— Ага, — погодився Санґ-ву. — Тобто я маю на увазі, — додав він швидко, — що видається неймовірним, як люди можуть практикувати такі фанатичні й відразливі ритуали. — Він нервово звівся на ноги. — Я маю йти, якщо дозволите.
— Стривай, — зупинив його Чаі. — Ти знайомий з районом Детройту?
Санґ-ву знервовано кивнув.
— Дуже побіжно.
— Я відправляю тебе туди, — одразу вирішив з притаманною йому імпульсивністю Чаі. — Проведи розслідування і підготуй детальний безпековий звіт. Якщо ця група становить загрозу, Свята Рука має про це знати. Вони з найгіршої верстви — касти технів. — Він скривив обличчя. — Незграбні волохаті білі європеоїди. Коли повернешся, дамо тобі шість місяців відпустки в Іспанії, зможеш повештатися руїнами занедбаних міст.
— Європеоїди! — вигукнув Санґ-ву, його обличчя позеленіло. — Але я щойно одужав. Будь ласка, чи не міг би піти хтось інший...
— Ти, часом, не прихильник теорії Поламаного Пера? — Чаі повів бровою. — Вражаючий філолог, цей Поламане Перо. Я дечому в нього навчився. Знаєш, він вважає, що європеоїди походять від неандертальців. Їхній величезний розмір, густе волосся на тілі й звіроподібний зовнішній вигляд загалом свідчать про внутрішню неспроможність сприймати будь-що, крім суто анімалістичного горизонту, тож намагатися навертати їх — гаяти час.
Він суворим поглядом зиркнув на молодшого чоловіка.
— Я не посилав би тебе, якби не мав непохитної віри у твою відданість.
Санґ-ву з нещасним виглядом пригладив бороду.
— Слався, Елроне, — пробурмотів він. — Ви надто добрі.
Санґ-ву прослизнув у ліфт і піднявся аж на горішній поверх будівлі Головного Палацу. Ліфт гучно рипів, механізми дзижчали, час від часу кабіна ненадовго зупинялася. Він поквапився коридором, тьмяно освітленим кількома жовтими лампами. За мить він уже дістався до дверей офісів сканування і махнув документами роботу-охоронцю.
— Бард Фей-п’енґ тут? — запитав він.
— Воістину, — відповів робот, відступаючи вбік.
Санґ-ву пройшов через офіси, проминаючи ряди заіржавілих покинутих машин, і дістався до крила, яке досі працювало. Він знайшов свояка, що саме схилився над якимись кресленнями біля одного зі столів, зосереджено копіюючи матеріал вручну.
— Нехай буде з тобою Чистота, — привітався Санґ-ву.
Фей-п’енґ роздратовано підвів погляд.
— Я казав тобі більше не приходити. Якщо Рука дізнається, що я дозволяю тобі використовувати сканер для власних потреб, мене підвісять на дибі.
— Спокійно, — промовив Санґ-ву, поклавши руку родичеві на плече. — Це востаннє, я вирушаю геть. Гляну ще раз, останній раз. — На його оливковому обличчі був благальний, жалісливий вираз. — Мій оберт колеса дуже скоро, це наша з тобою остання розмова.
Жалісливий вираз Санґ-ву змінився на лукавий.
— Ти ж не хочеш взяти цього собі на душу, пізніше вже не можна буде нічого виправити.
Фей-п’енґ пирхнув.
— Гаразд, але заради Елрона, зроби це швидко.
Санґ-ву поквапився до головного сканера і всівся на розхитаний кошик. Він клацнув перемикачами, приклав чоло до віконця, вставив свою ідентифікаційну табличку і пересунув просторово-часовий штифт. Стародавній механізм повільно і неохоче зачхав і ожив, відстежуючи майбутній шлях за ідентифікаційною табличкою.
Руки Санґ-ву тремтіли, він тремтів, піт стікав по шиї, доки він дивився на свою пришвидшену мініатюрку.
«Бідолашний Санґ-ву», — гірко подумав він. Через вісім місяців, у майбутньому, крихітна фігурка виконувала свій обов’язок. Забігана і заклопотана, вона працювала над своїми завданнями, а тоді, наступної миті, впала замертво.
Санґ-ву відвів очі від віконечка і почекав, доки його пульс сповільнився. Цю частину, момент своєї смерті, він ще міг витримати. Натомість надто важкою для нього була частина, що починалася після.
Він мовчки молився. Чи достатньо він постував? Чотириденне очищення й самокатування, для якого він використав батіг з металевими цвяхами, найважчий з можливих. Він роздав усі свої гроші, розбив красиву вазу, яку йому залишила матір, — коштовний спадок. Він качався у бруді й багнюці посеред центру міста, де його бачили сотні людей. Цього точно мало вистачити, але часу лишалося так мало!
Зібравши трохи відваги, він випростався і знов припав очима до віконця. Санґ-ву тремтів від жаху. А що як нічого не змінилося? Що як його принижень було не досить? Він крутнув важелі, перевівши стрілку на час після моменту смерті.
Санґ-ву скрикнув і з жахом відсахнувся. Його майбутнє лишилося тим самим, точнісінько тим самим. Не змінилося геть нічого. Його провина була надто великою, щоб змити її за такий короткий час, для цього були потрібні роки — а їх у нього не було.
Він облишив сканер і рушив геть повз свояка.
— Дякую, — тихо промовив він, приголомшений.
На темному обличчі Фей-п’енґа вперше з’явилася якась подоба співчуття.
— Погані новини? Наступний оберт принесе тобі невдале втілення?
— «Невдале» — це не те слово.
Співчуття Фей-п’енґа обернулося праведним докором.
— Але хто тут винен, крім тебе? — запитав він суворо. — Ти знаєш, що твоя поведінка в цьому втіленні визначає наступне.
Якщо ти не хотів жити в наступному житті як нижча тварина, то мав стежити за собою і каятися за лихі вчинки. Космічний закон, який нами керує, неупереджений. Це і є справжня справедливість: причина і наслідок, те, що ти робиш, визначає, чим ти станеш у майбутньому, і тут не може бути ні провини, ні горя. Може бути лише усвідомлення й каяття. — Його пожирала цікавість. — То що це? Змія? Білка?
— Не твоя справа, — відповів Санґ-ву, безрадісно рухаючись до виходу.
— Тоді я сам подивлюся.
— Вперед, — Санґ-ву із сумним виглядом поплентався до коридору. Він був приголомшений, у розпачі: нічого не змінилося, все лишилося таким самим.
Через вісім місяців він помре, уражений однією з численних епідемій чуми, що прокочувалися по населених частинах світу. У нього буде гарячка, він вкриється червоними цятками, корчитиметься в агонії лихоманки. Його нутрощі повипадають, плоть висохне, очі закотяться, і після нескінченних страждань він помре. Його тіло лежатиме у великій купі з сотнями інших — буде ціла вулиця мерців, яку вивезе геть один з роботів-прибиральників, якому пощастило мати імунітет. Смертні рештки Санґ-ву згорять у звичайному сміттєспалювачі на околицях міста.
Тимчасом вічна іскра, його божественна душа, поквапиться з цього часопросторового втілення в наступне. Але вона не вознесеться, а впаде. Він неодноразово спостерігав за цим падінням. Щоразу це була та сама відразлива картина — сцена, яку неможливо було витримати: його душа каменюкою стрімко летить униз, в один з найнижчих континуумів, у вигрібну яму — втілення на самому початку драбини.
Він згрішив. У роки юності Санґ-ву злигався з чорноокою дівкою з довгим волоссям, що блискучим водоспадом прикривало її спину і плечі. Спокусливі червоні губи, налиті груди, стегна, що так вихилялися і зваблювали. Вона була дружиною його друга з касти Воїнів, але він узяв її за коханку. Тоді він був упевнений, що в нього ще лишиться час, аби очиститися від своєї слабкості.
Але він помилився: його оберт колеса був уже близько. Чума і брак часу, щоб поститися, молитися й чинити добрі справи. Він був приречений на падіння, на болотисту планету з жахливим повітрям у жалюгідній системі з червоним сонцем, прадавню безодню бруду, гниття і безкінечного мулу — світ джунглів найнижчого типу.
Там він буде мухою з блискучими крильцями і великим синім черевцем, пожирачем падла. Він дзижчатиме, повзатиме й пожиратиме гнилі рештки великих ящірок, що загинули у внутрішньовидовій боротьбі.
З цього болота, цієї переповненої паразитами планети у хворій зараженій системі йому доведеться знову видиратися нагору нескінченними щаблями космічної драбини, якими він уже видирався до цього. Вічність пішла на те, щоб дістатися сюди — на рівень людської істоти на планеті Земля, у яскраво-жовтій Сонячній системі. Тепер йому доведеться почати все наново.