— А що це за речовина?
— Це такий матеріал, що дозволяє відкривати двері вашого дому лише вам. Утримує зразок індивідуального контакту з вашою рукою. Ґлеко виробляють зі шкіри тварин, популяція яких є лише на Каллісто.
Запала мертва тиша.
— Ну, то я піду. — Еріксон рушив до дверей. — Побачимось у наступному тренувальному сезоні. Гаразд, Томе?
— Гаразд, — пробурмотів Томмі.
— На все добре, — Еріксон вийшов і зачинив за собою двері.
— Але ж я мушу їхати! — вигукнув Томмі.
— Чому?
— Бо весь сектор їде. Це мій обов’язок.
Джоан поглянула у вікно.
— Це так неправильно.
— Але якщо я не поїду, то ми втратимо Каллісто. А якщо ми втратимо Каллісто, то...
— Я знаю. Тоді нам доведеться знову носити із собою ключі. Як нашим дідусям.
— Саме так. — Томмі випнув груди і покрутився на всі боки. — Як я виглядаю?
Джейн промовчала.
— То я тобі? Усе гаразд?
Томмі виглядав просто чудово у своєму темно-зеленому однострої. Він був високий і стрункий, значно привабливіший за Боба. Боб уже був набрав вагу і лисів. А Томмі мав густий чорний чуб, його щоки аж пашіли від збудження, очі сяяли. Він надягнув шолом і затягнув ремінець.
— Нормально? — запитав він.
— Згодиться, — кивнула Джоан.
— Поцілуй мене на прощання. Лечу на Каллісто. За кілька днів повернуся.
— Бувай.
— Ти якось сумно це сказала.
— Так і є. Я не відчуваю радості.
З операції на Каллісто Томмі повернувся живий-здоровий, але під час боїв за тректон на Європі щось трапилося з його винищувачем, і особовий склад підрозділу сектору повернувся на базу вже без Томмі.
— Без цього ми не зможемо виробляти кінескопи для відео-модулів. Тректор надзвичайно важливий для нас, Джоан, — пояснив Браян Еріксон.
— Розумію.
— Ви ж знаєте, що означає для нас відеомодуль. На нього зав’язані наші освіта і система оповіщення. Завдяки відеомодулям діти здобувають знання. А ввечері ми вмикаємо канали для відпочинку й розваг. Ви ж не хочете, щоб ми повернулися до...
— Та ні, звісно ж, не хочу. Мені дуже шкода. — Вона подала сигнал рукою, і до вітальні в’їхав столик з кавником, над яким здіймалася пара.
— Вершків? Цукру?
— Цукру, будь ласка. — Еріксон узяв чашку і мовчки вмостився на дивані, посьорбуючи і помішуючи каву. В будинку було тихо. Був пізній вечір, близько одинадцятої. Опущені штори, тихий шум відеомодуля у кутку. У темряві назовні нічого не рухалося, окрім легенького вітру, що погойдував кедри на межі подвір’я.
— Чи є якісь новини з інших фронтів? — запитала зрештою Джоан, відкинувшись на спинку стільця і розрівнюючи спідницю.
— З фронтів? — Еріксон завагався. — Так, маємо певні успіхи у війні за ідеріум.
— Це де?
— На Нептуні. Ми добуваємо ідеріум на Нептуні.
— А для чого він нам потрібен? — Голос Джоан звучав кволо і байдуже. Її бліде обличчя осунулося і мало страдницький вигляд. Неначе вона одягла на себе маску і тепер дивилися крізь неї з великої відстані.
— Ідеріум потрібен для новинних автоматів, — пояснив Еріксон. — Обладнання з ідеріуму дозволяє їм фіксувати події в реальному часі й передавати по відеомодулю. Без ідеріуму нам довелося б повернутися до репортажів і писати їх від руки. Це повернуло б у новини персональні упередження, викривлення, тоді як ідеріумні новинні автомати неупереджені.
Джоан кивнула.
— А ще якісь новини є?
— Небагато. Ходять чутки, що можна очікувати проблем на Меркурії.
— А що ми маємо з Меркурія?
— Звідти наш амбролін. Ми використовуємо його у всіх селекторних модулях. От, скажімо, на вашій кухні без нього теж не обійтися — у селекторі страв. Саме завдяки йому здійснюється вибір інгредієнтів. За це відповідає амброліновий модуль.
Джоан байдуже дивилася на свою чашку з кавою.
— А що, аборигени з Меркурія на нас напали?
— Так, там почалися заворушення, пропаганда і таке інше. Кілька секторальних підрозділів уже викликали. Паризький і московський. Досить великий контингент мав би бути.
Помовчавши, Джоан сказала:
— Мені здається, Браяне, що ви прийшли не просто так. Ви маєте щось на думці.
— Та ні. Звідки ви взяли?
— Я ж бачу. То що?
Еріксон знітився, його щоки густо почервоніли.
— А ви здогадлива, Джоан. Це правда, я прийшов до вас у справі.
— І що ж то за справа?
Еріксон потягнувся до пальта, дістав з кишені складений аркуш паперу і простягнув його Джоан.
— Зрозумійте мене правильно, це не моя ідея. Я лише гвинтик величезного механізму. — Він нервово покусував губу. — Все це через значні втрати у війні за тректон. Доводиться залучати додатковий контингент, і я чув, що уряд взявся вирішувати цю проблему.
— І що це все означає? — Джоан віддала документ Браянові. — Я не дуже розуміюся на юридичних термінах.
— Ну, це означає, що якщо у родині немає чоловіків, то до контингенту нашого сектора залучатимуть жінок.
— О, тепер мені зрозуміло.
Еріксон швидко підвівся, відчуваючи полегшення від усвідомлення виконаного обов’язку.
— Мені вже час бігти. Я хотів зайти показати вам цей документ. Його передали згори по лінії командування. — Він поклав папірець до кишені пальта. Виглядав Еріксон дуже втомлено.
— Отже, людей залишилося не так багато.
— Що ви маєте на увазі?
— Спочатку брали чоловіків, потім — дітей, тепер — жінок. Отже, все населення.
— Скидається на те. Але, мабуть, для такого рішення є вагомі підстави. Ми мусимо утримувати наші рубежі. Треба забезпечувати постачання, нам потрібна сировина.
— Схоже, що так. — Джоан повільно підвелася. — До побачення, Браяне.
— Я ще зайду до вас цього тижня, тож побачимося.
Браян Еріксон повернувся, щойно на Сатурні розгорілася війна за німфіт. Він вибачливо усміхнувся до місіс Кларк, що вийшла його зустріти.
— Перепрошую за ранній візит, — привітався Еріксон. — Я дуже поспішаю, маю оббігти майже ввесь наш сектор.
— А що сталося? — Джоан зачинила двері.
Він був одягнений в блідо-зелену форму завідувача сектору, зі срібними аксельбантами. Джоан досі була в домашньому халаті.
— Як у вас тут затишно і тепло, — сказав Еріксон, притуливши долоні до стіни.
Був листопад, день видався ясний і холодний. Вкриваючи все білою ковдрою, скрізь лежав сніг. Листя з дерев опало, гілля виглядало голим і змерзлим. Удалині на трасі яскрава стрічка наземних авто змаліла до вузенької вервечки. Більшість транспорту тепер стяла в гаражах.
— Ви, мабуть, знаєте про події на Сатурні, — пробурмотів Еріксон. — Мали б чути.
— Здається, по відеомодулю показували кілька знімків.
— Так, там серйозні заворушення. Ці сатурняни здоровезні. Матінко моя! Десь по шістнадцять метрів заввишки.
Джоан байдуже кивнула і потерла очі.
— Шкода, що нам щось треба на Сатурні. Ви вже снідали, Браяне?
— О, так, дякую. Я вже поснідав. — Еріксон повернувся спиною до стіни. — Як приємно сховатися від морозу в теплі!
Ви чудова господиня, у вас завжди так чисто і затишно. Якби ж то моя дружина теж так прибирала.
Джоан підійшла до вікна і підняла штори.
— А що ми ввозимо з Сатурна?
— Найважливіше — це німфіт. Без усього іншого можна обійтися, а без німфіту — ніяк.
— А для чого нам німфіт?
— Для обладнання, що тестує професійну придатність. Без німфіту ми не зможемо визначати, хто має схильність до якогось конкретного діла, до тої чи тої професії. Включно з Президентом Всесвітньої Ради.
— Розумію.
— З німфітними тестерами ми можемо визначати, для якої роботи хто придатний. Німфіт — це необхідний для сучасного суспільства інструмент. З його допомогою ми класифікуємо і оцінюємо себе. Якщо з його поставками щось станеться...
— І він надходить до нас із Сатурна?
— Саме так. Але наразі аборигени повстали і намагаються захопити наші німфітові копальні. Війна буде жорстокою. Супротивник височезний, тож уряд призиває до війська всіх, кого може.