Тейлор зняв шолом і глибоко вдихнув.
— Давно я не відчував цього аромату, — мовив він.
— Послухайте, — сказав Френкс суворим голосом. — Треба негайно повертатися. Ми ж зможемо на них напасти. Все це можна використати в наших інтересах.
— Ти про що? — запитав Мосс.
— Виходить, що Совітів надурили так само, як і нас, але ми про це дізналися. Це дає нам стратегічну перевагу.
— Ясно, — кивнув Мосс. — Ми знаємо, а вони ні. Їхня Горішня Рада зрадила їх так само, як наша — нас. Вона також працює проти них. Але якби ми могли...
— Із сотнею наших найкращих людей ми змогли б узяти ситуацію під свій контроль. Це буде нескладно!
Мосс штовхнув його ліктем — від будівлі до них ішла леді класу А.
— Ми побачили достатньо, — голосно промовив Френкс. — Про все це треба доповісти внизу і почати формування нашої нової політики.
Леді промовчала. Френкс махнув солдатам:
— Ходімо! — і рушив у напрямку складу.
Багато солдатів уже познімали шоломи. Деякі зняли навіть скафандри і тепер прогулювалися у своїх бавовняних одностроях. Вони розглядали пагорби, дерева, кущі, безмежні зелені простори, гори і небо.
— Подивіться на сонце, — мовив один з них.
— До біса яскраве, — вражено зазначив інший.
— Ми повертаємось униз, — сказав Френкс. — Шикуйтеся по двоє і рушайте за нами.
Солдати неохоче вишикувались. Без жодних емоцій, леді дивились, як чоловіки марширують до складу. Френкс, Мосс і Тейлор, тривожно озираючись на леді, крокували попереду.
Вони пройшли всередину складу. Леді класу Г завантажували наземні машини зброєю та запасними частинами. Повсюди з гуркотом працювали козлові та баштові крани. Робота кипіла, проте не було помітно ні поспіху, ні збудження.
Чоловіки зупинилися, задивившись на їхню роботу. Повз них на невеличких машинах проїжджали леді, подаючи одна одній безмовні сигнали. Зброю та запчастини піднімали електромагнітними кранами і обережно опускали на вантажівки.
— Ходімо, — мовив Френкс і повернувся до входу в Трубу. На його шляху вишикувався стрій леді класу Г, вони стояли мовчки, не рухаючись. Френкс зупинився, зробив кілька кроків назад і обернувся — леді класу А трималися осторонь.
— Накажіть їм розійтися, — сказав Френкс і потягнувся за пістолетом. — В їхніх же інтересах забратися з дороги.
Жодна леді не поворухнулася, здавалося, сам час застиг. Чоловіки з тривогою поглядали на шеренгу леді перед собою.
— Як скажете, — зрештою мовила леді класу А, махнула їм, щоб вони розійшлись, і ті заворушилися.
Мосс полегшено зітхнув.
— Нарешті це скінчилося, — сказав він Френксу. — Але подивіться на них. Чому вони не намагаються зупинити нас? Мають же вони здогадуватись, що ми задумали.
Френкс засміявся:
— Зупинити нас? Ви бачили, що трапилося, коли вони спробували це зробити минулого разу. Вони не можуть, вони ж звичайнісінькі машини. Ми їх побудували такими, вони не здатні піднести на нас руку, і вони це знають.
Раптом Френкс замовк. Чоловіки витріщились на вхід у Трубу, а зусібіч за ними мовчки та непорушно з кам’яними обличчями спостерігали леді.
Люди, заціпенілі, довго не могли поворухнутися, нарешті Тейлор відвернувся.
— Господи, — прошепотів він, усі слова та емоції немов випарувалися з нього.
Труба зникла. Вона була наглухо запечатана, залита розплавленим металом. Перед ними поволі хололи залишки входу.
Труби більше не існувало.
Френкс повернув до леді бліде обличчя, леді класу А повільно підійшли.
— Як бачите, ми перекрили Трубу. Ми були готові до цього.
Щойно ви всі піднялися на поверхню, було віддано відповідний наказ. Якби ви повернулися тоді, коли ми вас попросили, то зараз би були у цілковитій безпеці під землею. Нам довелося працювати дуже швидко, це була непроста операція.
— Але чому?! — гнівно закричав Мосс.
— Тому що ми не могли дозволити вам знову розпочати війну. Якщо запечатати всі Труби, мине багато місяців, перш ніж підземні війська зможуть вибратись на поверхню, не кажучи вже про створення воєнної програми. А до того часу наш план уже ввійде у фінальну стадію, і всі ви повернетеся у свій непошкоджений світ.
Ми сподівалися, що ви будете під землею, коли ми запечатаємо Труби, і нам прикро, що ви піднялися. Коли на землю почали вибиратися Совіти, нам вдалось запечатати їхні Труби без всяких...
— Совіти? Вони на поверхні?
— Кілька місяців тому вони несподівано піднялися, щоб дізнатися, чому війну ще не виграно. Ми були змушені діяти швидко. На цей момент вони відчайдушно намагаються пробити нові шляхи на поверхню, щоб поновити війну. Поки що ми встигаємо перекривати кожен їхній новий лаз.
Леді спокійно подивилася на чоловіків.
— Ми відрізані, — Мосса почало трясти. — Ми не зможемо повернутися. Що ж нам робити?
— Як вам вдалось так швидко запечатати Трубу? — запитав Френкс у леді. — Ми ж пробули тут якихось дві години.
— Саме на такий випадок ми встановили заряди в трубі одразу над першим рівнем. Це термальні заряди, вони можуть розплавити і свинець, і породу.
Стискаючи пістолет, Френкс повернувся до Мосса і Тейлора.
— Що скажете? Ми не можемо повернутися, проте нас п’ятнадцятеро і ми можемо добре їх провчити, у нас же «Бендери». Як вам мій план?
Він обернувся, солдати вже вийшли на вулицю. Вони стояли знадвору, милуючись долиною та небом. Кілька з них обережно спускалися з пагорба.
— Зробіть ласку, залиште тут ваші скафандри та зброю, — попросила леді. — У скафандрах незручно, а зброя вам більше не знадобиться. Як бачите, росіяни свою поздавали.
Пальці чоловіків машинально лягли на спускові гачки пістолетів: до них наближалося четверо чоловіків у військовій формі росіян. Вони йшли від літака, який, як виявилось, безшумно приземлився неподалік від залишків Труби.
— Ох вони зараз отримають своє! — крикнув Френкс.
— Вони неозброєні, — зупинила його леді. — Ми привезли їх сюди, щоб ви могли розпочати мирні перемови.
— Ми не уповноважені говорити від імені цілої країни, — сухо сказав Мосс.
— Ми не маємо на увазі дипломатичні дискусії, — пояснила леді. — Їх більше не буде. Вирішуючи разом насущні проблеми, ви навчитеся мирно співіснувати. Це буде не просто, проте у вас все вийде.
Росіяни зупинилися, і дві групи людей з ворожістю дивились одна на одну.
— Я полковник Бородов, і я вже починаю шкодувати, що віддав свою зброю, — промовив найстарший за званням росіянин. — Ви могли б стати першими убитими американцями за останні вісім років.
— Або першими американцями, які б декого вбили, — поправив його Френкс.
— Ніхто нікого вбивати не буде, — втрутилася леді. — Це нікому не потрібне геройство. Єдине, чим вам варто перейматись, це як вижити на поверхні. У нас немає для вас їжі. Ви маєте це розуміти.
Тейлор засунув пістолет у кобуру.
— Хвацько ж вони нам промили мізки, будь вони неладні! Я пропоную перебратися до міста, за допомогою леді почати вирощувати щось їстівне, і з часом все налагодиться, — зціпивши зуби, він глянув на леді.
— Поки наші родини не піднімуться назовні, нам буде самотньо, проте, думаю, ми якось з цим упораємося.
— Якщо ви вже про це заговорили, — обізвався один з росіян, — ми намагалися пожити у місті. Там надто безлюдно, а нас надто мало, щоб прогодувати себе. Зрештою, ми зупинились у найсучаснішому селі, яке тільки знайшли.
— Тут, у вашій країні, — додав третій росіянин, — нам є чому повчитися.
Американці і самі не зчулися, як уже реготали.
— Ви і самі, напевно, можете нас дечому навчити, — великодушно промовив Тейлор, — хоча я навіть не уявляю, чому саме.
Російський полковник усміхнувся.
— Приєднаєтеся до нас у нашому селі? Разом і працювати буде легше, і жити веселіше.
— У вашому селі? — підвищив голос Френкс. — Воно ж американське, хіба ні? Воно наше!
Між ними стала леді.
— Коли наш план завершиться успіхом, ці два слова стануть рівнозначними. «Наше» буде означати те, що належить людству, — вона кивнула в бік літака. — Пілот чекає. Ви об’єднаєтеся, щоб побудувати новий дім?