Гарріс позіхнув і на мить заплющив очі. Як же хочеться спати! Він подивився на ліжко, сів на нього і роззувся. Стільки всього треба зробити! Але то завтра.
Він поставив взуття в куток і нагнувся, відкриваючи одну з валіз. Звідти він дістав туго набитий джгутовий мішечок і обережно висипав його вміст на підлогу. Це була земля, чорна м’яка земля. Земля, яку він збирав протягом останніх годин на астероїді, а потім так ретельно пакував.
Коли земля рівномірним шаром вкрила підлогу, він усівся посеред кімнати, розкинув ноги і ледь відкинувся назад. Влаштувавшись якомога зручніше, він склав руки на грудях і заплющив очі. Стільки роботи... Але, звісно, не зараз. Завтра. Яка ж усе-таки тепла земля...
За мить він уже міцно спав.
Безмежні простори
(пер. В. Корсун)
— Не подобається він мені, — промовив майор Кріспін Еллер, вдивляючись в ілюмінатор, — цей астероїд: безліч води, помірна температура, атмосфера схожа на терранську киснево-азотну...
— ...а життя немає, — закінчив перший заступник Гаррісон Блейк. Він підійшов до ілюмінатора і також виглянув назовні. — Ніякісінького життя, незважаючи на ідеальні умови. Повітря, вода, сприятливий клімат. Чому так?
Вони переглянулися. Крейсер «Х-43у» розташувався на безмежній сухій рівнині астероїда. Вони були далеко від дому, за півгалактики. Боротьба з тріумвіратом Марса, Венери та Юпітера змусила Терру вдатись до дослідження та нанесення на мапу навіть найменшого камінчика у галактиці, щоб потім можна було заявити про свої права на його надра. «Х-43у» вже майже рік встановлював на далеких планетах галактики біло-блакитні прапори, і троє членів екіпажу нарешті заслужили відпочинок: відпустку на Террі і можливість витратити там зароблені гроші. Крихітні пошукові кораблі вели ризиковане життя, торуючи шлях засміченими околицями системи, ледве уникаючи метеоритних скупчень, отруйних хмар, здатних роз’їсти корпус, космічних піратів та імперій, розміром з горошину, на далеких астероїдах.
— Ти тільки поглянь! — вигукнув Еллер, роздратовано грюкнувши кулаком по ілюмінатору. — Ідеальні умови для життя, але нічого, крім голого каміння.
— Можливо, це просто випадковість, — промовив Блейк, знизуючи плечима.
— Ти ж знаєш: немає такого місця, де б не кишіли мікроскопічні організми. Повинна ж бути причина, чому цей астероїд позбавлений життя. Я відчуваю, що щось тут не те.
— Ну? То що робитимемо? — безрадісно посміхнувся Блейк. — Ти капітан. Згідно з інструкціями, ми мусимо приземлятися та досліджувати кожен астероїд, до класу D включно. Тут ми маємо клас С. Будемо висаджуватися чи ні?
Еллер замислився:
— Не подобається він мені. Ніхто не знає всіх смертельних факторів, які загрожують нам у далекому космосі. Можливо...
— Мені лише здається, чи ти й справді був би не проти розвернутись і рушити назад до Терри? — запитав Блейк. — Там ніхто не довідається, що ми пролітали повз цю каменюку. Я нікому не розбовкаю, Еллере.
— Не в тому річ! Я просто турбуюся про нашу безпеку. Ти тут єдиний, хто закликає повернутися на Терру, — Еллер пильно вдивлявся у ілюмінатор. — Знати б напевне...
— Давай випустимо тваринок і подивимося, що з того вийде.
Хай вони побігають якусь годинку, тоді й дізнаємося.
— Ох, не треба було тут приземлятися...
На обличчі Блейка промайнув зневажливий вираз:
— Який же ти став обережний! Це, мабуть, тому, що ми повертаємося додому.
Еллер похмуро розглядав голі сірі скелі та брижі на воді.
Вода, каміння, кілька хмарин, комфортна температура. Ідеальне місце для життя. Але ніяких ознак життя тут немає. Скелі чисті, гладенькі. Абсолютно стерильні, без жодного виду рослинності. Спектроскоп також нічого не виявив, навіть одноклітинних у воді, навіть звичайного бурого лишайника, який їм траплявся на численних астероїдах по всій галактиці.
— Так тому й бути, — мовив Еллер. — Відкрий один із шлюзів. Я скажу Сільв, щоб вона випустила тваринок.
Він підняв слухавку, щоб з’єднатися з лабораторією. Ярусами нижче, серед реторт та контрольних приладів, працювала Сільвія Сіммонс. Еллер натиснув на кнопку:
— Сільв? — обізвався він.
На відеоекрані з’явилося обличчя Сільвії:
— Так?
— Випусти ненадовго назовні морський свинок, десь на півгодини. На повідку і в нашийниках, звісно. Мене насторожує цей астероїд: там можуть бути якісь токсичні речовини чи радіоактивні частки. Коли свинки повернуться, ретельно їх перевір. Прожени через усі можливі тести.
— Гаразд, Крісе, — усміхнулась Сільвія. — Можливо, потім виберемось назовні прогулятися?
— Мені потрібні якомога швидше результати тестів, — Еллер поклав слухавку і повернувся до Блейка. — Гадаю, ти задоволений. За хвилину можна буде випускати тварин.
Блейк ледь посміхнувся:
— Я буду задоволений, коли ми повернемося на Терру. Навіть один рейс під твоїм командуванням нестерпний.
Еллер кивнув:
— Дивно, що тринадцять років у Службі не навчили тебе стриманості. Мабуть, ти ніколи не пробачиш їм того, що вони так і не підвищили тебе у званні.
— Послухай, Еллере, — мовив Блейк, — Я старший за тебе на десять років. Я вже служив, коли ти пішки під стіл ходив. Якщо тебе цікавить моя думка, то ти ще жовторотий вискочень. Наступного разу...
— Крісе!
Еллер швидко розвернувся. Екран відеофону знову засвітився, на ньому з’явилося обличчя Сільвії, нестямне від жаху.
— Що? — Він схопив слухавку. — Що трапилося?
— Крісе, я ходила до кліток. Свинки... Вони заціпеніли, лежать абсолютно нерухомо. Жодна не ворушиться. Я боюсь, як би щось не...
— Блейку, піднімай корабель, — наказав Еллер.
— Що? — збентежено пробурмотів Блейк. — Ми що, вже...
— Піднімай корабель! Негайно! — повторив наказ Еллер і кинувся до контрольної панелі. — Треба забиратися звідси!
Блейк поквапився за ним.
— Якщо що-небудь... — почав він, але раптом запнувся. Його очі посоловіли, щелепа відвисла. Безформною масою він повільно осів на гладеньку металеву підлогу. Еллер провів його враженим поглядом. Отямившись, він кинувся до контрольної панелі. Раптом його лице заніміло, здавалося, вогонь обпалив його череп, вибухнувши всередині голови. Тисячі яскравих променів спалахнули перед очима, осліплюючи його.
Він похитнувся, намацуючи перемикачі. Його вже огортала темрява, коли пальці стиснули важіль автоматичного підйому.
Падаючи, він щосили потяг його на себе, і в цю мить непроникна темрява поглинула Еллера. Він уже не відчув важкого удару об підлогу.
Корабель виходив у відкритий космос, автоматичні реле завзято працювали, але всередині ніхто не рухався.
Еллер розплющив очі. У голові пульсував нестерпний біль. Тримаючись за поручні на стіні, він ледве звівся на ноги. Гаррісон Блейк також приходив до тями, він стогнав і намагався підвестись. Його смагляве обличчя хворобливо пожовтіло, очі налилися кров’ю, на губах пухирилася піна. Потираючи лоба, він вирячився на Еллера.
— Ну ж бо, зберися, — сказав Еллер, допомагаючи йому.
Блейк всівся у крісло перед панеллю.
— Дякую, — він струснув головою. — Що... Що трапилося?
— Не знаю. Я сходжу до лабораторії, подивлюсь, як там Сільв.
— Піти з тобою? — пробурмотів Блейк.
— Ні. Посидь тут. Не перенапружуй серце. Чуєш мене? Рухайся якомога менше.
Блейк кивнув. Еллер, хитаючись, пройшов рубкою і потрапив до коридору. Він ступив до кабіни ліфта і почав спускатись.
За мить він був уже в лабораторії.
Схилившись на робочий стіл, Сільвія нерухомо заклякла.
— Сільв! — Еллер підбіг до дівчини і почав її термосити. Тіло дівчини було застигле і холодне. — Сільв!
Вона ледь поворухнулася.
— Отямся!
Еллер вихопив з аптечки ампулу зі стимулятором, відламав головку і підніс препарат до обличчя дівчини. Сільвія застогнала. Він знову почав її трясти.
— Крісе? — ледь чутно промовила Сільвія. — Це ти? Що...