— Мозок? — запитав Гросс. — Хочете сказати, систему переналаштували, щоб усім керував мозок?
Крамер кивнув.
— Можливо, професор Томас вважав, що не можна довіряти жодним механічним реле? Можливо, він вважав, що все відбуватиметься надто швидко. Але деякі з них могли перемкнутися лише за частку секунди. Гальмівні двигуни здатні спрацювати так швидко, що...
— Агов! — гукнув Вінтер з штурманського крісла. — Ми наближаємося до місячних станцій. Що мені робити?
Вони глянули в ілюмінатор. Внизу мерехтіла немов побита віспою потворна поверхня Місяця. І вона стрімко наближалася.
— Я розберуся, — сказав пілот.
Легенько відсторонивши Вінтера, він зайняв своє місце, пристебнувся і взявся за штурвал. Корабель повернув від Місяця.
Далеко внизу можна було розгледіти цяточки на його поверхні — спостережні станції і маленькі квадратики — дахи підземних заводів та ангарів. Під стелею заблимала червона лампочка, і пілот, реагуючи на сигнал, забігав пальцями по кнопках пульта.
— Місяць позаду, — через деякий час повідомив пілот. Супутник зменшувався у них за спиною, корабель мчав у відкритий космос. — Що ж, можна починати.
Крамер не відповів.
— Містере Крамер, ми можемо починати тестування.
Крамер стрепенувся:
— Вибачайте, задумався. Розпочинайте, будь ласка. — Він насупив брови, глибоко замислившись.
— Щось негаразд? — запитав Гросс.
— Зміни в електропроводці. Ви поцікавилися, навіщо вони, коли давали добро електрикам?
Гросс почервонів:
— Ви ж знаєте, я нічого не тямлю в техніці. Я офіцер Служби внутрішньої безпеки.
— То треба було зі мною порадитись.
— А яка різниця? — Гросс криво посміхнувся. — Рано чи пізно, а нам би довелось довіряти Старому Професорові.
Пілот відійшов від контрольної панелі із застиглим блідим обличчям.
— Що ж, готово, — мовив він.
— Що готово? — запитав Крамер.
— Керування перебрала на себе автоматика. Мозок. Я перемкнув панель на нього, на Старого Професора, — пілот нервово закурив. — Схрестіть пальці.
Корабель плавно летів, керований невидимим пілотом. Глибоко всередині нього, ретельно захищений бронею, у резервуарі з рідиною лежав людський мозок, і по його корі щохвилини пробігали тисячі слабких електричних зарядів. Сигнали мозку зчитувались та підсилювались, передавались у систему, впорядковувались та розходились по всьому зорельоту...
Гросс нервово потер чоло.
— Отже, тепер він за штурвалом? Сподіваюся, він знає, що робить.
Крамер загадково кивнув:
— Гадаю, він знає.
— Що ви маєте на увазі?
— Нічого, — Крамер підійшов до ілюмінатора. — Як бачите, ми все ще рухаємося по прямій, — він взяв у руки мікрофон. — Ми можемо віддавати мозку накази усно, за допомогою ось цього.
Для перевірки він подмухав у мікрофон.
— Спробуйте, — мовив Вінтер.
— Поверніть корабель на сорок п’ять градусів праворуч, — наказав Крамер. — Збавте швидкість.
Минув якийсь час. Гросс подивився на Крамера:
— Жодних змін. Нічого.
— Зачекайте.
Корабель почав повільно повертати. Монотонний гул змінився пульсацією турбін. Корабель перелаштовувався на новий курс. Повз нього пронеслося кілька космічних уламків, які спалахнули у вогні дюз.
— Поки що все гаразд, — мовив Гросс.
Люди з полегкістю зітхнули. Невидимий пілот вправно керував кораблем. Зореліт був у надійних руках. Крамер промовив ще кілька слів у мікрофон, і зореліт знову змінив курс. Тепер вони летіли назад у напрямку Місяця.
— Подивимося, що він зробить, коли ми увійдемо в поле тяжіння Місяця, — мовив Крамер. — Старий Професор був чудовим математиком, міг розв’язати будь-яку задачу.
Корабель ліг на бік, оминаючи Місяць, і поточена куля лишилась позаду.
Гросс зітхнув з полегшенням:
— Так тримати!
— І ще дещо, — Крамер підніс до рота мікрофон. — Поверніться до Місяця і посадіть зореліт у найближчому космопорту, — сказав він.
— Господи боже, — пробурмотів Вінтер. — Навіщо ви...
— Помовчіть, — Крамер стояв, дослухаючись.
Турбіни зашипіли, а потім знову заревли: розвернувшись, корабель набирав швидкість. Вони летіли назад, знову до Місяця. Зореліт почав опускатись, усе ближче до велетенської кулі.
— У нас завелика швидкість, — занепокоївся пілот. — Я не уявляю, як ми зможемо сісти з такою швидкістю.
Куля Місяця швидко заповнювала собою ілюмінатор. Пілот поспішив до контрольної панелі. Раптом зореліт здригнувся. Все загуло, і корабель ривком помчав у відкритий космос, по кривій траєкторії віддаляючись від Місяця. Від раптової зміни курсу чоловіків кинуло на підлогу. Онімівши, вони попідводились і дивилися один на одного.
Пілот вражено розглядав контрольну панель.
— Це не я! Я і кнопки не встиг торкнутися.
Корабель стрімко набирав швидкість. Крамер завагався:
— Може, краще повернутися до ручного управління?
Пілот клацнув перемикачем, поклав руки на штурвал і трохи його повернув.
— Нічого, — він озирнувся до інших. — Нічого. Не реагує. Запала тиша.
— Ви самі бачите, що трапилося, — стримано промовив Крамер. — Отримавши керування, тепер Старий Професор так просто його не віддасть. Цього я і боявся, коли помітив зміни у проводці. Тепер на кораблі всім керує центральна система, навіть системою вентиляції, люками і викидом сміття. Ми геть безпомічні.
— Дурниці! — Гросс підбіг до контрольної панелі.
Він схопив штурвал і повернув його. Корабель усе ще тримався курсу, залишаючи Місяць далеко позаду.
— Передайте керування! — наказав Крамер у мікрофон. — Негайно передайте нам керування! Далі ми поведемо корабель самі.
— Марно, — промовив пілот. — Усе марно, — він відштовхнув непотрібний штурвал. — Він мене не слухається.
— А ми все ще летимо у відкритий космос, — мовив Вінтер, дурнувато посміхаючись. — За кілька хвилин минемо форпост охоронної смуги. Якщо вони нас не зіб’ють...
— Зв’яжемося з ними по радіо, — пілот перевів радіопередавач у режим трансляції. — Я вийду на зв’язок із базою, тією, що на спостережній станції.
— Краще з форпостом, ми набираємо швидкість. Будемо там за хвилину.
— А потім, — промовив Крамер, — взагалі у відкритому космосі. Він прагне досягти третьої космічної швидкості. На кораблі встановили кріогенні камери?
— Камери? — перепитав Гросс.
— Ванни. Анабіозні камери для сну. Для міжзоряних перельотів. Якщо швидкість і далі зростатиме, нам без них не обійтись.
— Але ж, господи, куди ми летимо? — запитав Гросс. — Куди... Куди він нас несе?
Пілотові вдалося налаштувати зв’язок.
— Говорить пілот Двайт, — сказав він. — Ми на великій швидкості входимо в захисну зону. Не стріляйте.
— Розверніть корабель, — наказав з динаміка холодний голос. — Вам заборонено наближатися до захисної зони.
— Ми не можемо. Ми втратили керування.
— Втратили керування?
— Це експериментальний корабель.
Гросс забрав у нього мікрофон:
— Говорить командер Гросс, Служба внутрішньої безпеки.
Нас несе у відкритий космос. Ми не можемо нічого вдіяти. Нас можна якось зняти з корабля?
Здавалося, невидимий співрозмовник замислився.
— У нас є кілька швидкісних перехоплювачів, які могли б вас підібрати, якщо ви вистрибнете. Шанси на те, що вас знайдуть, досить високі. У вас є маячки?
— Є, — відповів пілот. — Давайте спробуємо.
— Покинути корабель? — запитав Крамер. — Якщо ми зараз вистрибнемо, то більше ніколи його не побачимо.
— А що нам залишається? Ми постійно прискорюємося. Чи ви пропонуєте залишитися тут?
— Ні, — Крамер похитав головою. — Клятий корабель! Має бути інший вихід.
— А ми можемо з ним зв’язатися? — запитав Вінтер. — Зі Старим Професором. Спробувати його напоумити.
— Непогана думка, — сказав Гросс. — Спробуйте.