І ледь не втратив свідомості від жаху. 100:1. Не на користь Терри!
Він не міг відірвати очей від цифр. Він онімів, заціпенілий, не вірячи своїм очам. 100:1. Що трапилося? Що пішло не так?
Турель змонтована і встановлена, «Ікар» готовий, флот отримав наказ...
Раптом знадвору долинуло низьке гудіння. Знизу почулися захоплені вигуки. Рейнхарт повільно повернув голову до вікна, його серце завмерло від страху.
Вечірнє небо прокреслив інверсійний слід, щомиті здіймаючись усе вище. Тонка біла смужка. Щось, постійно прискорюючись, піднімалось увись. Усі очі були прикуті до нього, на обличчях людей проступив вираз благоговіння.
Об’єкт набирав швидкість. Усе більшу й більшу. Потім він зник. «Ікар» мчав у відкритий космос. Атака почалася і її вже пізно було скасовувати.
А машини видавали рахунок сто проти одного, пророкуючи поразку. О восьмій вечора 15 травня 2136 року «Ікар» запустили в напрямку однієї із зірок Центавра. Наступного дня сталося те, чого чекала вся Терра — «Ікар» досяг зірки, рухаючись на швидкості, в тисячу разів вищій за швидкість світла.
Але... нічого не трапилось. «Ікар» не знищив зірки. Бомба не спрацювала.
У той самий час терранський військовий флот кинувся у наступ на передові загони ворога. Двадцять великих кораблів було захоплено, добру частину центаврійського флоту знищено. Багато окупованих систем повстали, сподіваючись скинути імперські кайдани.
Через дві години раптом з’явився об’єднаний центаврійських військовий флот з Армуна і вступив у бій. На половині планет системи Центавра розгорнулася велика битва. Корабель за кораблем яскраво спалахував і перетворювався на попіл. Два флоти билися цілий день, розтягнувши лінію фронту на мільйони миль космосу. Кожна зі сторін втратила незліченну кількість людей.
Зрештою, залишки розгромленого терранського флоту розвернулись і потяглися у зворотному напрямку... Від колишньої вражаючої армади лишилося небагато, кілька почорнілих неповоротких велетнів потрапили у полон.
«Ікар» не спрацював. Проксима Центавра не вибухнула. Атака провалилася.
Війна скінчилась.
— Ми програли війну, — промовила Маргарет Дафф із подивом та страхом. — Вона скінчилася. Все.
Члени Ради сиділи на своїх місцях за столом для нарад. Це були сивочолі чоловіки, жоден з яких не наважувався порушити тиші чи поворухнутися. Всі мовчки дивилися на величезну мапу зоряного неба, що простягалась уздовж двох стін кімнати.
— Я вже уповноважила відповідних осіб на ведення мирних перемовин, — тихо продовжувала Маргарет Дафф. — Віце-командеру Джессупу було наказано здаватись. Ми в безвихідному становищі. Командер флоту Карлтон підірвав себе разом із флагманом кілька хвилин тому. Центаврійська Верховна рада погодилася припинити бойові дії. Вся їхня імперія прогнила наскрізь. Ось-ось впаде під власною вагою.
Рейнхарт зігнувся над столом, обхопивши голову руками.
— Не розумію... Чому? Чому бомба не вибухнула? — тремтячими руками він протер лоба. Від його самовладання не лишилося й сліду. Він здавався розчавленим. — Що пішло не так?
З посірілим обличчям Діксон пробурмотів відповідь:
— Мабуть, чоловік-змінна навмисно зіпсував турель. Машини БСД знали... Вони проаналізували дані. Вони знали! Проте було вже надто пізно.
Рейнхарт підвів голову, його очі потемніли від розпачу.
— Чоловік-змінна нас знищив. Нам кінець. Століття праці, сподівань — і все нанівець! — Тіло Рейнхарта скрутило у пароксизмі люті. — І все через Шерікова!
Маргарет Дафф зміряла Рейнхарта холодним поглядом.
— Чому це через Шерікова?
— Він урятував Коула! Я із самого початку хотів його вбити. — Раптом Рейнхарт підхопився зі стільця, його рука стиснула руків’я пістолета. — Та він усе ще живий! Навіть попри те, що ми програли, я не відмовлюся від задоволення прошити з бластера Коулове серце!
— Сядьте, — наказала Маргарет Дафф.
Рейнхарт був уже на півдорозі до дверей.
— Він усе ще в Міністерстві евтаназії, чекає на офіційний...
— Ні, не чекає, — сказала Маргарет Дафф.
Рейнхарт завмер. Він повільно повернувся, не вірячи своїм вухам.
— Що?
— Коул не в Міністерстві. Я наказала перевезти його звідти і скасувала ваше розпорядження.
— То де... де ж він?
У голосі Маргарет Дафф прозвучала незвична для неї жорсткість:
— З Пітером Шеріковим. На Уралі. Я відновила всі повноваження Шерікова. А потім перевела туди Коула, помістивши під його опіку. Я хочу бути певна, що Коул одужає, щоб дотриматися даної нами йому обіцянки — повернути Коула назад у його час.
Рейнхарт відкривав і закривав рота. Кров відхлинула від його обличчя, а на щоці спазматично засіпався м’яз. За якийсь час до нього повернулася здатність говорити.
— Ви що, геть втратили здоровий глузд? Зрадник, відповідальний за найбільшу поразку в історії Терри...
— Ми програли війну, — спокійно відповіла Маргарет Дафф. Проте цей день не є днем поразки. Це — день перемоги. Найнеймовірнішої перемоги в історії Терри.
Рейнхарт і Діксон сиділи приголомшені.
— Що... — Рейнхарту, здавалося, забракло повітря. — Що ви... Уся кімната сповнилася гомоном. Члени Ради почали підводитись, і слова Рейнхарта потонули серед голосів решти.
— Шеріков пояснить, щойно прибуде сюди, — пролунав так само спокійний голос Маргарет Дафф. — Це він зрозумів, у чому суть. — Вона обвела поглядом недовірливих членів Ради. — Всім залишатися на своїх місцях. Ви всі маєте бути тут, коли приїде Шеріков. Життєво необхідно, щоб ви почули те, що він скаже.
Його новини кардинально міняють ситуацію.
Пітер Шеріков взяв у озброєного техніка портфель з документами.
— Дякую, — він відштовхнув стілець і замислено оглянув конференц-зал. — Усі готові мене слухати?
— Готові, — відповіла Маргарет Дафф.
Схвильовані члени ради, сиділи навколо столу, з дальнього краю якого Рейнхарт і Діксон занепокоєно спостерігали, як огрядний поляк виймає зі свого портфеля папери й уважно їх проглядає.
— Для початку я нагадаю вам, з чого почалася робота над гіперсвітловою бомбою. Джемісон Хедж був першою людиною, що надала об’єкту швидкість, вищу за швидкість світла. Як ви знаєте, наближаючись до швидкості світла, цей об’єкт почав зменшуватись у розмірах та важчати, а потім, досягши цієї швидкості, зник. В нашому розумінні він перестав існувати. Не маючи розміру, він не міг займати й простору. Він перейшов у інший вимір.
Коли Хедж спробував повернути об’єкт назад, стався вибух. Хедж загинув разом з усім обладнанням. Сила вибуху не піддавалася підрахунку, адже Хедж перебував у спостережному кораблі за багато мільйонів миль від місця проведення експерименту. Проте цієї відстані виявилось недостатньо. Він хотів розробити двигун, придатний для космічних подорожей, але після його смерті початкове значення цього винаходу забули.
І от, через багато років, ми створили «Ікар». Я бачив у ньому лише бомбу, надзвичайно потужну бомбу, здатну зруйнувати Центавр і знешкодити всі сили імперії. Повернення «Ікара» призвело б до знищення їхньої системи. Як довів Хедж, об’єкт з’явився б у просторі, вже зайнятому матерією, і це зумовило б катаклізм неймовірної сили.
— Але «Ікар» не повернувся, — вигукнув Рейнхарт. — Коул перепаяв усе по-своєму, щоб бомба не повернулася. Вона, напевне, все ще летить...
— Неправильно, — прогримів Шеріков. — Бомба повернулася. Просто не вибухнула.
Рейнхарт не вгавав:
— Хочете сказати...
— Бомба повернулася, скинувши швидкість до світлової, щойно потрапила всередину зірки Проксими. Проте вона не вибухнула. Катастрофи не сталося. Вона одразу була поглинута сонцем і перетворилася на газ.
— Чому ж вона не вибухнула? — допитувався Діксон.
— Тому що Томас Коул вирішив проблему Хеджа. Він знайшов спосіб повернути об’єкт, що рухається швидше, ніж світло, у наш світ без конфлікту. Без вибуху. Чоловік-змінна знайшов те, що шукав Хедж...