Що трапилося? Все гаразд? — Вона підняла голову і невпевнено заморгала. — Я поговорила з тобою по відеофону, підійшла до столу, а потім раптом...
— Усе гаразд, — Еллер насупив брови, глибоко замислившись та обнявши дівчину за плечі. — Що це могло бути? Якийсь радіоактивний вибух на астероїді? — він глянув на годинник. — О господи!
— Що? — Сільвія випросталася, відкидаючи з обличчя волосся. — Щось не так, Крісе?
— Ми пролежали без тями два дні, — повільно промовив Еллер, не відриваючи погляду від годинника. Він потер підборіддя. — Що ж, такий проміжок часу пояснює принаймні ось це, — і він знову пошкріб щетину.
— Але ж зараз із нами все гаразд, правда? — Сільвія кивнула на морських свинок у клітках під стіною. — Поглянь, вони знову бігають.
— Ходімо, — Еллер взяв її за руку. — Проведемо нагорі нараду, втрьох. Треба перевірити кожен лічильник на кораблі. Я маю знати, що трапилося.
Блейк спохмурнів.
— Мушу визнати, я помилявся. Нам взагалі не треба було сідати.
— Судячи з усього, радіацію випромінювала серцевина астероїда, — Еллер провів пальцем вздовж однієї з ліній на схемі. — Тут видно хвилю, вона швидко сформувалась, а потім так само швидко опала. Щось на кшталт пульсуючого випромінювання ядра астероїда, ритмічного випромінювання.
— Якби ми не вийшли у відкритий космос, нас могла б вразити друга хвиля, — промовила Сільвія.
— Прилади зареєстрували наступну через чотирнадцять годин. Скидається на те, що на астероїді є поклади мінералів, які систематично пульсують, викидаючи радіацію через рівні проміжки часу. Зверніть увагу, наскільки вони короткі, ці хвилі.
Дуже схожі на космічне випромінювання.
— І водночас настільки від них відрізняються, що проникли крізь наш захисний екран.
— Що правда, то правда. Нас добряче влупило хвилею, — Еллер відкинувся у своєму кріслі. — Це пояснює відсутність життя на астероїді. Після потрапляння на астероїд бактерії знищувались першою ж хвилею. Ніщо не мало шансу вижити.
— Крісе? — звернулась до нього Сільвія.
— Так?
— Крісе, як гадаєш, радіація могла заподіяти нам якусь шкоду? Ми вже в безпеці? Чи...
— Не впевнений. Поглянь сюди, — Еллер подав їй графік, розкреслений червоними лініями. — Бачиш, хоча наша судинна система і відновилась, нервова реакція все ще не в нормі. Щось змінилося.
— Як саме?
— Не знаю, я ж не невролог. Я бачу очевидні відмінності від колишніх показників, від результатів тестів, які ми пройшли місяць чи два тому, але я й гадки не маю, що це означає.
— Думаєш, це серйозно?
— Поживемо — побачимо. Наші організми близько десяти годин поспіль перебували під впливом інтенсивного випромінювання невідомого походження. Я не знаю, якого залишкового ефекту можна очікувати. Зараз я почуваюся добре. А ти як?
— Нормально, — відповіла Сільвія і подивилась крізь ілюмінатор на темну порожнечу глибокого космосу, серед якої палали нескінченні цяточки світла. — Хай там як, а ми нарешті летимо у напрямку Терри. Добре буде повернутися додому. Там нас одразу ж і оглянуть.
— Принаймні, наші серця пережили це без будь-якої видимої шкоди. Ані тромбів, ані руйнування клітин. Із самого початку я боявся саме цього. Як правило, велика доза звичної нам радіації призводить до...
— Як скоро ми досягнемо системи? — урвав його Блейк.
— За тиждень.
Блейк стиснув губи:
— Довго. Сподіваюся, ми доживемо.
— Можу порадити уникати фізичних навантажень, — сказав Еллер. — Проведемо решту польоту у спокійному режимі і сподіватимемось, що на Террі нас повернуть до норми.
— Думаю, ми ще легко відбулися, — промовила Сільвія, позіхаючи. — Господи, як же хочеться спати. — Вона повільно підвелася, відштовхуючи стілець назад. — Мабуть, я відключуся.
Ніхто не заперечує?
— Іди вже, — сказав Еллер. — Блейку, як ти дивишся на карти? Може, блек-джек? Бодай трохи розслабимося.
— А й справді, — погодився Блейк. — Чому б і ні? — і витяг з кишені піджака колоду. — Принаймні, збавимо час. Тягни.
— Добре, — Еллер узяв колоду, перетасував і витяг трефову сімку. Блейк виграв з чирвовим валетом.
Байдуже, без азарту вони перекидалися картами. Блейк був похмурий і мовчазний, усе ще злий через те, що Еллер мав слушність. Щодо Еллера, той втомився і почувався якось незатишно. Незважаючи на прийняте знеболювальне, у його голові все ще слабко пульсував біль. Він зняв шолом і потер лоба.
— Твій хід, — пробурмотів Блейк.
А десь у глибинах корабля гуркотіли двигуни, щомиті наближаючи їх до Терри. Вони не бачили її вже більше року. Якою вона стала? Чи, може, залишилась, якою була? Велетенською зеленою кулею з безкраїми океанами та крихітними островами? А потім космопорт Нью-Йорка. І, нарешті, Сан-Франциско. Як же там добре! Юрби людей, терранців, добрих старих легковажних терранців, які ніколи нічим не переймаються. Еллер усміхнувся Блейку, та усмішка враз сповзла з його обличчя.
Блейк сидів, опустивши голову, його очі помалу склеплялися. Він засинав.
— Агов, не спи, — обізвався Еллер. — Ти в нормі?
Блейк здригнувся, щось пробурмотів і підібрав ще карт, але знову почав клювати носом.
— Вибач, — пробурмотів він і потягнувся за виграшем. Еллер поліз до кишені, щоб підняти ставку, почав було щось говорити до Блейка, але раптом помітив, що той уже міцно спить.
— Чорт! — Еллер підвівся. — Дивно.
Груди Блейка повільно здіймалися й опускалися. Він дихав спокійно і навіть похропував. Еллер вимкнув світло і пішов до дверей. Що це з ним? Отак за грою в карти він ще ніколи не засинав.
Еллер рушив по коридору до своєї каюти. Він втомився і теж відчував сонливість. Зайшовши до ванної кімнати, він розстібнув комірець, зняв куртку і ввімкнув гарячу воду. Як же приємно буде залізти у ліжко, забути все, що з ними трапилося: раптовий викид радіації, болісне пробудження, постійний страх. Еллер почав умиватися. Господи, як же болить голова! Він механічно підставив руки під струмінь води.
Еллер не помічав цього, аж доки не закінчив умиватися. Вода стікала по його руках, а він усе стояв і проводжав її поглядом, не в змозі навіть поворухнутися.
Його нігті зникли.
Важко дихаючи, він підняв очі на своє відображення у дзеркалі. Раптом Еллер схопив себе за чуба. У його руці залишилася жменя волосся, пишне пасмо каштанового волосся. Волосся і нігті...
Він здригнувся, намагаючись опанувати себе. Волосся і нігті. Радіація. Звісно, це все радіація — через неї випали волосся та нігті. Він знову подивився на руки.
Від нігтів не лишилося й сліду. Еллер повертів руками, роздивляючись пальці. Їх кінчики були гладенькими та пласкуватими. Він поборов наростаючу паніку і непевною ходою поплентався геть від дзеркала.
І раптом Еллера пронизала думка, від якої його пойняло жахом: адже це не могло статися тільки з ним одним. Що там із Сільвією?
Він знову натяг куртку. Без нігтів його пальці стали незвично гнучкими та рухливими. А якщо це ще не все? Треба бути готовим до наступних змін. Він знову глянув у дзеркало.
І його ледь не знудило.
Його голова... Що трапилося? Він стиснув долонями скроні.
Його голова! З нею щось було не так, зовсім не так. Широко розплющеними очима він дивився на своє відображення. Він уже був майже геть лисим, а на його плечах і грудях лежали пасма випалого каштанового волосся. Шкіра на його голові блищала, гладенька та рожева, неочікувано рожева, проте й це було ще не все.
Його голова збільшилася. Вона повільно набувала форми ідеальної кулі, а вуха всихали, вуха і ніс. Просто на очах ніздрі ставали вузенькими та майже непомітними. Він змінювався, все швидше і швидше.
Тремтячою рукою він доторкнувся до рота: зуби у яснах хиталися. Він смикнув за них, і кілька зубів з легкістю вирвались.
Що коїться? Він помирає? Це лише з ним так? А що з іншими?
Еллер розвернувся і бігцем кинувся з кімнати. Він дихав важко, з болісними хрипами. Здавалося, ніби грудна клітка зменшується, вичавлюючи ребрами повітря з легень. Серце надривалось і билося, немов у конвульсіях. Ноги стали ватяними.