Крім того вам передадуть усю наявну інформацію про час і місце, куди ви вирушите. Точне місце призначення називається рівнина Гудзон, ви потрапите в 1960-ті роки до маленького містечка поблизу Денвера, штат Колорадо. І не забудьте: єдине, що допоможе вам упізнати Засновника, — це череп, а саме зуби. Подивіться на передній лівий різець.
В’юн слухав неуважно, він дивився, як двоє чоловіків у білих халатах обережно запаковують череп у пластиковий мішок.
Вони перев’язали його і понесли до кулі.
— А що як я помилюся?
— Приберете не того? Продовжуватимете шукати потрібного. Не повертайтеся, допоки не вб’єте Засновника. Пам’ятайте: не чекайте, коли він почне промову, це саме те, чого необхідно уникнути за будь-яку ціну. Ви маєте випередити його. Ризикніть, стріляйте, щойно вважатимете, що знайшли його. Він вирізнятиметься з натовпу, буде видно, що він не місцевий.
В’юн його майже не слухав.
— Ну то що, ви готові? — запитав Спікер.
— Думаю, так, — В’юн заліз до кулі, сів і поклав руки на кермо.
— Щасти, — побажав йому Спікер. — Ми чекатимемо на результати. Річ ще й у тім, що досі триває філософська суперечка стосовно того, чи можна змінити минуле, і ви її вирішите, раз і назавжди.
В’юн провів пальцями по контрольній панелі.
— До речі, — сказав наостанок Спікер, — не намагайтеся використати цю кулю заради власної вигоди, ми стежимо за її рухом. Якщо раптом виникне потреба її повернути, ми зможемо її повернути. Ще раз — щасти вам.
В’юн промовчав. Дверцята кулі герметично зачинилися, він повільно поклав руки на кермо і обережно повернув його.
Він глянув на пластиковий мішок, а коли підняв очі, кімнати за вікном уже не було.
Там довго взагалі нічого не було: лише порожнеча. В голові у В’юна снував рій думок: як він упізнає потрібного чоловіка? Як він зможе бути заздалегідь впевненим? Як той виглядав? Як його звали? Що він робив, перш ніж заговорити? Хто це буде: звичайна людина чи псих-соціопат?
В’юн підняв рушницю і приклав до плеча, вона була прохолодною і гладенькою на дотик. Він перевірив, як регулюється приціл. Це була чудова рушниця, про таку він лише міг мріяти. Якби ж то у нього була така рушниця в марсіанській пустелі, де він провів довгі ночі, ціпеніючи від холоду, чекаючи на тварин, які скрадалися в непроникній темряві.
Він поклав рушницю і налаштував прилади кулі на метричну систему. А вікна знадвору вже запотівали: нерівними колами на землю спускався туман. Зненацька за вікном знову все з’явилося: кольори, звуки, рухи. В’юн вимкнув двигун і виглянув назовні.
Він опинився на вершині пагорба, під ним лежало невелике містечко, був полудень. Повітря свіже і прозоре. По дорозі їхало кілька автомобілів, за містом і аж до обрію простягались поля. Він підійшов до дверей, ступив на землю, принюхався і повернувся назад.
В’юн став перед дзеркалом і почав розглядати своє відображення. Він охайно розчесав бороду, його так і не змогли змусити її зголити, і пригладив волосся. На ньому був одяг людини середини двадцятого сторіччя: пальто, якийсь дивний костюм, черевики зі шкіри тварини і тогочасні гроші в кишені: кожна дрібниця мала значення. А більше йому нічого й не потрібно.
Нічого крім його таланту, його дивовижної спритності, хоча раніше в такий спосіб він її і не використовував.
В’юн вийшов на дорогу і почав спускатися до містечка.
Першим, що він побачив, були вивішені в кіоску газети за 5 квітня 1961 року. Він був близько. В’юн роздивився довкола: бензоколонка, гаражі, магазин з усілякими дрібницями. Нижче по вулиці виднілися бакалійна крамниця та кілька муніципальних будівель.
За кілька хвилин він знайшов невеличку бібліотеку, піднявся сходами і зайшов до теплого приміщення.
Бібліотекарка підняла очі і усміхнулась:
— Доброго дня, — привіталась вона.
В’юн усміхнувся у відповідь, проте промовчав, оскільки його вимова могла здатися їй дивною. Натомість він сів за стіл, на якому лежала купа журналів, і почав їх перегортати. Потім знову підвівся і підійшов до великого стелажа біля стіни. Його серце шалено закалатало.
Там лежали газети за кілька тижнів. Він узяв одну підшивку, повернувся до столу і почав ретельно її проглядати. Шрифт був дивним, літери — незвичними, деякі слова взагалі невідомими.
В’юн узяв іншу підшивку і продовжив пошук. Зрештою, він знайшов те, що шукав: на першій сторінці «Новин Чірвуда» була надрукована стаття:
В’ЯЗЕНЬ НАКЛАДАЄ НА СЕБЕ РУКИ
Невідомий, затриманий шерифом за підозрою в антидержавній діяльності, сьогодні був знайдений мертвим у своїй...
В’юн дочитав статтю. Вона була якась незрозуміла, немов після опрацювання цензурою, йому треба було знати більше. Він поклав «Новини» до решти газет, якусь мить повагався і зрештою підійшов до бібліотекарки.
— Ще є? — запитав він. — Ще є газети? Давніші?
Вона насупила брови:
— Наскільки давніші? Які газети?
— За місяць. І раніше.
— Вам «Новини»? Ви проглянули всі, що у нас є. А що вам потрібно? Що ви шукаєте?
В’юн промовчав.
— Ви можете знайти давніші випуски «Новин» у їхній редакції, — мовила жінка, знімаючи окуляри. — Сходіть туди. Але якби ви мені сказали, що саме шукаєте, можливо, я змогла б...
Він вийшов, не дослухавши.
Редакція «Новин» була одразу за рогом. В’юн попростував розбитим тротуаром і зайшов до маленького офісу, в кутку якого працював обігрівач. Побачивши його, до стійки підійшов приземкуватий чоловік.
— Вам допомогти, сер? — запитав він.
— Старі газети. За місяць. І раніше.
— Купити? Ви хочете їх купити?
— Так, — він дістав з кишені гроші.
— Звісно, — промовив чоловік. — Звісно. Зачекайте хвилинку.
Він швидко вийшов з кімнати і незабаром повернувся, хитаючись під вагою стосу газет, які тримав у руках. Обличчя чоловіка почервоніло від натуги.
— Трохи є, — прохрипів він. — Це все, що я знайшов. Газети за весь рік. Якщо вам треба більше...
В’юн узяв газети і вийшов на вулицю. На тротуарі він знайшов лавку, сів і почав їх переглядати. Те, що він шукав, трапилося чотири місяці тому, в грудні. Стаття була коротка, настільки маленька, що він ледь її не проґавив. Тремтячими руками він розправив газету і почав читати, зрідка заглядаючи у словник за деякими архаїзмами.
АРЕШТОВАНО ЧОЛОВІКА ЗА ПРОВЕДЕННЯ
НЕСАНКЦІОНОВАНОЇ ДЕМОНСТРАЦІЇ
Невідомий чоловік, який відмовився назвати своє ім’я, був затриманий в Купер-Крик спеціальним підрозділом управління шерифа, як про це повідомив нашому кореспондентові шериф Даф. Шериф також зазначив, що хоча незнайомця в наших краях помітили недавно, за ним відразу організували нагляд. Виявилося, що...
Купер-Крик. Грудень 1960-го. Його серце закалатало. Тепер він знав усе, що необхідно. В’юн підвівся, стріпнувся і трохи потупцяв на холодній землі. Вечоріло, сонце вже спускалося до пасма пагорбів за містом. Він задоволено посміхнувся: нарешті він знає точні місце і час. Тепер йому просто треба повернутися, скажімо, у листопадовий Купер-Крик.
Він пройшов центральну частину міста, бібліотека і бакалійна крамниця зосталися позаду. Тепер залишилися дрібниці, зі складною частиною роботи він упорався. Він прибуде на місце, орендує кімнату і чекатиме, аж поки не з’явиться Засновник.
Він повернув за ріг, з дверей одного з будинків саме виходила жінка з пакетами в руках. В’юн відступив убік, даючи їй пройти. Жінка подивилася на нього, і раптом її обличчя зблідло. Відкривши рота, вона не зводила з нього очей.
В’юн швидко пішов геть. Він оглянувся: та що це з нею?
Жінка все ще дивилась на нього, пакети лежали біля її ніг. В’юн наддав ходи, повернув на першому ж перехресті і рушив уздовж вулиці. Озирнувшись знову, він побачив, що жінка підійшла до перехрестя і дивилась йому вслід. Поруч з нею стояв чоловік, ще двоє вже бігли за В’юном.