Гарл почув тихе тріскотіння, що сигналізувало про присутність двох інших чоловіків.
— Чую вас, — сказав Гарл. — Чую щити в навушниках.
— Не відходь далеко, — попередив Бойнтон. — Тримайся біля нас і прислухайся до сигналу. На поверхні небезпечно розділятися.
Гарл обережно рушив уперед, інші двоє були праворуч, за кілька ярдів. Вони перейшли сухе жовте поле, густо поросле якимись рослинами з довгими стеблами, що ламалися й хрускотіли під ногами. За Гарлом тягнувся слід з витоптаної рослинності. Такі ж сліди залишали по собі двоє інших.
Тепер хлопцеві був час залишити батька і Тьорнера. Попереду виднілися обриси поселення сапів, хати, зроблені з якогось рослинного волокна, з дерев’яними рамами. Гарл бачив невиразні силуети припнутих біля хат тварин. Поселення оточували дерева й інші рослини, і юнак уже міг розрізнити рухомі фігури людей, чути їхні голоси.
Людей — сапів. Його серце калатало. Коли пощастить, він зможе схопити й привести для Молодіжної ліги трьох чи чотирьох. Враз він став почуватися впевненим і безстрашним.
Звісно ж, це буде нескладно. Засаджені поля, припнуті тварини, похилені хатки.
Мірою наближення до поселення сморід підігрітого спекою пізнього полудня гною ставав майже нестерпним. До Гарла долинали крики й інші звуки активної людської діяльності. Земля була рівною і сухою, всюди росли трави й інша рослинність. Гарл залишив жовте поле й вийшов на вузьку стежку, подекуди вкриту сміттям і гноєм.
Одразу за нею починалося поселення.
Тріскотіння в навушниках поступово стихало, а тоді зникло зовсім. Гарл усміхнувся до себе. Він відійшов достатньо далеко від Тьорнера з Бойнтоном, щоб зв’язок урвався. Тепер вони гадки не мали, де він.
Гарл звернув ліворуч, обережно обходячи край поселення дугою. Він проминув одну хату, за нею ще кілька. Довкола росло багато зелених дерев й іншої рослинності, а просто попереду виблискував вузький струмок з крутими, вкритими мохом берегами.
У струмку купалася з дюжина людей, діти застрибували у воду й видиралися назад на берег.
Гарл зупинився, зачудувано за ними спостерігаючи. Їхня шкіра була темною, майже смоляною. Вона була блискучою, мідною до чорноти — насичено бронзовою, неначе змішаною з брудом. А може, це й справді бруд?
Він раптом усвідомив, що до чорноти їх спекло постійне перебування під сонцем. Водневі вибухи зробили атмосферу тоншою, випаливши більшу частину шару водяних хмар, і вже двісті років сапи живуть під безжальним сонцем — на відміну від представників його власної раси. У підземеллі не було ультрафіолетового випромінювання, яке обпалювало б шкіру чи підвищувало рівень її пігментації. Гарл, так само як інші техни, втратив свій колір шкіри. У підземному світі в ньому не було потреби.
Але ті, хто зараз тут купався, були неймовірно чорними, густого червонувато-чорного кольору. Одягу на них не було взагалі. Вони жваво стрибали й бігали довкола, пірнали у воду й вилежувалися на березі.
Гарл ще трохи поспостерігав за ними. Діти й три-чотири кістляві літні жінки. Чи згодяться вони? Він похитав головою й обережно обійшов струмок.
Юнак попростував далі між хатами, йдучи повільно й сторожко, пильно роззираючись довкола й тримаючи напоготові бластер.
Легкий вітерець обвівав його й шелестів у деревах праворуч. Звуки, що долинали від струмка, де купалися діти, змішувалися із запахом гною, вітром і шумом дерев.
Гарл обережно просувався далі. Він був невидимим, але пам’ятав, що будь-якої миті його можуть викрити й вистежити за слідами чи звуками, які він видає. Або ж хтось може випадково на нього наштовхнутися.
Він крадькома прошмигнув повз хату і вийшов на відкритий майданчик — рівну поверхню втоптаної землі. У затінку хати лежав пес. Він спав, і по його худих боках повзали мухи.
На ґанку примітивного помешкання сиділа стара, розчісуючи кістяним гребінцем своє довге сиве волосся.
Гарл обережно прокрався повз неї. У центрі відкритого майданчика стояла група юнаків. Вони жестикулювали і перемовлялися. Кілька з них чистили свою зброю — неймовірно примітивні довгі списи й ножі. На землі лежала впольована тварина, величезний звір з довгими блискучими іклами й товстою шкурою. З його пащі повільно стікала кров — густа, темна. Один з юнаків раптом розвернувся й копнув тварину.
Гарл підійшов до них і зупинився. На юнаках був полотняний одяг: довгі штани й сорочки. Взуття — сандалі з грубо сплетеного рослинного волокна — залишало ноги відкритими згори. Усі були чисто поголеними, їхня сяюча шкіра була майже ебеново-чорною. З-під закочених рукавів випиналися лискучі м’язи, по яких під пекучим сонцем стікав піт.
Гарл не розумів, про що вони говорили, але був певен, що це одна з архаїчних традиційних мов.
Він рушив далі. На протилежному боці відкритого майданчика, схрестивши ноги, сиділи колом літні чоловіки і на примітивних верстатах ткали грубе полотно. Гарл мовчки зупинився поспостерігати за ними. Ткачі гучно перемовлялися між собою, згорбившись кожен над своєю рамою й не підводячи очей від роботи.
За рядом хат молодші чоловіки й жінки орали поле, тягнучи плуг мотузками, міцно прикріпленими до поперека і плечей.
Зачудований, Гарл рушив далі. Тут у кожного було своє заняття — крім пса, що спав під хатою. Юнаки з їхніми списами, стара, що розчісувала волосся на ґанку, ткачі.
В одному із закутків дебела жінка вчила дитину якійсь подобі гри в додавання-віднімання, використовуючи замість цифр маленькі палички. Двоє чоловіків дуже ретельно білували хутряну тваринку.
Гарл пройшов повз стіну з акуратно вивішених на просушування шкур. Слабкий сморід подразнював його ніздрі, і він мало не чхнув. Далі був гурт дітей, які товкли зерно у видовбаному камені, розмелюючи на борошно. Ніхто навіть не глянув у бік Гарла.
Кілька тварин стояли припнуті гуртом. Ще кілька — здоровенні звірі з великими вим’ями — лежали в тіні. Вони мовчки на нього дивилися.
Гарл дійшов до краю поселення й зупинився. Далі простягалися незасіяні поля. Десь може за милю за полями росли дерева й кущі, а за ними виднілися нескінченні милі шлаку.
Він розвернувся й попрямував назад. У затінку на узбіччі якийсь молодик розрізав блок гідрошлаку, обережно відколюючи від нього шматки грубими інструментами. Вочевидь, майстрував зброю. Гарл спостерігав за ним, дивився, як знову і знову падали невпинні важкі удари. Шлак був міцним, робота — повільною й виснажливою.
Гарл рушив далі. Якісь жінки гуртом лагодили поламані стріли й про щось розмовляли. Юнак раптом усвідомив, що дуже хотів би розуміти, про що вони говорять. Тут у кожного було заняття, усі наполегливо працювали. Темні блискучі руки піднімалися й опускалися, гомін голосів долинав то гучніше, то тихіше.
Робота. Веселощі. Зненацька почувся дитячий сміх, і кілька людей обернулися на той звук. Гарл нахилився, щоб зблизька уважно роздивитися голову одного з чоловіків.
У нього було рішуче обличчя, стягнуте вузлом коротке волосся, рівні білі зуби. На руках — мідні браслети майже одного кольору з його насичено-бронзовою шкірою. Голі груди були вкриті татуюванням, зробленим яскравим пігментом.
Гарл рушив назад тим самим шляхом, яким прийшов. Він дійшов до ґанку, де сиділа стара, й зупинився її роздивитися. Вона вже не розчісувалася, а поралася з волоссям дитини, вміло заплітаючи його у вишукану зачіску. Гарл дивився на це, зачудований. Зачіска була вигадливою, складною, і робота над нею вимагала чимало часу. Вицвілі очі жінки були зосереджені на волоссі дитини, на кропіткій роботі. Висохлі руки старої неначе літали.
Гарл попрямував далі, до струмка. Він знову пройшов повз дітей, які вже більше не купалися, а вибралися на берег і сохли на сонці. То ось які ці сапи. Раса, що вимирає, — вимираюча раса, якої скоро не стане. Пережиток минулого.
Але вони не виглядали вимираючою расою. Вони тяжко працювали, невтомно кололи гідрошлак, лагодили стріли, полювали, орали, мололи зерно, ткали, розчісувалися.
Враз юнак зупинився, впер у плече бластер і закляк. За деревами біля струмка перед ним щось рухалося. Тоді він почув два голоси — чоловічий і жіночий, — жваву гучну розмову.