Мосс привітав Тейлора кивком, і вони рушили до штольні. Повз них у напрямку поверхні з гуркотом котилися вантажівки з наглухо завареними вікнами, чимось схожі на вагонетки з рудою, і зникали в отворі, що вів на горішні рівні. В їхніх навантажених кузовах Тейлор помітив якісь трубчасті механізми: то була нова, ще незнайома йому зброя. Повсюди снували робітники у темно-сірій уніформі, вони постійно щось завантажували, підіймали і перегукувались. Здавалося, все довкола двигтіло, шуміло, і практично неможливо було щось виокремити з цих звуків.
— Треба піднятися, — промовив Мосс. — Там і поговоримо. Тут не місце, щоб вдаватися в деталі.
Вони стали на ескалатор. Повз них промчав вантажний ліфт і з наростаючим гуркотом понісся донизу. Незабаром вони опинились на оглядовому майданчику, підвішеному на одній зі стін Труби, велетенського тунелю, що вів на поверхню, яка була всього за милю над ними.
— Господи! — прошепотів Тейлор, мимоволі поглянувши вниз. — Далеко падати.
Мосс лише засміявся:
— А ти не дивися вниз.
Вони прочинили двері і пройшли до офісу. За столом сидів чоловік, офіцер Служби безпеки. Він підняв очі.
— Зажди хвилину, Моссе, — він оцінив поглядом Тейлора. — Ви прибули раніше, ніж ми домовлялися.
— Це командер Френкс, — відрекомендував офіцера Мосс. — Він перший це помітив, а минулої ночі всім повідомили, — він поплескав по пакунку, який весь цей час був у нього в руках. — Мене через це запросили.
Френкс насуплено подивився на Мосса і підвівся.
— Ми вирушаємо на перший рівень. Там і поговоримо.
— На перший рівень? — перепитав, не вірячи своїм вухам, Тейлор. Вони пройшли по боковому переходу і зупинились біля маленького ліфта. — Ніколи раніше там не був. Там же немає радіації?
— Ви такі ж, як усі, — мовив Френкс. — Немов бабуся, що боїться грабіжників. Ніяка радіація не проникає на перший рівень, над ним ще шар породи та свинцю, а все, що спускають по Трубі, знезаражують.
— Так у чому, власне кажучи, річ? — запитав Тейлор. — Скажіть мені бодай що-небудь.
— За кілька хвилин.
Вони зайшли у ліфт і піднялись у велику залу, повну солдатів, зброї та амуніції. Тейлор здивовано закліпав очима. От як, значить, виглядає перший рівень, найвищий підземний поверх! Далі були лише порода, свинець і велетенські труби, що вели до поверхні, немов кротові ходи. Порода і свинець, а вище, куди виводили труби, неосяжні простори, на які не ступала нога жодної живої істоти ось уже вісім років, безкраї, нескінченні руїни, які колись були людським осідком, місцем, де всі вони жили вісім років тому.
Тепер там була смертоносна шлакова пустеля. Скільки бачило око, по небу пливли хмари — то в один бік, то в інший, заступаючи собою червоне сонце. Іноді щось металеве з’являлося серед румовищ і рухалось по спотвореній сільській місцевості. Це були леді, захищені від радіації свинцеві роботи для зовнішніх робіт, побудовані з гарячковим поспіхом за кілька місяців до того, як холодна війна переросла в по-справжньому гарячу.
Леді мали витончений і водночас потойбічний вигляд: вони повзали по землі, плавали в океанах, літали у небі, могли існувати там, де не лишилося жодної живої істоти, вони вели війну, яку замислили люди, але в якій не могли воювати самі. Люди придумали війну, винайшли і почали розробляти зброю, навіть створили учасників — бійців, жерців війни. Проте самі вони не могли, ризикуючи собою, виходити на поле бою. На всій планеті — в Росії, в Європі, в Америці, в Африці — не лишилося жодної людини. Усі перебрались під землю, в глибокі бомбосховища, ретельно спроектовані та побудовані ще до того, як посипалися перші бомби.
— Перший поверх, — промовив Тейлор і здригнувся. — Майже поверхня.
— Але ж не поверхня, — усміхнувся Мосс.
Френкс повів їх поміж солдатів і зупинився біля входу в Трубу.
— За кілька хвилин ліфт доправить нам дещо з поверхні, — пояснив він. — Річ у тому, Тейлоре, що час від часу Служба безпеки обстежує і допитує наземних леді, особливо тих, що пробули на поверхні достатньо довго, аби прояснити деякі факти. Ми посилаємо відеосигнал, який ловлять у наземному штабі. Нам потрібно особисто говорити з леді, ми не можемо покладатися лише на відеозв’язок. Леді добре з усім справляються, проте ми маємо бути впевненими, що все відбувається саме так, як ми того хочемо.
Френкс подивився на Тейлора з Моссом і продовжив:
— Зараз з ліфта вийде леді класу А. Сусідня кімната обладнана для проведення допитів, вона розмежована свинцевою стіною, щоб захистити офіцерів, які розмовляють з леді, від радіаційного опромінення. Це набагато простіше, ніж щоразу їх мити. Потім леді зазвичай повертається на поверхню до своєї роботи.
Два дні тому допитували леді класу А, до речі, я сам проводив допит. Ми хотіли дізнатися в неї про нову зброю Совітів — автоматичну міну, яка атакує будь-яку рухому ціль. Військові дали поверхневим леді завдання встановити, де саме були помічені подібні міни і як вони виглядають.
Цю леді класу А надіслали вниз з інформацією. Ми її послухали, як завжди, отримали бобіни з фільмами і рапорти та відпустили нагору. Вона саме йшла з кімнати в напрямку ліфта, як трапилось дещо цікаве. Я тоді ще подумав...
Френкс замовк: загорілося червоне світло.
— Ліфт спускається, — він кивнув кільком солдатам. — Ходімо в кімнату, з хвилини на хвилину тут буде леді.
— Леді класу А, — замислено мовив Тейлор. — Я бачив на відео, як вони рапортують.
— Вражаюче, правда? — запитав Мосс. — Вони майже як люди. Чоловіки пройшли до кімнати і повсідалися перед свинцевою стіною. За кілька хвилин заблимав сигнал, і Френкс подав рукою знак.
По той бік стіни відчинилися двері. Тейлор подивився крізь оглядову шпарину і побачив струнку металеву постать, яка повільно заходила у своє відділення кімнати, її руки були розслаблені. Постать зупинилась і почала вивчати свинцеву стіну, вона чекала.
— Ми хочемо дещо дізнатися, — обізвався Френкс. — Перш ніж я почну допит, ти нічого не хочеш повідомити про умови на поверхні?
— Ні. Триває війна, — леді мала механічний безбарвний голос. — Нам бракує швидкісних одномісних літаків-перехоплювачів. Ми могли б використати...
— Це нам відомо. Я в тебе хочу запитати про інше. Ми з вами зв’язуємось в основному по відео, тому повинні покладатися лише на непрямі докази, оскільки жоден з нас не був на поверхні. Ми можемо лише припускати, що там відбувається насправді, адже на власні очі ми нічого не бачили. Ми отримуємо інформацію тільки від посередників. Дехто з верховного командування вважає, що ми діємо всліпу.
— Всліпу? — здивувалась леді. — Чому? Ми ретельно перевіряємо наші звіти, перш ніж передавати їх вам. Ми постійно підтримуємо з вами контакт, ми повідомляємо про все, що має бодай якесь значення. А нова зброя, яку, як нам відомо, використовує ворог...
— Це я знаю, — пробурчав по свій бік шпарини Френкс. — Але, можливо, нам варто це побачити на власні очі. Чи можливо, що десь уже з’явилася досить велика нерадіоактивна територія, щоб група людей могла піднятись на поверхню? Якщо я і ще кілька чоловік виберемось назовні в свинцевих костюмах, ми зможемо пробути там достатньо довго, щоб оцінити ситуацію і все там роздивитися?
Якийсь час робот мовчав.
— Навряд чи. Ви, звісно, можете перевірити зразки повітря і самі все вирішити, проте за останні вісім років, відтоді як ви покинули поверхню, ситуація лише погіршувалася. Ви навіть уявити на можете, що там зараз коїться. Жодна жива істота там довго не протягне. Всюди розкидані міни, які реагують на рух, а нова міна не лише засікає рухомий об’єкт, а й продовжує його переслідувати, поки не наздожене. Більш того, скрізь радіація.
— Ясно, — Френкс поглянув на Мосса, якось дивно примружившись. — Що ж, це все, що я хотів дізнатися. Ти можеш бути вільна.
Робот було рушив до дверей, але на півдорозі зупинився і промовив:
— Щомісяця кількість смертоносного пилу в атмосфері збільшується. Війна поступово...
— Я зрозумів, — Френкс підвівся, простягнув руку і взяв у Мосса пакунок. — І наостанок, поки ти ще тут. Я хочу перевірити новий ізоляційний матеріал, зараз передам зразок захоплювачем.