Коридором прокотився наростаючий гул і гупнув у двері.
Від поштовху він ледь встояв на ногах. Черговий енергетичний удар струсонув стіни та підлогу і кинув його на коліна.
Лампи заблимали і погасли.
Коул почав навпомацки пробиратись по кімнаті, шукаючи ліхтарик. Збій електропостачання. Він почув тріск проводки. Раптом лампи ожили, засвітилися неприємним жовтим кольором і знову погасли. Коул нагнувся і, присвічуючи ліхтариком, якого нарешті знайшов, оглянув двері. Замок виявився електромагнітним. З тих, що реагують на зовнішнє електричне замикання. Він схопив викрутку і підважив нею двері. Якийсь час вони не піддавалися, та зрештою відчинились.
Коул зробив обережний крок у коридор. Все навколо було зруйноване. Повсюди сновигали обпечені та напівсліпі охоронці. Двоє, стогнучи, лежали під купою понівеченого обладнання. Скрізь валялась оплавлена зброя, чадів метал. У повітрі стояв важкий сморід горілої проводки та пластику. Він почав задихатись і, ступивши у густу хмару диму, зігнувся навпіл від кашлю.
— Стій! — кволо викрикнув охоронець, намагаючись підвестися.
Коул проскочив повз нього і побіг коридором. Поруч квапливо ковзнули дві невеличкі все ще цілі роботизовані гармати і поїхали далі, до вируючого хаосу битви. Він пішов слідом за ними.
На головному перехресті тривав запеклий бій. Охоронці Шерікова, ховаючись за барикадами з уламків, відчайдушно відстрілювались від поліцейських Служби безпеки. І знову увесь підземний комплекс здригнувся, коли десь над ними прогуркотів вибух. Бомби? Снаряди?
Коул упав на землю, а повз його вухо пронісся фіолетовий промінь і розтрощив стіну в нього за спиною. Це стріляв наосліп очманілий поліцейський Служби безпеки. Один із Шеріковових охоронців поранив його, і рушниця поліцейського брязнула на підлогу.
Коли Коул пробирався перехрестям, то потрапив у приціл роботизованої гармати. Він побіг. Гармата за його спиною також покотилася, намагаючись взяти його в приціл. Коул зігнувся і, задихаючись, незграбно помчав далі. У миготінні жовтого світла він розгледів групу поліцейських Служби безпеки, що, стріляючи, наближалась до похапцем спорудженої Шерікововими охоронцями оборонної лінії.
Роботизована гармата змінила курс, щоб усунути цю перешкоду, і Коул утік, заскочивши за ріг.
Він опинився у головній лабораторії, великій залі, посередині якої широкою присадкуватою колоною височів «Ікар».
«Ікар»! Його щільною стіною оточували похмурі охоронці, в руках вони стискали рушниці та захисні щити. Проте поліцейським Служби безпеки не було діла до «Ікара». Ніхто не мав на меті його захоплювати чи пошкоджувати. Коул оминув одного з охоронців, що не відводив від нього погляду, і попростував у дальній кінець лабораторії.
Пошуки генератора силового поля забрали у нього лічені секунди. Проте не було перемикача. На якусь мить це його спантеличило... а потім він згадав. Охоронець керував ним за допомогою запонки на своєму зап’ясті.
Було запізно шукати інший спосіб. За допомогою викрутки Коул зняв кришку з генератора і смикнув за жменю дротів. Генератор вимкнувся, і він відтяг його від стіни. Хвала небесам, захисний екран зник. Йому вдалось перетягти генератор до бокового коридору.
Зігнувшись над генератором, Коул вивчав його своїми спритними пальцями. Він витяг на підлогу дроти і з гарячковим поспіхом почав складати нову схему.
Переналаштування виявилося простішим, ніж він очікував. Захисний екран з’явився під правильним кутом до проводки на відстані шести футів. Кожен дріт з одного боку був прикритий силовим щитом, а поле радіально розходилося назовні, залишаючи в центрі порожній конус. Він просунув дроти через пояс, вниз по штанах, під сорочкою і до зап’ясть та щиколоток.
Він саме знову схопився за важелезний генератор, як звідкись вискочили двоє поліцейських Служби безпеки. Вони навели на нього бластери і вистрелили впритул.
Коул увімкнув екран. По ньому прокотилася вібрація, у Коула заклацали зуби і затряслось усе тіло. Спотикаючись, він побрів геть, оглушений силою енергії, що вирувала навколо нього. Фіолетові промені знову врізались у поле і заломились, лишивши його неушкодженим.
Він був у безпеці.
Коул квапився далі коридором, повз зруйновану гармату та розкидані тіла, що все ще стискали у руках бластери. Навколо нього клубочилися густі хмари радіоактивної пилюги, і він нервово оминув одну з них. Повсюди лежали охоронці, конаючі і мертві, скалічені, роз’їдені солями металу, якими було просякнуте повітря. Він мав вибратися звідси якомога швидше.
У кінці коридору ціла секція фортеці лежала в руїнах. З усіх боків здіймалися стовпи полум’я. Один з реактивних снарядів пронизав наскрізь підземний поверх і вибухнув, зруйнувавши нижні рівні.
Коул відшукав усе ще працюючий ліфт, яким піднімалася на поверхню група поранених солдатів. Ніхто з них не звернув на нього жодної уваги. Полум’я бушувало навколо ліфта, ледь не облизуючи поранених. Робітники відчайдушно намагалися зрушити ліфт з місця. Коул заскочив усередину. За мить він уже рушив, лишивши позаду крики та вогонь.
Ліфт піднявся на поверхню, і Коул швиденько з нього вискочив. Охоронці нарешті його впізнали і кинулися слідом. Коул шмигнув за купу безладно нагромадженого покрученого металу, все ще розжареного до білого і огорнутого клубками диму. А потім побіг далі, зіскочив з краю зруйнованої башти захисного екрана на розплавлену землю і помчав униз схилом пагорба. Земля обпікала підошви. Він біг на межі своїх сил, жадібно ковтаючи ротом повітря, домчав до пологого схилу і почав на нього видиратися.
Охоронці, які його переслідували, відстали, щезнувши в клубах диму, що здіймався над руїнами підземної фортеці Шерікова.
Коул вискочив на верхівку пагорба. Він зупинився, щоб перевести подих та зорієнтуватися, куди бігти далі. Вже вечоріло, і сонце повільно котилося за обрій. В огорненому сутінками небі все ще кружляло кілька чорних цяток, що зненацька вибухали вогнем і зникали.
Коул стояв, обережно роззираючись. Довкола нього скрізь лежали руїни — розпечене горно, з якого він щойно вибрався. Хаос розжареного металу та уламків, понівечених, розтрощених ущент механізмів. Купи зруйнованої техніки.
Коул задумався. Всі, хто вижив, були зайняті гасінням пожеж та перевезенням поранених у безпечне місце. Вони нескоро помітять, що він зник. Та щойно помітять, одразу кинуться в погоню. Більшу частину лабораторії знищено. Там нічого шукати.
За руїнами здіймався Уральський хребет, нескінченні гори, що тяглися вдалечінь, скільки бачило око.
Гори і дрімучі ліси. Хащі. Там вони його ніколи не знайдуть.
Коул почав спускатися по схилу пагорба, ступаючи повільно та обережно, несучи свій генератор екрана під рукою. Можливо, серед цього безладу йому вдасться знайти сяку-таку їжу та інструменти, щоб завершити роботу над генератором. Слід лише дочекатися темряви, повернутись до руїн і там дещо прихопити. З кількома інструментами та вродженою кмітливістю він зможе довго жити, нічим не переймаючись. А потрібні лише викрутка, молоток, цвяхи, всякий дріб’язок...
Раптом він почув якесь низьке гудіння, що одразу переросло в оглушливе ревисько. Коул перелякано заметушився. Небо позаду нього затулила велетенська тінь, і з кожною секундою вона розросталася. Коул стояв заклякши, немов прикутий до місця. Щось прогриміло над його головою, а він все так само стояв, не маючи сил зрушити з місця.
Потім він незграбно, нерішуче побіг, спіткнувся, упав і скотився аж до підніжжя пагорба. Він спробував підвестися, його руки відчайдушно загрібали м’яку землю, водночас намагаючись втримати під пахвою генератор.
Потім щось блиснуло, і все навколо заіскрилося.
Тим спалахом його відірвало від землі і понесло, немов сухий листок. Він зойкнув від нестерпного болю, а навколо тріскотів пекучий вогонь, і це палаюче пекло шалено намагалося продертися крізь екран. У нього запаморочилась голова, і він провалився у вогняну хмару, в темряву, у глибоку прірву між двома пагорбами. Дроти відірвались, генератор вислизнув із рук і відлетів кудись убік. Силове поле одразу зникло.
Коул лежав у темряві біля підніжжя пагорба і корчився від пекельного болю, коли його торкався диявольський вогонь. Він перетворився на яскраво палаючу жарину, напівзгорілу головешку посеред мороку. Від болю він крутився та повзав, мов комаха, силкуючись заритися в землю. Він кричав, скавулів і стогнав, намагаючись урятуватися від жахливого вогню. Треба лише перетнути завісу темряви, за якою так прохолодно і тихо, де не реве вогонь і не пожирає тіло.