Батькова подоба розлючено дивилася їй услід. А тоді сталося щось жахливе. Чарльз скрикнув, і навіть Перетті тихо зойкнув з переляку.
— Дивися, — пробурмотів Чарльз. — Що...
— Чорт, — прошепотів Перетті, його чорні очі розширилися. Щойно місіс Волтон вийшла з кімнати, батькова подоба осіла у кріслі. Вона безвольно розпласталася з відкритим ротом і порожніми очима. Її голова похилилася вперед, як у покинутої ляльки-мотанки.
Перетті відійшов від вікна.
— Годі, — прошепотів він, — ми побачили достатньо.
— Що це було? — запитав Чарльз. Він був вражений і спантеличений. — Неначе хтось вимкнув живлення.
— Так і було, — повільно кивнув Перетті, похмурий і приголомшений. — Ним керують ззовні.
Чарльза охопив жах.
— Ти маєш на увазі, щось поза нашим світом?
Перетті роздратовано похитав головою.
— Ззовні будинку! У дворі. Ти знаєш, як ми можемо знайти цю штуку?
— Ні, — Чарльз зібрався з думками. — Але я знаю декого, хто вміє добре шукати. — Він зосередився, намагаючись пригадати ім’я. — Боббі Деніелз.
— Такий чорний малий? Він справді добре шукає?
— Він профі.
— Гаразд, — погодився Перетті. — Ходімо покличемо його, треба знайти цю штуку в дворі. Вона створила цього монстра, що сидить у будинку, і тепер керує ним.
— Це поруч з гаражем, — сказав Перетті маленькому худорлявому чорношкірому хлопчику, який скрадався у темряві поруч з ними. — Воно його там схопило, тож почнемо звідти.
— З гаража? — перепитав Деніелз.
— Десь біля нього. Волтон уже обшукав усередині, а ти шукай зовні.
Поруч була невелика квіткова клумба, густі зарості бамбуку і розкидане сміття, залишене між гаражем і будинком. Зійшов місяць, заливши все холодним тьмяним світлом.
— Якщо ми швидко його не знайдемо, — сказав Деніелз, — я муситиму повернутися додому. Мені не дозволяють гуляти надто пізно. — Він був заледве старший від Чарльза, може років дев’яти.
— Гаразд, — погодився Перетті, — тож давайте шукати.
Усі троє розійшлися врізнобіч і почали пильно оглядати землю. Деніелз був худим і невисоким. Він працював неймовірно швидко: розсовував стебла квітів, перевертав каміння, нишпорив попід будинком, в траві, спритно відгортав листя, рився в купах компосту і бур’яну, не пропускаючи жодного дюйма.
Раптом Перетті зупинився.
— Я стоятиму на чатах, це може бути небезпечно. Потвора може вийти й спробувати зупинити нас. — Він став на варті біля чорного входу зі своєю пневматичною рушницею, доки Чарльз і Боббі Деніелз продовжували шукати. Чарльз працював повільно. Він втомився, його тіло заніміло від холоду. Поява потвори і те, що сталося з батьком, його справжнім батьком, — усе це здавалося неможливим. Втім, страх його лише підганяв. А що як це трапиться з матір’ю або з ним самим? Або й з усіма, з усім світом?
— Я знайшов! — гукнув Деніелз тонким високим голосом. — Ідіть швидше сюди!
Перетті скинув рушницю на плече й обережно підвівся. Чарльз теж поквапився підійти. Він посвітив ліхтариком на те місце, де стояв Деніелз.
Чорний хлопчик відсунув бетонний блок. У вологому підгнилому ґрунті виднілося блискуче металеве тіло. Якась худа члениста істота з безліччю покручених лапок відчайдушно намагалася закопатися глибше. У неї був панцир, як у мурахи, і схожа вона була на червоно-коричневого жука, що швидко зникав просто на їхніх очах. Ряди лапок вигрібали й вишкрябували землю. Шалено метляючи огидним хвостом, жук залазив у виритий ним тунель.
Перетті побіг у гараж, приніс граблі й пришпилив ними жука.
— Бігом! Пристрель його з рушниці!
Деніелз схопив рушницю і прицілився. Перший постріл лише надірвав хвіст, вивільнивши істоту. Та панічно корчилася і звивалася, її хвіст безсило волочився позаду, кілька лапок відірвалися. Жук був завдовжки з фут і нагадував гігантську мокрицю. Він відчайдушно намагався втекти до своєї нори.
— Стріляй ще, — наказав Перетті.
Доки Деніелз розбирався з рушницею, жук шипів і виривався. Його голова смикалася туди-сюди, він викручувався і кусав граблі, що досі його утримували. Огидні цятки очей палали ненавистю. Якусь мить він марно кидався на граблі, а тоді раптом забився у відчайдушній конвульсії, що змусила хлопців з жахом відсахнутися.
У голові Чарльза залунало гучне гудіння, металічне й жорстке, наче мільйон дротів танцювали й вібрували водночас. Його відкинуло якоюсь силою, оглушило і приголомшило потужним металевим ударом. Він звівся на ноги й відступив, інші зробили те саме, бліді і вражені.
— Якщо ми не можемо вбити його з рушниці, — видихнув Перетті, — ми можемо його втопити. Або спалити чи проштрикнути мозок. — Він знову вхопився за граблі, щоб жук, бува, не вирвався.
— У мене є банка формальдегіду, — сказав Деніелз, його пальці досі нервово стискали рушницю. — Як її перезаряджати? Я не вмію...
Чарльз забрав у нього зброю.
— Я сам його вб’ю. — Він присів, прицілився і поклав палець на гачок. Жук відбивався і борсався, його силове поле гупало у вухах хлопця, але Чарльз далі міцно стискав рушницю.
Палець уже почав натискати на гачок...
— Ось ти де, Чарльзе, — сказала батькова подоба. Її могутні пальці зімкнулися на зап’ястку хлопчика. Він не міг опиратися, і рушниця впала додолу. Чарльз намагався вирватися, але безрезультатно. Батькова подоба рушила до Перетті, і той відскочив. Жук, звільнившись від граблів, переможно прослизнув у свій тунель.
— На когось чекає ремінь, Чарльзе, — пробубніла батькова подоба. — Що в тебе вселилося? Твоя бідна мати божеволіє від тривоги.
Вона була поруч, ховалася в тіні, скорчившись у темряві й спостерігаючи за ними. Тепер її спокійний, позбавлений емоцій голос, жахлива пародія на голос його батька, лунав просто у нього над вухом. Потвора невблаганно тягнула Чарльза до гаража, хлопчик відчував її холодне дихання на своєму обличчі, солодкаво-крижаний запах підгнилого ґрунту. Вона була неймовірно сильною, Чарльз нічого не міг вдіяти.
— Не опирайся, — сказала вона спокійно. — Ходімо в гараж. Це для твого ж добра, мені краще знати, Чарльзе.
— Ти знайшов його? — гукнула стривожено Чарльзова мати, відчиняючи задні двері.
— Так, я знайшов його.
— Що ти збираєшся робити?
— Дам трохи ременя, — батькова подоба підняла двері. — У гаражі. — У напівтемряві її губи скривила легка посмішка, суха й геть нещира. — Повертайся до вітальні, Джун, я сам про все подбаю. Це більше моя відповідальність, ти ніколи його не карала.
Задні двері повільно зачинилися. Коли світло згасло, Перетті нахилився й підхопив рушницю. Батькова подоба враз завмерла.
— Йдіть додому, хлопці, — проскреготіла вона.
Перетті розгублено стояв з рушницею в руках.
— Забирайтеся геть, — повторила батькова подоба. — Покладіть цю іграшку і забирайтеся звідси. — Вона повільно рушила вперед, тримаючи Чарльза однією рукою й тягнучись до Перетті другою. — Пневматичні рушниці на території міста заборонені, синку, мерія їх не дозволяє. Твій батько знає, що в тебе така є? Думаю, тобі краще віддати її мені, щоб...
Перетті вистрелив.
Батькова подоба зойкнула і вхопилася за понівечене око. Вона кинулася на Тоні, але той відбіг до алеї і спробував перезарядити рушницю. Батькова подоба наздогнала його і сильними пальцями вихопила рушницю з рук хлопця. Почвара мовчки розтрощила її об стіну будинку.
Чарльз вирвався й на здерев’янілих ногах помчав геть. Де він може сховатися? Батькова подоба була між ним і будинком, вона вже йшла по нього. Чорний силует обережно скрадався і вдивлявся в темряву, намагаючись його знайти. Чарльз помалу відступав. Якби ж тільки знайти місце, де він міг би сховатися! Бамбук.
Він швидко відступив у зарості. Товсті старі стовбури з тихим шелестом зійшлися за ним. Батькова подоба видобула з кишені сірник і підпалила його. Раптом спалахнула вся коробка.
— Чарльзе, — сказала вона. — Я знаю, що ти десь тут, від мене не сховаєшся. Ти лише все ускладнюєш.
Серце хлопчика гучно калатало. Чарльз припав до землі посеред заростів бамбуку, у багнюці серед гнилого сміття. Трава, всілякий непотріб, папір, коробки, старий одяг, дошки, пляшки і олив’яні бляшанки. Довкола кишіли павуки й саламандри, бамбук колихався під нічним вітром. Кругом були комашня і гниль.