— Наша стратегія така, — говорив Карлтон, показуючи рукою на графік, прикріплений до дошки. — Шеріков запевняє, що гіперсвітлова бомба буде готова за вісім днів. За цей час наш флот, який базується поблизу системи Проксими Центавра, займе позиції. Щойно бомба вибухне, флот нападе на центаврійські кораблі: деякі з них, очевидно, вціліють, але щойно Армуна не стане, наші мають з ними впоратися.
Після командера слово взяв Рейнхарт:
— Я хочу доповісти про стан нашої економіки. Кожен завод на Террі перейшов на виробництво зброї. Не маючи на нашому шляху Армуна, ми зможемо викликати масові повстання у колоніях Центавра. Цілісність міжсистемної імперії важко підтримувати навіть з кораблями, які рухаються зі швидкістю світла. Ми хочемо забезпечити лідерів повстанців зброєю, тому, щоб кораблі вчасно прибули на місце, їх доведеться відправити просто зараз. Зрештою, ми сподіваємось визначити якісь загальні засади розвитку, навколо яких зможуть об’єднатися колонії. Наші інтереси лежать радше в економічній, ніж політичній площині. Тому вони зможуть запровадити і підтримувати будь-яку форму правління, допоки слугуватимуть для нас ресурсними базами. Як, наприклад, вісім планет нашої системи.
Знову заговорив Карлтон:
— Щойно флот Центавра розсіється, ми переведемо війну у вирішальну фазу: десантуємо людей та припаси з кораблів, які чекають у всіх ключових точках навколо системи Центавра. У цій фазі...
Рейнхарт покинув брифінг. Важко було повірити, що минуло лише два дні з моменту оголошення мобілізації. Вся система немов ожила, сповнена гарячкової активності. Незліченну кількість проблем уже вирішено, проте лишилося ще чимало.
Він зайшов до ліфта і піднявся в приміщення БСД. Йому було цікаво, чи не змінилися цифри на табло машини. Вони не змінилися. Поки що все гаразд. Чи знає Центавр про «Ікар»? Безсумнівно, проте він нічого не зможе йому протиставити. Принаймні, протягом наступних восьми днів.
До Рейнхарта підійшов Каплан, перебираючи в руках щойно отримані документи, і дістав один із них.
— Тут надійшло цікаве повідомлення. Вас це може зацікавити.
Воно було з Відділу історичних досліджень.
9 березня 2136 року
Повідомляю, що при поверненні дослідної часової кулі у наш час вперше було використане ручне управління.
У зв’язку з цим трапилися неполадки в її роботі і певна кількість матеріалу з минулого була перенесена в сьогодення. Цей матеріал включає жителя початку двадцятого сторіччя, який одразу втік з лабораторії. Його все ще не взято під варту. Відділ історичних досліджень шкодує про цей інцидент, пояснюючи його умовами надзвичайного стану.
Рейнхарт повернув пластину Каплану.
— Цікаво. Чоловік з минулого... втягнений у вир найбільшої війни в історії всесвіту.
— Дивні речі кояться. Цікаво, як відреагують на цей факт машини.
— Мабуть, ніяк. — Рейнхарт вийшов з кімнати і поспішив коридором до свого кабінету.
Там він насамперед зв’язався по закритій лінії з Шеріковим.
На екрані з’явилося обличчя поляка:
— Доброго дня, комісаре. Як справи з війною?
— Добре. А як там наша турель?
Лице Шерікова ледь помітно спохмурніло.
— Річ у тому, комісаре...
— У чому? — різко запитав Рейнхарт.
Шеріков почав, запинаючись, розповідати:
— Ви ж знаєте, як воно буває. Я приставив до турелі роботів. Вони можуть виконувати роботу набагото точніше за людей, проте не здатні приймати рішень. Тут необхідне щось більше, ніж просто точність. Тут треба... — він запнувся, добираючи потрібне слово, — тут потрібен митець.
Обличчя Рейнхарта скам’яніло:
— Послухайте, Шеріков. У вас є вісім днів, щоб закінчити бомбу. Дані, завантажені у машини БСД, спиралися саме на цей часовий проміжок. На цьому ґрунтується рахунок 7:6. Якщо ви не впораєтеся...
— Не хвилюйтеся, комісаре. Ми закінчимо її у визначений строк.
— Сподіваюсь. Зв’яжіться зі мною, щойно вона буде готова.
Рейнхарт перервав зв’язок. Якщо Шеріков підведе, він арештує його і розстріляє. Від цієї гіперсвітлової бомби залежала перемога у війні.
Відеоекран знову засвітився. Рейнхарт прийняв виклик, це був Каплан. Обличчя начальника лабораторії здавалося білішим за крейду.
— Комісаре, вам варто піднятись у приміщення БСД. Дещо трапилося.
— Що саме?
— Побачите.
Занепокоєний Рейнхарт вийшов з кабінету і поспішив коридором. Коли він зайшов до кімнати, то побчив Каплана, який стояв перед машинами БСД.
— Що трапилося? — владно запитав Рейнхарт і подивився на показники. Вони не змінилися.
Каплан боязко взяв роздруківку з повідомленням:
— Хвилину тому я завантажив це у машину, та, побачивши результати, негайно її витяг. Це роздруківка з тим повідомленням, що я вам показував. З Відділу історичних досліджень. Про чоловіка з минулого.
— І що змінилося, коли ви її завантажили?
Каплан поморщився:
— Самі побачите, зараз я знову її завантажу. — Він завантажив роздруківку у слот для прийому. — Погляньте тепер на цифри, — пробурмотів Каплан.
Рейнхарт напружено вдивлявся в екран. Якусь мить нічого не змінювалось. Все ще світилося 7:6. А потім... цифри зникли.
Після паузи машина видала новий рахунок: 4:24 на користь Центавра. Від раптового переляку Рейнхарту забракло повітря. Але й ці цифри зникли і з’явилися нові: 16:38 на користь Центавра, потім 48:86, 79:15 на користь Терри. А потім нічого. Машина гуділа, проте нічого не відбувалося.
Взагалі нічого. Жодних цифр. Екран спорожнів.
— Що це означає? — здивовано пробурмотів Рейнхарт.
— Дивовижно. Ми і не думали, що це можливо...
— Що трапилося?
— Машина не може впоратися з цією інформацією. Не може її опрацювати. Вона не може пов’язати ці дані з іншими. Не може використати їх як матеріал для прогнозу, тому видає випадкові цифри.
— Чому?
— Це... це змінна величина, — Каплан затремтів, губи на його блідому обличчі посиніли. — Щось, з чого не можна зробити жодного висновку. Той чоловік з минулого. Машина не може його передбачити. Це — чоловік-змінна!
II
Томас Коул гострив ніж точильним каменем, коли на нього налетів смерч.
Ніж належав леді з великого зеленого будинку. Щоразу, коли Коул проїжджав неподалік на своєму ремонтному возику, місіс треба було щось нагострити. Іноді вона пригощала його чашкою кави, гарячої чорної кави зі старого пом’ятого кавника. Йому це подобалося, він любив гарну каву.
Це був мрячний похмурий день, і справи йшли кепсько. Автомобіль налякав його конячок. У негоду люди рідше виходили на вулицю, тож Коулу доводилося самому злазити з візка і дзвонити у двері.
Але чоловік з жовтого будинку дав йому долар за ремонт електричного холодильника. Ніхто більше не міг його полагодити, навіть працівники заводу. Долара вистачить надовго. Долар — це великі гроші.
Ще до того, як його накрило, Коул зрозумів, що це смерч. Навколо панувала тиша. Він сидів, зігнувшись над точильним каменем, затиснувши віжки колінами і зосередившись на роботі.
Чоловік добряче постарався з ножем; той уже був майже готовим. Плюнувши на лезо, він підняв його, щоб роздивитись... і тоді налетів смерч.
Коула зусібіч оточила сіра стіна. Чоловік, його візок та коні, здавалося, опинилися на тихому клаптику землі посеред смерчу. А потім їх у мертвій тиші закрутило у вирі сірої мли.
І поки він гадав, що його робити і як повернути леді її ніж, смерч перевернув їх і гепнув на землю. Силкуючись підвестися, коні іржали від страху. Коул швидко скочив на ноги.
Де це він?
Сіра мла зникла, натомість довкола нього були білі стіни. Зі стелі лилося яскраве світло: не сонячне, проте дуже схоже. Коні потягли візок убік, перехнябивши його, інструменти та приладдя посипались на підлогу. Коул вискочив на козли і вирівняв візок.