й жінки в одязі вільного крою.
Вони пролітали над парком. Табун тварин, схожих на оленів, налякано помчав геть.
Це був світ, який бачив його син. Це було його видіння. Поля і парки, чоловіки й жінки у довгому широкому одязі. Прогулюються доріжками. Обговорюють проблеми світобудови.
Більше не існувало іншого світу, його світу. Не було Ліги. Пощезла робота всього його життя. У цьому світі їй просто не знайшлося місця. Джон. Його син. Викреслений з існування. Він ніколи більше його не побачить. Його робота, його син, зникло усе, що він знав.
— Нам треба повернутися, — раптом сказав Раян.
Кестнер здивовано кліпнув:
— Перепрошую?
— Нам треба повернути документацію назад у континуум, де їй і належить бути. Ми не зуміємо відтворити ситуацію точно, але зможемо передати папери в руки уряду. Це відновить усі важливі фактори.
— Ти серйозно?
Кестнер відступав назад, дістаючи бластер. Раян кинувся вперед, збивши плечем маленького бізнесмена з ніг. Бластер випав з рук Кестнера і покотився підлогою. Папери розлетілися навсібіч.
— Ти бісів дурень! — Раян кинувся збирати папери, опустившись навколішки.
Кестнер кинувся за бластером. Він схопив його, кругле обличчя сповнилося рішучості. Раян стежив за Кестнером боковим зором. На мить він ледь не піддався спокусі розсміятися. Обличчя Кестнера було червоним, щоки горіли. Він незграбно тримав у руках бластер, намагаючись прицілитися.
— Кестнере, заради Бога...
Пальці маленького бізнесмена завмерли на спусковому гачку. Раяна охопив раптовий страх. Він зірвався на ноги. Бластер проревів, полум’я вдарило по підлозі корабля. Раян відскочив убік, намагаючись уникнути вогняного сліду.
Документація Шонермана зайнялася й палала. За коротку мить вона згоріла дотла. Тоді полум’я згасло, залишився тільки попіл. У Раяна залоскотало в носі від ядучого запаху, на очах виступили сльози.
— Вибач, — пробурмотів Кестнер. Він поклав бластер на контрольну панель. — Може б ти посадив корабель? Ми дуже близько до поверхні.
Раян безтямно підійшов до контрольної панелі. За мить він сів на місце й почав налаштовувати прилади, зменшуючи швидкість корабля. Він мовчав.
— Я починаю розуміти видіння Джона, — пробурмотів Кестнер. — У нього мало бути якесь чуття паралельного часу. Усвідомлення інших можливих варіантів майбутнього. Коли ми працювали над часовим кораблем, його видіння посилювалися, чи не так? Кожного дня вони ставали все реальнішими. Щодень, коли корабель набував усе реальніших обрисів.
Раян кивнув.
— Це відкриває цілком нові перспективи для роздумів. Містичні видіння середньовічних святих. Можливо, вони були з інших майбутніх, інших часових потоків. Видіння пекла тоді є гіршими часовими потоками. Видіння небес — з кращих часових потоків. Наш світ, мабуть, десь посередині. І видіння вічного незмінного світу. Можливо, це усвідомлення позачасся. Не інший світ, але цей світ, побачений з позачасся. Нам варто це обміркувати.
Корабель приземлився на околиці одного з парків. Кестнер підійшов до ілюмінатора й подивився на дерева за кораблем.
— У книжках, які збереглися в моїй родині, були зображення дерев, — сказав він замислено. — Ці дерева біля нас — перцеві. Ті, що далі, називалися ялинками. Вони весь рік такі. Вічнозелені.
Кестнер узяв свій кейс і, міцно його тримаючи, пішов до виходу.
— Ходімо знайдемо людей. Ми почнемо обговорювати з ними різні речі. Метафізичні. — Він усміхнувся до Раяна. — Я завжди любив метафізичні речі.
Примітки
Тексти під примітками належать Філіпу К. Діку. Рік написання примітки зазначений в дужках. Більшість з них були написані спеціально для збірок «Найкращі оповідання Філіпа К. Діка» (опублікованої 1977 року) та «Золотий чоловік» (опублікованої 1980 року). Кілька з них були підготовленими на прохання видавців, які видавали чи перевидавали оповідання ФКД у книжках та журналах. Перший запис, наведений нижче, взятий з передмови до збірки «Машина збереження».