Перший контакт сто років тому одразу перетворився на сутичку між сторожовою заставою Проксими Центавра та терранськими рейдерами-розвідниками: перестрілки, раптові викиди вогню, енергетичні удари.
А потім, протягом довгих одноманітних років, вороги не наважувалися на повторний удар, адже, щоб його завдати, треба було летіти кілька років, навіть на швидкості, близькій до швидкості світла. Обидві системи були однаково розвинені: екран проти екрана, військовий корабель проти захисних енергетичних систем. Імперія Центавра оточила Терру залізним кільцем, вже давно вкритим іржею. Але щоб прорватися крізь нього, Террі необхідна була принципово нова зброя.
У вікні свого кабінету Рейнхарт бачив нескінченні будівлі та вулиці, на яких метушилися терранці. Повсюди виднілись яскраві цяточки маршрутних кораблів — маленьких яйцеподібних апаратів, що перевозили бізнесменів та офісних працівників. Велетенські транспортні тунелі розвозили юрби робітників по заводах та трудових таборах. Усі ці люди чекали прориву. Чекали свого доленосного дня.
Рейнхарт клацнув вимикачем відеоекрана закритої лінії.
— З’єднайте мене з Відомством військових розробок, — суворо наказав він.
Напружившись, він сидів, чекаючи зв’язку. Раптом перед ним з’явилося щокате обличчя Пітера Шерікова, директора величезної мережі лабораторій під Уралом.
Упізнавши Рейнхарта, Шеріков насупився, густі чорні брови зійшлися на переніссі.
— Чого вам? Ви ж знаєте, я зайнятий. У нас повно роботи, ніколи варнякати з усякими... політиками.
— Я скоро буду у ваших краях, — байдуже промовив Рейнхарт, розгладжуючи рукав свого бездоганного сірого жакета. — Мені потрібен повний аналіз вашої роботи та дані про нові розробки.
— Ми вам відправили пластину з черговим відомчим звітом, подивіться у себе в кабінеті. Якщо ви його проглянете, знатимете все, що ми...
— Я не хочу цього знати, я хочу побачити, чим ви там займаєтесь. І я сподіваюсь, ви будете готові детально ознайомити мене з вашою роботою. Я скоро буду, за півгодини.
Рейнхарт обірвав зв’язок, і Шерікове масивне обличчя зменшилось і зникло. Рейнхарт розслабився, дихаючи на повні груди.
Шкода, що доводиться працювати з Шеріковим. Він ніколи йому не подобався. Цей видатний польський вчений був індивідуалістом і ніяк не хотів ставати частиною суспільства. Він тримався незалежно та відсторонено і розглядав концепцію індивіда як кінцеву мету, діаметрально протилежну до загальноприйнятого постулату взаємозалежного існування.
Але Шеріков був передовим науковцем і керував Відомством військових розробок, від яких залежало усе подальше існування Терри: перемогти Проксиму Центавра чи продовжувати задихатися, заблокованими у Сонячній системі, оточеними древньою ворожою імперією, яка хоч поступово і руйнується та занепадає, проте все ще не втратила своєї могуті.
Рейнхарт швидко підвівся і покинув кабінет. Він похапцем спустився до вестибюля і вийшов з приміщення Ради.
За кілька хвилин його швидкісний крейсер уже мчав світанковим небом в Азію, в напрямку велетенського Уральського гірського хребта і лабораторій Відомства військових розробок. Шеріков зустрів його на вході.
— Послухайте, Рейнхарте. Не думайте, що ви тут зможете мені наказувати. Я не збираюся...
— Заспокойтеся, — Рейнхарт підійшов до здорованя і разом з ним рушив повз КПП до приміщень лабораторій. — Ніхто нічого не збирається наказувати вам чи вашим людям. Ви можете продовжувати робити те, що вважаєте за потрібне... поки що. Давайте все одразу з’ясуємо. Я хочу, щоб ваша робота була спрямована на вирішення наших суспільних потреб. І поки я бачитиму достатню продуктивність...
Раптом Рейнхарт закляк на місці.
— Гарний, правда? — посміхнувся Шеріков.
— Що це в біса таке?
— Ми назвали його «Ікаром». Пам’ятаєте грецький міф про політ Ікара? Наш «Ікар» також незабаром полетить. — Шеріков знизав плечима. — Можете оглянути його, якщо хочете. Думаю, задля цього ви і прилетіли.
Рейнхарт повільно зробив кілька кроків уперед.
— Це і є та зброя, над якою ви стільки працювали?
— І як він вам?
Посеред приміщення здіймався зловісний темно-сірий металевий конус. Навколо нього метушилися техніки: зварювали оголені дроти. Рейнхарт окинув оком нескінченні трубки та жили, хитросплетіння дротів і клем, які нашаровувалися одне на одне.
— Що це? — Рейнхарт сів на край столу з інструментами і притулився широкою спиною до стіни.
— Ідея Джемісона Хеджа, того самого, що сорок років тому розробив нашу систему миттєвого міжзоряного відеозв’язку. Він працював над пошуками способу пересуватися на гіперсвітловій швидкості, поки сам не загинув, разом з усією своєю лабораторією. Після цього було припинено розробку гіперсвітлового двигуна. Ідея здавалася нежиттєздатною.
— Хіба не було доведено, що ніщо не може рухатись швидше, ніж світло?
— Міжзоряний відеозв’язок може! Ні, Хедж розробив справжній гіперсвітловий двигун. Йому вдалося надати об’єкту швидкість, яка в п’ятдесят разів перевищувала швидкість світла, але водночас розмір об’єкта починав зменшуватись, а маса — збільшуватися. Згідно зі звичними для двадцятого сторіччя уявленнями про трансформацію маси і енергії, так і мало бути. Ми припустили, що, почавши рухатись, Хеджевий об’єкт втрачатиме розмір та набуватиме масу, аж поки його розмір не дорівнюватиме нулю, а маса — безкінечності. Ніхто не уявляв, що буде далі.
— Продовжуйте.
— А трапилось ось що: Хеджевий об’єкт продовжував втрачати розмір та набувати масу, аж поки не досяг теоретично максимальної швидкості — швидкості світла. І тієї самої миті він, усе ще прискорюючись, просто зник. Не маючи розміру, він перестав займати місце у просторі. Він щез, проте не знищився. Об’єкт продовжував рухатися за інерцією і пощез, описавши по галактиці віддалену від Сонячної системи дугу. Він потрапив у якусь іншу сферу існування, яка лежить за межами нашого розуміння. Наступним етапом Хеджевого експерименту був пошук якогось способу уповільнити рух такого об’єкта до досвітлової швидкості, щоб повернути його назад у наш всесвіт. Зрештою, він розробив гальмівну систему.
— І чим закінчився експеримент?
— Смертю Хеджа і втратою майже всього обладнання. Його експериментальний об’єкт під час переходу у часово-просторовий всесвіт з’явився у просторі, вже зайнятому матерією. Маючи неймовірну масу, майже безкінечну, Хеджевий об’єкт вибухнув з катастрофічною потужністю. Стало очевидно, що з таким двигуном неможливі жодні космічні подорожі, адже, по суті, увесь космос складається з якоїсь матерії і повернення призведе до моментального вибуху. Хедж винайшов гіперсвітловий двигун і гальма для нього, але досі ще ніхто не міг знайти для них практичного застосування.
Рейнхарт підійшов до велетенського металевого конуса, Шеріков поквапився за ним.
— Не розумію, — сказав Рейнхарт. — Ви казали, що принцип його дії не годиться для космічних мандрівок.
— Так і є.
— Тоді навіщо він вам? Якщо корабель вибухає, щойно повертається до нашого всесвіту...
— Це не корабель, — хитро посміхнувся Шеріков. — «Ікар» — це перше практичне застосування принципу Хеджа. «Ікар» — це бомба.
— То це і є наша зброя, — промовив Рейнхарт. — Бомба. Велетенська бомба.
— Бомба, яка летить швидше, ніж світло. Бомба, яка не існує у нашому всесвіті. Центаврійці не зможуть її засікти або перехопити. Адже набравши швидкість світла, вона перестане існувати там, де її можна помітити.
— Але...
— «Ікар» запустять ззовні, з поверхні. Він з максимальним прискоренням полетить у напрямку Проксими Центавра. До того часу, як він долетить до пункту призначення, його швидкість перевищуватиме світлову у сто разів. «Ікар» повернеться до нашого всесвіту всередині власне самого Центавра. Вибух має знищити зірку і більшість планет системи... включаючи центральну портову планету Армун. Щойно «Ікара» буде запущено, вони жодним чином не зможуть його спинити. Проти нього безсила будь-яка оборона. Ніщо його не зупинить, і це реально.