Дівчині було років шістнадцять. У присмерковому світлі стояла маленька струнка постать з порожнім горщиком в одній руці й каменюкою в іншій. На шию спадала хвиля чорного волосся. Її очі були великими і блискучими, губи повнявими і яскраво-червоними, шкіра гладенькою й мідно-коричневою — мабуть, полінезійка. На якусь мить він побачив її тугі брунатні груди, коли вона нагнулася, щоб підняти жука, який невдало приземлився на спину. Від побаченого його серцебиття пришвидшилося, і він миттю перенісся на три роки в минуле.
— Як тебе звати? — запитав від уже лагідніше.
— Фрія.
— Скільки тобі років?
— Сімнадцять.
— Я бард. Ти колись говорила з бардом?
— Ні, — пробурмотіла дівчина. — Не думаю.
Вона була майже невидима в темряві. Санґ-ву заледве бачив її, але від того, що він бачив, його серце шаленіло. Та ж хмара чорного волосся, ті ж повняві червоні губи. Дівчина була молодшою, звичайно, ще дитя, і до всього з касти фермерів. Але в неї була статура Лю, і з часом вона достигне — ймовірно, за кілька місяців.
Скоряючись прадавньому інстинкту, він солодко заговорив до неї.
— Я приземлився на цій території для огляду. Щось трапилося з моїм кораблем, і я маю десь перебути ніч. Але я нікого тут не знаю. Тож моє становище...
— Ох, — співчутливо зупинила його Фрія. — Чому б тобі не лишитися сьогодні з нами? Мій брат поїхав, тож у нас є зайва кімната.
— Чудово! — одразу погодився Санґ-ву. — Ти проведеш? Я радо відплачу тобі за твою доброту. — Дівчина рушила у бік невиразної будівлі, що височіла в темряві. Санґ-ву одразу поквапився за нею. — Мені важко повірити, що тобі ніколи нічого не розповідали. Уся територія занепала настільки, що важко повірити. До чого ви докотилися? Нам доведеться провести чимало часу разом, я вже зараз бачу. Жоден з вас і близько не йде до чистоти — ви геть усі розлаштовані.
— Що це означає? — запитала Фрія, піднімаючись на ґанок і прочиняючи двері.
— Розлаштованість? — Санґ-ву кліпнув від здивування. — Нам справді доведеться чимало вивчити разом. — Від свого завзяття він заточився на верхній сходинці й ледве не впав. — Тобі, мабуть, потрібен повний інструктаж, доведеться почати від самого початку. Я можу влаштувати твоє перебування у Святій Руці — під моїм захистом, звичайно. Розлаштованість означає відсутність гармонії з космічними елементами. Як ти можеш так жити? Моя люба, тебе доведеться повертати в порядок божественного плану!
— Якого ще плану? — вона завела його у теплу їдальню. В каміні потріскував вогонь. За дерев’яним столом сиділи троє чоловіків: старигань з довгою білою бородою і двоє молодших.
У кріслі-гойдалці в кутку куняла немічна зморщена стара. На кухні жвава молода жінка готувала вечерю.
— Той самий план! — вигукнув вражений Санґ-ву. Він обвів кімнату поглядом і враз впустив портфель на підлогу. — Єври, — сказав він.
Усі вони були білими європеоїдами, навіть Фрія. Вона дуже засмагла, тож її шкіра була майже чорною, але все ж вона була євром. Він раптом пригадав, що єври на сонці темнішають, іноді навіть стають темнішими за монголоїдів. Дівчина скинула свій робочий одяг і почепила на гачок на дверях. Під домашніми шортами стало видно, що її стегна білі, як молоко. А старі чоловік та жінка...
— Це мій дід, — сказала Фрія, показуючи на старого. — Бенджамін Тінкер.
Під пильним наглядом двох молодших Тінкерів Санґ-ву відмили й відшкребли, дали чистий одяг, а потім нагодували.
Він з’їв зовсім небагато, бо не дуже добре почувався.
— Я не розумію, — пробурмотів він, безпорадно відсуваючи тарілку. — Сканер у Головному Палаці сказав, що в мене лишилося вісім місяців. Чума... — він задумався. — Але це завжди може змінитися. Сканер працює на передбаченні, а не на певності, до того ж є багато різних можливостей, свобода волі. Будь-який явний вчинок достатньої важливості...
Бен Тінкер розсміявся.
— Ти хочеш вижити?
— Звичайно! — обурено вигукнув Санґ-ву.
Вони усі засміялися — навіть Фрія і стара жінка у своїй хустці, з білосніжним волоссям і м’якими блакитними очима. Вони були першими жінками-єврами, яких він бачив. Вони не видавалися великими і незграбними, як єври-чоловіки, і наче не мали таких звіроподібних рис. Втім, двоє молодих єврів-самців здавалися досить міцними. Вони зі своїм батьком переглядали велику купу паперів і звітів, розкладених на обідньому столі серед порожніх тарілок.
— У цій зоні, — заговорив Бен Тінкер, — труби треба прокласти тут і тут. Вода — це головна потреба. Перед засіванням наступного врожаю ми розкидаємо кілька тисяч фунтів штучних добрив і зоремо її. До того часу мають бути готові механічні плуги.
— А потім? — запитав один із синів зі скуйовдженим волоссям.
— Потім отрути. Якщо у нас не буде нікотинових спреїв, доведеться знов використовувати мідне розпилювання. Спрей працює краще, але ми досі відстаємо з виробництвом. Проте завдяки буру ми тепер маємо кілька хороших підземних складів. Це має пришвидшити процес.
— А тут, — сказав син, — треба буде осушувати. Забагато комарів. Ми можемо спробувати використати нафту, як ми робили це раніше, але я пропоную заповнювати одразу все. Ми можемо використати помпу і ківш, якщо вони будуть вільні.
Санґ-ву уважно слухав цю розмову. Раптом він непевно звівся на ноги, сповнений гніву. Тремтячим пальцем він пригрозив старшому Тінкеру.
— Ви... втручаєтеся! — задихаючись промовив він.
Вони підвели погляди.
— Втручаємося?
— У план! У космічний план! Святий Елроне, ви втручаєтеся у божественні процеси. Чому... — він запнувся від усвідомлення настільки чужої ідеї, що йшла проти самого його єства. — Ви справді збираєтеся повернути колесо назад.
— Такий у нас план, — підтвердив старий Бен Тінкер.
Санґ-ву знову сів, ошелешений. Його розум відмовлявся вірити в почуте.
— Я нічого не розумію! Що трапилося? Якщо ви сповільнюєте колесо, якщо ви ламаєте божественний план...
— Він буде проблемою, — замислено промовив Бен Тінкер. — Якщо ми його вб’ємо, Рука просто пришле наступного, у них сотні таких, а якщо ми його не вб’ємо, а дамо можливість повернутися назад, він здійме такий шум і крик, що весь Палац кинеться сюди. А це поки зарано. Ми швидко набираємо підтримку, але нам треба ще кілька місяців.
На випуклому чолі Санґ-ву виступив піт. Він витер його непевним жестом.
— Якщо ви мене вб’єте, — попередив він, — то скотитеся вниз на чимало щаблів космічної драбини. Ви піднялися аж сюди, тож навіщо руйнувати досягнення, здобуті за нескінченні віки в минулому?
Бен Тінкер дивився на нього єдиним здоровим блакитним оком.
— Друже мій, — сказав він повільно, — а хіба наше наступне втілення не визначається тим, наскільки моральною наша поведінка була у цьому втіленні?
Санґ-ву кивнув.
— Це загальновідомо.
— А якою є правильна поведінка?
— Підкорятися божественному плану, — негайно відповів Санґ-ву.
— Можливо, весь наш Рух — це частина плану, — замріяно сказав Бен Тінкер. — Може, космічні сили хочуть, щоб ми осушували болота, вбивали коників і вакцинували дітей. Зрештою, саме завдяки космічним силам ми тут.
— Якщо ви вб’єте мене, — заревів Санґ-ву, — я стану мухою, пожирачем падла. Я бачив це на власні очі! Мухою з блискучими крильцями і блакитним черевцем, що повзає по рештках мертвих рептилій. У гнилих паруючих джунглях огидної відстійної планети. — Він розплакався і безпорадно заходився витирати сльози. — І це в системі на задвірках світу, на підніжжі драбини!
Тінкер усміхнувся.
— Чому ж так?
— Я згрішив, — Санґ-ву шморгнув носом і почервонів. — Я вчинив перелюб.
— Хіба ти не можеш себе очистити?
— Забракне часу! — його смуток перейшов у дикий відчай. — І мій розум досі не чистий! — він вказав на Фрію, що стояла у дверях спальні гнучкою білою, але засмаглою постаттю в домашніх шортах. — У мене досі залишаються плотські думки, я не можу їх позбутися. За вісім місяців чума оберне колесо для мене — і кінець! Якби я дожив до старості, зморщеним і беззубим, коли не лишиться вже жодних бажань... — його вгодоване тіло здригалося в конвульсіях. — Але мені забракне часу для очищення і спокути. Сканер показує, що я помру молодим!