Поляк жадібно ковтав їжу і розмовляв з набитим ротом. Коул мовчки сидів навпроти нього, страв він не торкався. Його подертий одяг забрали, а натомість видали новий. А ще його помили і поголили, а також залікували всі подряпини і рани. Тепер він виглядав набагато молодшим та здоровішим, проте все ще був втомлений і сидів, зсутулившись, а у вицвілих блакитних очах застиг сум. Він мовчки слухав опис світу 2136 року.
— Тепер ви розумієте, — підсумував Шеріков, вимахуючи курячим стегенцем, — що ваша поява у нашому світі була дуже для нас небажаною. Тепер, знаючи більше про нас, ви маєте усвідомлювати, чому комісар Рейнхарт так зацікавлений у вашій ліквідації.
Коул кивнув.
— Рейнхарт, бачте, переконаний, що неполадки з машинами БСД — головна перешкода у підготовці до війни. Проте це зовсім не так! — Шеріков з гуркотом відштовхнув тарілку й одним махом випив чашку кави. — Зрештою, у війнах можна воювати і без статистичних прогнозів. Машини БСД просто окреслюють ситуацію. Вони — не більш ніж механічні спостерігачі. Самі по собі, вони не впливають на хід війни. Ми ведемо війну. Вони ж — просто аналізують.
Коул кивнув.
— Ще кави? — запитав Шеріков, штовхаючи пластикову посудину у напрямку Коула. — Пригощайтеся.
Коул налив собі ще одну чашку.
— Дякую.
— Розумієте, наша справжня проблема лежить у геть іншій площині. Машини лише роблять для нас швидкі підрахунки, які, зрештою, ми могли б робити й самі. Вони — наші слуги, інструменти. А не якісь боги у храмі, перед якими ми маємо вклякати з молитвами. Не оракули, що заглядають у наше майбутнє. Вони не бачать майбутнього, а лише роблять статистичні прогнози... Не пророцтва. Це зовсім різні речі, проте Рейнхарт і йому подібні почали ставитися до речей на кшталт машин БСД як до богів. Але я не вірю у богів. Принаймні у видимих.
Коул кивнув і сьорбнув кави.
— Я все це вам розповідаю тому, щоб ви зрозуміли, проти кого ми боремося. Терра оточена стародавньою імперією Центавра. Ця імперія існує вже сотні тисяч років. Ніхто не знає, скільки точно. Вона стара: крихкотіла і прогнила, розбещена і продажна. Проте вона тримає в покорі більшу частину галактики навколо нас, і ми не можемо вирватися за межі Сонячної системи. Я вже розповідав вам про «Ікар» та Хеджеву роботу над гіперсвітловим двигуном.
Ми маємо перемогти у цій війні з Центавром. Ми надто довго працювали задля цього і чекали на це, на час, коли ми прорвемося і знайдемо гідне місце серед зірок. «Ікар» має зіграти в цьому вирішальну роль. Дані про нього змінили рахунок на екранах машин БСД на нашу користь... уперше в історії. Успіх у війні проти Центавра залежатиме від «Ікара», а не від БСД. Розумієте?
Коул кивнув.
— Проте є проблема. Це — дані про «Ікар», які я завантажив у машини, де зазначено, що «Ікар» буде готовий за десять днів. Половина того строку вже минула, а ми все ще ні на крок не просунулись у монтажі контрольної турелі. Турель нас гальмує. Навіть я брався за неї, та марно. — Шеріков іронічно посміхнувся. — Вона така складна... і мініатюрна. У ній може бути купа досі нами не помічених всіляких технічних дефектів. Ми ж будуємо її вперше, зрозумійте. Це — експериментальна модель. Якби ми мали випробувані раніше...
— Але ж цю ви маєте, — зауважив Коул.
— Побудовану за кресленнями вченого, який уже чотири роки як мертвий... якого не було тут, щоб коригувати нашу роботу. Ми побудували «Ікар» власноруч тут, у лабораторіях. І він потягнув за собою цілу низку проблем. — Шеріков підвівся. — Ходімо до лабораторії, я вам його покажу.
Вони спустилися поверхом нижче. Шеріков ішов попереду.
Біля дверей лабораторії Коул раптом зупинився.
— Та не бійтеся ви, — заспокоїв його Шеріков. — Ми тримаємо його внизу, бо тут безпечно. Його добре охороняють. Заходьте вже, у нас багато роботи.
У центрі лабораторії височів «Ікар», сірий масивний циліндр, якому одного дня доведеться промчати космосом на швидкості, в тисячу разів вищій за швидкість світла, у напрямку серця Проксими Центавра, а це чотири світлових роки від Терри. Навколо циліндра гарячково метушилися чоловіки в уніформі, кваплячись завершити роботу в передбачений строк.
— Турель там, — Шеріков повів Коула в інший кінець кімнати. — Її охороняють, вся Терра кишить шпигунами Центавра. Вони все рознюхують, та й ми також займаємось тим самим. Саме таким чином ми отримуємо інформацію для БСД.
Напівпрозора куля, що й була контрольною туреллю, лежала на металевій підставці, з усіх боків оточеній озброєною охороною. При наближенні Шерікова вони опустили зброю.
— Ми не хочемо, щоб з нею щось трапилось, — сказав Шеріков. — Усе залежить саме від неї.
Він простяг до кулі руку. На півдорозі рука наткнулася на невидиму перешкоду.
Шеріков засміявся:
— Стіна. Вимкніть її.
Один з охоронців натиснув на запонку на зап’ясті, повітря навколо кулі замерехтіло і знову стало прозорим.
— Ось, — пальці Шерікова зімкнулись навколо кулі. Він обережно підняв її з підставки і підніс до Коула. — Це — контрольна турель для нашого велетенського друга. Це вона його сповільнить, коли він буде всередині Центавра. Він скине швидкість і знову з’явиться у нашому всесвіті, просто в центрі зірки. І... більше ніякого Центавра, — Шеріков аж сяяв. — Ніякого Армуна.
Проте Коул його не слухав. Він взяв у Шерікова кулю і почав вертіти її в руках, обмацувати пальцями, зазираючи усередину, і на його обличчі проступили захоплення та завзятість.
— Ви не побачите схему. Принаймні, неозброєним оком. — Шеріков кивнув, щоб принесли мікролінзи. Він примостив їх на Коулів ніс і зачепив дужками за вуха. — Спробуйте тепер. Ви можете регулювати зображення — збільшити його або зменшити. Зараз встановлене тисячократне збільшення.
Від подиву Коул аж зойкнув і похитнувся. Шеріков підтримав його. Коул розглядав кулю, ледь рухаючи головою, налаштовуючи окуляри.
— До них треба звикнути, але вони дозволяють виконувати багато робіт. Наприклад, мікроскопічне зварювання. Для цього є спеціальні інструменти, ну, ви розумієте, — Шеріков замовк і облизав губи. — Ми не можемо впоратися з ним належним чином. Лише кілька людей здатні зварювати електросхеми, користуючись мікролінзами та мікроскопічними іструментами. Ми спробували використати роботів, проте тут треба приймати надто багато рішень. А роботи не вміють цього робити. Вони можуть тільки діяти.
Коул мовчав. Він продовжував пильно вдивлятися всередину кулі. Його губи були міцно стиснуті, а тіло напружене й нерухоме. Шерікову стало якось не по собі.
— Ви схожі на одного з тих давніх ворожбитів, — жартівливо промовив Шеріков, проте по його спині немов морозцем сипнуло. — Верніть її краще мені, — і простяг руку.
Коул повільно повернув кулю. Потім, усе ще замислений, зняв мікролінзи.
— Ну? — запитав Шеріков. — Ви знаєте, чого я від вас хочу. Я хочу, щоб ви змонтували цю кляту штуковину. — Із суворим виразом обличчям Шеріков підійшов упритул до Коула. — Гадаю, ви можете це зробити. Я бачив, як ви її тримали... і бачив, що ви зробили з дитячою іграшкою. Звісно, ви б змогли її змонтувати за п’ять днів. Ніхто більше з цим не впорається. А якщо її не змонтувати, Центавр продовжуватиме верховодити в галактиці, а Терра — нидіти тут, у Сонячній системі. Одне крихітне поганеньке сонце, пилинка серед галактики.
Коул не відповів.
Шерікову почав уриватися терпець.
— Ну? То що скажете?
— А що буде, якщо я не змонтую цю вашу турель? Я маю на увазі, що буде зі мною?
— Тоді я передам вас Рейнхарту. А той з вами не церемонитиметься, порішить на місці. Він переконаний, що ви загинули під час бомбардування Альбертинських гір. Якщо ж він дізнається, що я вас врятував...
— Ясно.
— Я привіз вас сюди лише заради цього. Якщо ви змонтуєте турель, я відправлю вас назад у ваш часовий континуум. Якщо ж ні...
Коул замислився, його обличчя спохмурніло.