— Аеетес досить специфічна людина, — сказала дівчина, зашторюючи вікно. — Ви голодний? Сідайте й поїжте зі мною. Тепер, коли брат відлетів, я тут зовсім сама.
Брент обережно сів. Таці були з якогось напівпрозорого металу, їжа виглядала пречудово. Робот розклав перед ним прибори — ножі, виделки, ложки — і стояв, чекаючи на подальші інструкції. Дівчина щось наказала йому своєю дивною плинкою мовою, слуга швидко виставив страви для Брента і зник.
Вони з дівчиною залишилися вдвох. Брент почав жадібно їсти, усе було дуже смачним. Він відірвав крило від тушки птаха, подібного на курку, і з апетитом у нього вгризся. Потім проковтнув склянку темного червоного вина, втер рота рукавом й узявся за горщик стиглих фруктів. Овочі, гостре м’ясо, морепродукти, свіжий хліб — він із задоволенням поглинав усе. Дівчина з’їла кілька шматочків якихось ласощів і з цікавістю за ним спостерігала, аж доки Брент нарешті наївся і відсунув порожній посуд убік.
— Де ваш капітан? — запитала вона. — Він вирішив не приходити?
— Джонсон? Він на кораблі, — Брент гучно відригнув. — Як сталося, що ти говориш терранською? Це не твоя рідна мова. І як ти знаєш, що зі мною хтось є?
Дівчина розсміялася дзвінким мелодійним сміхом. Вона витерла свої тонкі руки серветкою й відпила з темного червоного келиха.
— Ми стежили за вами на радарі. Це вперше один із ваших кораблів так далеко дістався, тож нам було цікаво. Ще ми хотіли б дізнатися про ваші наміри.
— Ти не могла вивчити терранську, спостерігаючи за нашим кораблем на радарі.
— Так і є. Я вивчила вашу мову від людей вашої раси дуже давно. Я говорю нею, скільки себе пам’ятаю.
Брент був спантеличений.
— Але ти казала, що наш корабель перший, який сюди дістався.
Дівчина розсміялася.
— Так, але ми часто відвідували ваш маленький світ. Ми знаємо про нього все, це наш транзитний пункт під час подорожей в тому напрямку. Я часто там бувала, але не тепер, а в давні часи, коли більше подорожувала.
Дивний холод подер Брента по спині.
— Хто ви, люди? Звідки?
— Я не знаю, звідки саме ми походимо, — відповіла дівчина. — Зараз наша цивілізація розселилася по всьому всесвіту. Мабуть, вона почалася таки десь в одному місці, але це було ще за часів легенд. Зараз ми є практично всюди.
— То чому ми не натрапляли на вас раніше?
Дівчина усміхнулася й продовжувала їсти.
— Ти не чув, що я сказала? Ми вже зустрічалися з вами, і то часто. Ми навіть привозили терранів сюди. Я пам’ятаю одного дуже добре, кілька тисяч років тому...
— Скільки триває ваш рік? — запитав Брент.
— Ми не рахуємо час у роках, — темні очі дівчини вивчали його і задоволено виблискували. — Я маю на увазі терранські роки.
Минула ціла хвилина, доки він зрозумів, що насправді означали її слова.
— Тисяча років, — пробурмотів він. — Ти живеш уже тисячу років?
— Одинадцять тисяч, — просто відповіла дівчина. Вона кивнула, і робот відніс посуд геть. Вона відкинулася на спинку крісла, позіхнула, потягнулася, як маленьке гнучке кошеня, а тоді раптом скочила на ноги. — Ходімо. Ми вже поїли, тож тепер покажу тобі будинок.
Брент швиденько підвівся і пішов за нею, він уже не був таким рішучим.
— То ви безсмертні? — він засапуючись поквапився від дверей до неї, його масивне обличчя почервоніло. — Ви не старієте.
— Старіємо? Ні, звичайно, що ні.
— Ви боги... — заледве спромігся вимовити Брент.
Дівчина усміхнулася до нього, її темні очі лукаво поблискували.
— Та ні. Ви маєте майже все те, що й ми, майже стільки ж знань, науки і культури, тож колись ви нас наздоженете. Ми дуже давня раса. Мільйони років тому наші вчені досягли успіху в сповільненні процесів занепаду, і відтоді ми перестали помирати.
— Тоді ваша раса лишається сталою. Ніхто не вмирає, ніхто не народжується.
Дівчина пройшла повз нього й униз коридором.
— О, нові люди постійно народжуються, наша раса росте і розвивається. — Вона зупинилися у дверях. — І ми не відмовилися від жодного зі своїх задоволень. — Вона задумливо оглянула Брента, його плечі, руки, темне волосся і масивне обличчя. — Ми майже такі ж, як ви, тільки вічні. Колись ви теж вирішите цю проблему.
— То ви бували в нас? — запитав Брент, хоча вже починав здогадуватися й сам. — Усі ці давні релігії та міфи — це правда. Боги і чудеса. Ви контактували з нами, давали нам щось. Робили для нас щось. — Він зачудовано йшов за нею в кімнату.
— Так, гадаю, ми дещо для вас робили, коли опинялися поруч. — Дівчина ходила по кімнаті, опускаючи важкі штори. М’яка темрява огорнула дивани, книжкові шафи та статуї. — Ти граєш у шахи?
— Шахи?!!
— Це наша національна гра. Ми познайомили з нею декого з ваших пращурів-брахманів. — На її гострому маленькому обличчі було розчарування. — Ти не граєш? Дуже шкода. А що ти вмієш? Може, твій напарник? Здається, в нього кращі розумові здібності. Він грає в шахи? Можливо, тобі варто сходити й привести його?
— Не думаю, — відповів Брент і рушив на неї. — Наскільки я знаю, мій напарник взагалі нічого не вміє. — Він потягнувся й вхопив її за руку. Дівчина вражено відсахнулася, але Брент своїми ручиськами притягнув її до себе. — Не думаю, що він нам потрібен.
Брент поцілував дівчину. Її червоні губи були теплими й солодкими, вона задихалася й люто пручалася, він відчував, як струнке тіло опирається йому, як приємно пахне її темне волосся. Дівчина дряпалася гострими нігтями, її груди судомно здіймалися й опускалися. Нарешті Брент відпустив її, і вона вислизнула, недовірливо зиркаючи на нього блискучими очима. Дівчина була напружена, відхекувалася і поправляла свою блискучу мантію.
— Я можу вбити тебе, — прошепотіла вона і торкнулася до свого прикрашеного діамантами пояса. — Ти це розумієш?
Брент знову рушив уперед.
— Можливо. Але я закладаюся, що не вб’єш.
Вона відступила від нього.
— Не дурій, — її червоні губи вигнулися у стриманій посмішці. — Ти сміливий, але не дуже розумний. І все ж, у чоловікові це не таке вже й погане поєднання. Дурний і сміливий. — Вона спритно ухилилася від його обіймів, відскочивши за межі досяжності. — Крім того, ти у відмінній фізичній формі. Як тобі це вдається на такому маленькому кораблі?
— Щоквартальні курси тренувань, — відповів Брент, стоячи між нею і дверима. — Тобі тут, мабуть, дуже нудно самій. Думаю, після кількох тисяч років це втомлює.
— Мені є чим зайнятися, — відповіла вона. — Не підходь ближче. Хоч як би мені подобалася твоя наполегливість, але маю попередити, що...
Брент знову накинувся на неї. Дівчина люто відбивалася, але він викрутив їй руки за спину. Утримуючи її своєю лапою, чоловік перехилив дівчину назад і поцілував у напіврозтулені губи. Вона впилася в нього маленькими білими зубами, і Брент, скрикнувши, відсахнувся. Відбиваючись, вона захекано сміялася, її чорні очі танцювали, щоки почервоніли, напівприкриті груди тремтіли, тіло звивалося, як у впійманої тварини. Брент схопив її за талію і підняв.
Раптом його вдарило силовою хвилею.
Брент впустив дівчину, але та легко приземлилася на ноги й відскочила назад. Чоловік зігнувся навпіл, його обличчя посіріло від болю, на шиї й руках виступив холодний піт. Він осів на диван і заплющив очі, його м’язи задерев’яніли, тіло корчилося в судомах.
— Вибач, — сказала дівчина, походжаючи кімнатою й не дивлячись на нього. — Це твоя провина, я попередила, щоб був обережний. Може, тобі краще забратися звідси геть на твій маленький корабель, я не хочу, щоб з тобою щось сталося. Вбивати терранів — не наша політика.
— Що... Що це було?
— Та нічого особливого. Здається, якесь відштовхувальне поле. Цей пояс розробили на одній із наших промислових планет, він захищає мене, але я не знаю принципу його роботи.
Брент спромігся звестися на ноги.
— Ти дуже міцна, як на таку юну дівчину.
— Юну? Я досить стара, як на юну дівчину. Я була старою ще до того, як ти народився, до того, як у твоїх предків з’явилися ракетні кораблі. Я була старою до того, як ви навчилися прясти і записувати свої думки символами. Я спостерігала, як ваша раса розвивалася, впадала у варварство і знову піднімалася. Бачила незліченні народи й імперії. Я бачила, як єгиптяни почали розселятися по Малій Азії, як будівничі в долині Тигру починали зводити свої цегляні будинки, як виходили на бій ассирійські бойові колісниці. Я і мої друзі відвідували Грецію, Рим, Мінос, Лідію і великі королівства червоношкірих індіанців. Ми були богами древніх, святими християн. Ми приходили і йшли, і що більше ви розвивалися, то рідше ми з’являлися. У нас є й інші транзитні пункти, ваша планета є лише одним із них.