— Гей! — вигукнув Ларрі, відкинувшись на стільці.
— У чому річ?
— А як же я? — запитав Ларрі. — Це несправедливо! А моє щастя враховується?
— Так... Але не тут, не в цьому світі, — вона невиразно повела рукою. — У тебе є свій світ, десь в іншому місці, твій власний світ, у цьому ж світі ти — всього лише частина мого життя. Ти не цілком справжній. У цьому світі тільки я повністю справжня. Усі інші існують тут лише для моїх потреб. Ти лише... Лише частково справжній.
— Зрозуміло, — Ларрі знову відхилився на спинку стільця і потер підборіддя. — Тобто я ніби існую в багатьох різних світах. Трохи тут, трохи там, залежно від того, де я потрібен. Як, скажімо, тепер — у цьому світі. Упродовж двадцяти п’яти років я плентаюся по світах, а коли я знадобився тобі, то з’явився тут.
— Саме так. — Очі дівчини весело заблищали. — Ти зрозумів головне.
Раптом вона поглянула на годинник.
— Вже пізно. Краще ходімо звідси.
— Куди?
Еллісон швидко підвелася, підхопила свою невеличку сумочку і накинула пальто.
— Я хочу чимало встигнути разом з тобою, Ларрі! Стільки всього відвідати! Стільки всього зробити! — вона взяла його за руку. — Пішли. Не гаймо часу.
Ларрі знехотя підвівся.
— Послухай...
— На нас чекає так багато цікавого! — Еллісон потягла його до дверей. — От послухай... Добре було б...
Раптом Ларрі зупинився.
— А розрахуватись? Я не можу піти просто так. — Він потягнувся до кишені. — Я винен... Чек...
— Жодних рахунків, жодних чеків. Сьогодні — мій особливий вечір. — Еллісон обернулася до Макса, що прибирав сусідній столик. — Можна до вас звернутися?
Літній офіціант повільно підвів погляд.
— Слухаю, міс.
— Сьогодні ж платити не треба?
Макс похитав головою.
— Так, міс. Сьогодні не треба. У хазяїна день народження. Випивка за рахунок закладу.
Ларрі аж рота роззявив.
— Що?!
— Ходімо. — Еллісон силоміць потягла його до масивних дверей, а потім — назовні, на прохолоду неосвітленого нью-йоркського тротуару. — Швидше, Ларрі, у нас попереду купа справ!
— Я так і не зрозумів, звідки взялося таксі, — промимрив Ларрі.
Машина рушила вулицею, розганяючись. Ларрі роззирався: де це вони? Темні вулиці були тихі й безлюдні.
— По-перше, — почала Еллісон Голмз, — мені потрібен букетик. Невже ти не подаруєш своїй нареченій квітів? Я хочу добре виглядати.
— Букет? О цій порі? — Ларрі вказав жестом на темні, мовчазні вулиці. — Жартуєш?
Вона трохи подумала, а потім зупинила таксі і перейшла на протилежний бік вулиці, Ларрі — услід за нею. Еллісон підійшла до квіткової крамниці, де на замкнутих дверях висіла табличка «Зачинено», і постукала монеткою у товсте скло вітрини.
— Ти збожеволіла? — обурився Ларрі. — Тут зараз нікого немає серед ночі!
За дверима крамниці хтось заворушився. До віконця підійшов літній чоловік, зняв окуляри і поклав їх до кишені. Потім нахилився і відчинив двері.
— Що вам, леді?
— Мені потрібен букетик на лацкан пальта. Найкращий з тих, що маєте. — Еллісон заскочила до крамниці, у захваті розглядаючи квіти.
— Забудь, дядьку, — промимрив Ларрі, — не звертай на неї уваги. Вона...
— Усе гаразд, — зітхнув старий. — Я якраз сидів і підраховував свої податки, але тепер можу зробити перерву. Десь у мене вже є готовий. Піду пошукаю в холодильнику.
За п’ять хвилин вони вже вийшли з крамнички. Еллісон у захваті поглядала на велику орхідею, приколоту до пальта.
— Як це чудово, Ларрі! — прошепотіла дівчина. Вона стиснула його руку і зазирнула в очі: — Я дуже тобі вдячна! А тепер — рушаймо.
— Куди? Хоч ти й справді знайшла старого, що о першій ночі прів над податками, та я не вірю, що ти знайдеш щось ще серед цих Богом забутих нетрищ.
Еллісон роззирнулася:
— Дай подумати... Нам сюди. Он у той великий будинок. Я не здивуюсь, якщо... — вона потягла Ларрі до тротуару, і її підбори лунко зацокотіли у нічній тиші.
— Ну гаразд, — пробурмотів Ларрі, скоса всміхнувшись. — Я піду з тобою, це й справді може бути цікаво.
У великому квадратному будинку не світилося жодне вікно, всі штори були опущені. Еллісон швидко крокувала алеєю у темряві до порогу будинку.
— Агов! — гукнув Ларрі, раптом стривожившись. Еллісон взялася за ручку, натиснула, і двері відчинилися.
На них вихлюпнувся потік світла і звуків. Галас розмов. За масивною гардиною нуртували люди, повна зала чоловіків і жінок у вечірньому вбранні, що посхилялися над довгими столами і стійками.
— Ой, — пробурмотів Ларрі. — Куди ти нас завела, нам тут не місце.
Тримаючи руки в кишенях, до них підійшли троє грізного вигляду бичар.
— Так, містере, валіть звідси.
— Я тільки за, — почав було Ларрі, — я дуже миролюбна людина.
— Дурня, — Еллісон схопила його під руку, її очі збуджено засяяли. — Я завжди мріяла побувати в казино. Ти тільки глянь на всі ці столи. Що вони роблять? Що це там?
— Заради Бога, — нестямно видихнув Ларрі. — Пішли звідси! Нас тут ніхто не знає.
— Це точно, — прогарчав один з трьох бичар і кивнув своїм колегам.
— Хлопці, вперед.
Вони схопили Ларрі і потягли до виходу.
Еллісон кліпнула.
— Що ви робите? Негайно припиніть! — вона зосередилась і сказала: — Дайте мені... дайте мені поговорити з Конні!
Троє костоломів остовпіли і повільно обернулися до неї.
— Поговорити з ким? Що ви сказали, леді?
Еллісон їм усміхнулася.
— З Конні, гадаю. Щось не так? Конні. Він на місці? — вона роззирнулась. — Він тут?
Почувши своє ім’я, дрібний франтуватий чоловічок, що сидів за ближнім столом, роздратовано скривився.
— Облиште, леді, — сказав один із костоломів. — Не набридайте Конні, він цього не любить. — Він зачинив двері і підштовхнув Ларрі з Еллісон повз портьєру, до великої зали:
— Можете грати. Розважайтеся. Щасти!
Ларрі подивився на дівчину поруч і ледь чутно прошепотів.
— Мені треба випити. Випити чогось міцного.
— Звичайно, — радісно погодилася Еллісон, не відриваючи погляду від столу з рулеткою. — Сходи випий, а я тимчасом почну грати.
Після кількох добрих склянок віскі з содовою Ларрі сповз зі стільця і поплентався у центр зали до стола з рулеткою.
Там зібрався чималий натовп. Ларрі на мить заплющив очі, намагаючись заспокоїтись. Він уже все зрозумів.
— А цей скільки? — запитала Еллісон у круп’є, тримаючи в руках синій жетон. Перед нею вже лежала величенька купка жетонів — усіх кольорів. Гравці за столом гомоніли і не зводили з неї очей.
Ларрі підійшов до неї.
— Ну, як ідуть справи? Не просадила ще свого посагу?
— Поки ні. Якщо вірити круп’є, я у виграші.
— Йому видніше, — важко зітхнув Ларрі. — Він тут працює.
— Не хочеш зіграти? — поцікавилася Еллісон, загрібаючи цілу пригоршню жетонів. — Можеш взяти ці. У мене є ще.
— Я бачу. Але ні, дякую. Я не дуже таке люблю. Краще ходімо звідси. — Ларрі повів її від рулетки. — Думаю, настав час дещо обговорити. Он там, у кутку — затишне місце...
— Обговорити?
— Я все обдумав, і, здається, наша пригода зайшла вже достатньо далеко.
Еллісон намагалася не відставати від Ларрі, який прямував до стільців під стіною. У великому каміні палахкотіло іскристе полум’я. Ларрі вмостився у м’якому кріслі біля каміна і вказав Дівчині на сусідній.
— Сідай.
Еллісон сіла, схрестивши ноги, поправила спідницю і, зітхнувши, відкинулася на спинку крісла.
— Непогано тут, правда? Камін і все таке. Я завжди саме так собі це все і уявляла. — Вона мрійливо заплющила очі.
Ларрі дістав сигарети і замислено запалив одну.
— А тепер послухайте, леді Голмз...
— Еллісон. Ми, зрештою, збираємося одружитися.
— Добре, Еллісон. Дивись. Усе це маячня. Сидячи в барі, я добре все обдумав. Ця твоя божевільна теорія не може працювати.