Напружуючи останні сили, він повз у пітьму, силкуючись дотягтися до неї. Поступово розжарена куля, що була його власним тілом, охолола. На нього опустилася рятівна ковдра ночі. Він дозволив їй вгамувати біль опіків.
Діксон вправно посадив корабель неподалік поваленої захисної башти. Він зіскочив на землю, що все ще курилася, і поквапився до входу в тунель.
З ліфта, в оточенні поліцейських Служби безпеки, вийшов Рейнхарт.
— Він утік! Він знову вислизнув від нас і врятувався!
— Він не врятувався, — відповів Діксон. — Я його власноруч ліквідував.
Рейнхарт від збудження аж затремтів.
— Як ліквідували?
— Ходімо зі мною. Сюди.
Двоє чоловіків, важко дихаючи, почали підніматися на схил поораного вибухами пагорба.
— Я саме приземлявся і побачив, як з ліфта хтось вискочив і, мов якась тварина, рвонув у гори. Коли той чоловік вискочив на відкриту місцевість, я зайшов у піке і скинув на нього фосфорну бомбу.
— Невже він... мертвий?!
— Я не уявляю, як можна вижити в епіцентрі вибуху фосфорної бомби.
Нарешті вони дісталися верхівки пагорба. Діксон зупинився і збуджено вказав на улоговину біля його підніжжя. — Там.
Вони почали обережно спускатися. Земля була вигоріла, немов розплавлена. У повітрі стояли хмари диму, і подекуди все ще блискали випадкові спалахи вогню. Рейнхарт закашлявся і нагнувся, щоб краще роздивитись те, що лежало на землі. Діксон чиркнув сигнальною ракетою і підніс її до тіла.
Тіло було обпечене, напівз’їдене палаючим фосфором. Воно лежало нерухомо, одна рука прикривала обличчя, рот роззявлений, ноги безпорадно розкидані. Здавалось, це валяється кинута у піч і обгоріла до невпізнання ганчір’яна лялька.
— Він живий, — пробурмотів Діксон і з цікавістю роззирнувся довкола. — Мабуть, у нього був якийсь захисний екран. Дивовижно, що людина змогла...
— Це він? Це справді він?
— Збігається з описом, — Діксон відірвав від нього клапоть обгорілого одягу. — Це — чоловік-змінна. Принаймні, те, що від нього лишилося.
Рейнхарт полегшено зітхнув.
— Отже, ми все-таки його дістали. Тепер завантажені в машину дані точні. Він більше не є фактором.
Діксон дістав свій бластер і замислено зняв його із запобіжника.
— Якщо хочете, я можу покінчити з ним просто зараз.
Раптом у супроводі двох озброєних поліцейських Служби безпеки з’явився Шеріков. Моргаючи чорними очима, він широкими кроками похмуро спустився з пагорба.
— Коул зміг... — він запнувся. — О господи!
— Діксон скинув на нього фосфорну бомбу, — сухо промовив Рейнхарт. — Він вибрався на поверхню і намагався втекти у гори.
Шеріков стомлено відвернувся.
— Він був дивовижною людиною. Під час атаки йому вдалося зламати замок на дверях і втекти. По ньому стріляли охоронці, а йому хоч би що — він якимось чином створив навколо себе щось на кшталт силового поля.
— Хай там як, а з ним покінчено, — відповів Рейнхарт. — Ви підготували про нього інформацію для БСД?
Шеріков витяг з кишені великий коричневий конверт.
— Тут уся інформація, яку я міг зібрати, поки він працював зі мною в лабораторії.
— Вона повна? Попередня була фрагментарна.
— Настільки повна, наскільки це можливо. Вона включає фотографії та діаграми внутрішньої будови кулі. Я ще не встиг навіть їх проглянути, — Шеріков показав на конверт. — Що ви збираєтесь робити з Коулом?
— Заберемо до міста... і офіційно умертвимо під наглядом Міністерстві евтаназії.
— Легальне вбивство? — губи Шерікова скривились. — А чому просто не зробити цього тут і не покласти всьому край?
Рейнхарт узяв конверт і засунув його до кишені.
— Я завантажу це в машини, — він кивнув Діксону. — Ходімо. Тепер можна наказати флотові готуватися до атаки на Центавр, — він швидко повернувся до Шерікова. — Коли «Ікар» буде готовий до запуску?
— Приблизно за годину. Саме зараз встановлюють на місце контрольну турель. Потрібно ще переконатися, що вона функціонує як слід, і тоді роботу буде завершено.
— Гаразд. Я сповіщу Дафф, щоб військовий флот чекав наказу.
Рейнхарт кивнув поліцейським, щоб ті відвели Шерікова до припаркованого поруч корабля Служби безпеки.
Пригнічений Шеріков ледь переставляв ноги, його обличчя посіріло і виглядало втомленим. Нерухоме тіло Коула поклали у вантажний відсік, який з гуркотом зачинили на замок.
— Цікаво буде подивитись, як машини відреагують на додаткові дані, — мовив Діксон.
— Рахунок має суттєво змінитися, — переконано сказав Рейнхарт і поплескав себе по кишені, де лежав конверт. — Ми на два дні випереджаємо графік.
Відштовхнувши стілець, Маргарет Дафф повільно підвелася з-за столу.
— Чи правильно я вас розумію: бомба готова і може летіти? Рейнхарт нетерпляче кивнув.
— Саме так. Техніки перевіряють кріплення турелі, аби впевнитись, що її правильно встановлено. За півгодини відбудеться запуск.
— Тридцять хвилин! А тоді...
— А тоді одразу розпочнеться атака. Я так розумію, флот готовий до бойових дій.
— Звісно. Він уже кілька днів як приведений у повну бойову готовність. Не можу повірити, що бомба нарешті готова! — Маргарет Дафф мовчки підійшла до дверей свого кабінету. — Це великий день, комісаре. Стара ера відійшла у минуле. Завтра Центавр припинить своє існування, і з часом ми завоюємо його колонії.
— Ми довго до цього йшли, — пробурмотів Рейнхарт.
— Ще одне. Ваш напад на Шерікова. Це неймовірно, що особа такого чину могла...
— Обговорімо це пізніше, — холодно обірвав її Рейнхарт, виймаючи з кишені коричневий конверт. — Я ще навіть не встиг завантажити додаткові дані у машини БСД. Якщо дозволите, я зроблю це просто зараз.
На мить Маргарет Дафф загаялася біля дверей. Вони мовчки дивились одне одному у вічі, жоден не зронив ні слова, на тонких губах Рейнхарта грала слабка посмішка, голубі очі жінки випромінювали ворожість.
— Рейнхарте, іноді мені здається, що одного дня ви зайдете надто далеко. А часом я думаю, ви вже зайшли надто далеко.
— Я триматиму вас в курсі будь-яких змін розрахунку, — Рейнхарт оминув її і широкими кроками вийшов з кабінету до вестибюля. Він квапився до приміщення БСД, і у ньому наростало нервове збудження.
За кілька хвилин він уже підходив до машин БСД. На екранах світився розрахунок 7:6. Рейнхарт ледь посміхнувся. 7:6. Неправильний розрахунок, побудований на неточній інформації.
Тепер він зміниться.
До нього підбіг Каплан. Рейнхарт вручив йому конверт, а сам підійшов до вікна і став спостерігати за тим, що коїлось унизу. Повсюди шалено метушилися люди і машини. Прибували посадовці і снували, немов мурахи, поспішаючи хто куди.
Війна почалася. Флоту, що так довго чекав біля Проксими Центавра, віддали наказ про наступ. Рейнхарта охопило відчуття тріумфу. Він переміг. Він знищив чоловіка з минулого і здолав Пітера Шерікова. Війна почалась, як і планувалося. Терра от-от прорветься. Рейнхарт посміхнувся кутиками вуст. Він свого домігся.
— Комісаре...
Рейнхарт повільно повернувся.
— Ну, що там?
— Комісаре...
Раптом Рейнхарт стривожився. У Каплановому голосі звучали якісь дивні нотки. Він кинувся до нього.
— Що?
Каплан дивився на нього широко розплющеними від жаху очима, блідий як полотно. Його рот то відкривався, то закривався, проте чоловік не міг здобутися бодай на слово.
— Що там? — вимагав відповіді Рейнхарт, ним почало тіпати. Він підійшов до машин і почав вчитуватися у показники.