— Отже, п’ять хвилин. — Рейнхарт обірвав зв’язок і повернувся до Діксона. — Залишатиметесь тут, як і домовлялись. Я спущуся з ротою поліцейських. Ви усвідомлюєте необхідність точної синхронізації дій?
— Ми не помилимось. Усе готово. Всі підрозділи на своїх місцях.
— Добре, — Рейнхарт відчинив для нього двері. — Приєднуйтеся до своїх підлеглих, а я поїхав до вхідного тунелю.
— Щасти вам, — Діксон вискочив з машини на піщаний ґрунт, і вітер заніс хмарку пилюки в салон до Рейнхарта. — Побачимося пізніше.
Рейнхарт захряснув двері і повернувся до групи поліцейських, що сиділи позаду, міцно стискаючи зброю.
— Ось і настав наш час, — пробурмотів Рейнхарт. — Рушаємо.
Всюдихід помчав піщаною дорогою в напрямку вхідного тунелю до Шеріковової підземної фортеці.
Шеріков зустрів Рейнхарта біля входу в лабораторію. Простягнувши руку, огрядний поляк рушив до комісара, він аж сяяв від гордості та задоволення.
— Радий бачити вас, комісаре.
Разом з групою озброєних поліцейських Служби безпеки Рейнхарт виліз із машини.
— Можемо святкувати, правда? — мовив він.
— Чудова ідея! Ми на два дні випередили графік, комісаре. БСД це зацікавить. З такими новинами розрахунок має одразу змінитися.
— Давайте спустимось до лабораторії. Я хочу на власні очі побачити контрольну турель.
Шеріков спохмурнів.
— Не варто відволікати працівників від роботи, комісаре. Останніми днями вони напружено трудилися, намагаючись вчасно завершити турель. Гадаю, зараз інженери працюють над останніми штрихами.
— Ми можемо подивитися на них по відеофону. Мені цікаво побачити їх за роботою. Це, мабуть, нелегко — монтувати такі мініатюрні механізми.
Шеріков похитав головою.
— Пробачте, комісаре. Там немає камер. Я не дозволив їх встановити. Це надто небезпечно і ризиковано. Все наше майбутнє залежить від цієї турелі.
Рейнхарт клацнув пальцями своїм поліцейським:
— Арештуйте цього чоловіка.
Шеріков зблід, у нього відвисла щелепа. Його одразу оточили поліцейські, навівши свої рушниці. Його швидко і вправно обшукали, відібравши кобуру з пістолетом та захисний енергоекран.
— У чому річ? — запитав Шеріков, його обличчя потроху почало наливатися фарбами. — Що ви собі дозволяєте?
— Вас заарештовано до кінця війни. Ви позбавляєтесь будь-яких повноважень. Відтепер Відділом військових розробок керуватиме моя людина. Коли закінчиться війна, ви постанете перед Радою та президентом Дафф.
Шеріков вражено похитав головою.
— Нічого не розумію. Що трапилось? Поясніть мені, комісаре.
Рейнхарт подав знак поліцейським:
— Приготуватися. Ми входимо в лабораторію. Можливо, доведеться застосувати зброю. Чоловік-змінна має бути поблизу бомби — працювати над контрольною туреллю.
Обличчя Шерікова скам’яніло, а темні очі спалахнули від люті.
Рейнхарт вдоволено розреготався:
— Ми отримали повідомлення нашої контррозвідки з Центавра. Ви мене здивували, Шеріков. Ви ж знаєте, що центаврійці мають скрізь своїх агентів. Ви б мали це розуміти...
Раптом Шеріков сіпнувся. Він миттєво вивільнився від поліцейських, розштовхавши їх своїм масивним тілом. Від несподіванки вони розсипались вусібіч, деякі попадали. Шеріков побіг... прямо на стіну. Поліцейські почали безладно стріляти йому вслід, Рейнхарт гарячково намацував свій пістолет.
Шеріков добіг до стіни, навколо нього заблискотіли енергетичні промені, він нахилив голову, з розгону налетів на стіну... і зник.
— На землю! — закричав Рейнхарт і упав на підлогу. Поліцейські не забарилися виконати наказ. Рейнхарт вилаявся і швидко поповз до дверей. Треба було вибиратись, і то негайно. Шеріков утік. Стіна була фальшивою і насправді виявилась енергетичним бар’єром, налаштованим на його дотик. Через нього він і прослизнув у безпечне місце. Він...
А навколо починалося пекло, над ними, навколо них, зусібіч здіймалося вбивче полум’я. Кімната вирувала палаючими нищівними язиками, що тяглися від стіни до стіни. Оточені стихією, абсолютно беззахисні, вони потрапили у пастку... смертельну пастку.
Рейнхарт вибрався у коридор і почав жадібно ковтати повітря. Він поволі звівся на ноги. Разом з ним врятувалося лише кілька поліцейських Служби безпеки. А позаду них, у пекельній кімнаті, корчились і кричали від нестерпного болю їхні товариші, яких спопеляли нескінченні спалахи вогню.
Рейнхарт зібрав рештки своїх людей. Охорона Шерікова також починала групуватися. З одного краю коридору виїжджала на позицію роботизована гармата із задертим догори дулом. Завила сирена. Повсюди бігали охоронці, поспішаючи на бойові пости.
Роботизована гармата відкрила вогонь. Частина стіни розлетілась на друзки. Поліцейських окутали отруйні хмари пилу та уламків. Насилу стримуючи нудоту, Рейнхарт та його люди почали відступати.
Коли вони вже майже дісталися головного перехрестя, до них з гуркотом покотилася друга гармата, намагаючись не випустити їх із прицільної зони. Рейнхарт вистрілив, цілячись у систему управління. Гармата різко зупинилась і конвульсивно засіпалася. Вона врізалась у стіну і розвалилася на шматки, а її механізми все ще скрипіли та ворушилися.
— Уперед! — зігнувшись, Рейнхарт побіг.
Він поглянув на годинник. Майже час. Ще кілька хвилин. Перед ним виросла група охоронців лабораторії. Рейнхарт вистрілив. З-за його спини поліцейські відкрили вогонь, і фіолетові енергетичні промені прошивали ворогів, щойно ті з’являлись у коридорі. Охоронців розкидало, вони падали і корчились на підлозі. Частині їх вдалося зникнути у густому диму, що клубочився в коридорі. Рейнхарт почав короткими перебіжками просуватися до лабораторії, ведучи своїх людей крізь купи уламків.
— Уперед! Не зупинятися!
Раптом звідусіль загримів гуркітливий голос Шерікова, підсилений рядами гучномовців, що висіли на стінах уздовж коридору. Рейнхарт зупинився і роззирнувся.
— Рейнхарте! У вас немає шансів. Вам ніколи не вибратися на поверхню. Киньте зброю і здавайтеся. Ви оточені. Між вами і поверхнею миля землі.
Рейнхарт помчав крізь хмари пилу, що наповнювали коридор.
— Ви впевнені, Шеріков? — пробурчав він.
Шеріков засміявся, його різкий металевий сміх хвилею вдарив по Рейнхартових барабанних перетинках.
— Я не хочу вас вбивати, комісаре. Ви життєво необхідні для війни. Шкода, що ви дізналися про чоловіка-змінну. Визнаю, ми не врахували того, що ви можете отримати інформацію опосередковано, від центаврійських шпигунів. Але тепер, коли ви про нього знаєте...
Раптом голос Шерікова обірвався. Від глибокого гуркоту здригнулася підлога, і по коридору прокотилась вібрація.
Рейнхарт полегшено осів на підлогу. Крізь хмари пилу він вдивився у цифри на годиннику. Саме вчасно. Ані секундою пізніше.
Вже падали перші водневі реактивні снаряди, випущені з будівлі Ради на іншому боці світу. Атака почалася.
Рівно о шостій Джозеф Діксон, що стояв на поверхні за чотири милі від вхідного тунелю, подав знак силам підкріплення.
Першочерговим завданням було пробити Шерікові захисні екрани. Реактивні снаряди мали впоратися з ними. За Діксоновим сигналом тридцять літаків Служби безпеки спікірували з висоти десяти миль і пронеслися над горами, прямо над підземними лабораторіями. Через п’ять хвилин захисні екрани було знищено, а всі наземні будівлі зрівняли з землею. Лабораторії залишилися без захисту.
— Поки що все йде так, як треба, — пробурмотів Діксон, оглядаючи місце бою з безпечної відстані.
Виконавши свою роботу, кораблі повітряної флотилії Служби безпеки з ревиськом помчали геть. Тепер через всю пустелю у напрямку входу в тунель сунула змієподібна колона наземних машин.
А тим часом сили Шерікова розгортали контратаку.
Встановлені на пагорбах гармати відкрили вогонь. На шляху бронетехніки, що невтримно наближалась, здійнялися вогняні стовпи. Машини зупинились і почали відступати, вся рівнина перед ними завирувала огненними вихорами, несамовитим хаосом вибухів. То тут, то там всюдихід перетворювався на хмару уламків. Групу машин, що відступала, раптом розкидало несамовитим вітром і підняло у повітря.