— Тепер моя черга? — запитав Біллінґз.
— Та ні, моя кулька все ще в межах кола. — Томмі знову присів. — У мене ще один хід.
Він знову кинув кульку. Цього разу він вибив ще три кульки, і знову його кулька залишилася у колі.
— І ще один кидок, — сказав усміхнений Томмі. Тепер у нього була майже половина кульок. Він став на одне коліно і затамував подих. Залишилося всього двадцять чотири кульки.
От якби виграти ще чотири! Ще чотири кульки...
Він кинув, вибивши дві кульки, але його агат теж вилетів.
Кулька вихопилася за межі і, підстрибуючи, покотилася в бур’ян.
Томмі підібрав дві кульки і агат. Усього він зібрав дев’ятнадцять, у колі лишалося ще двадцять дві.
— Ну добре, — знехотя пробурмотів хлопчина. — Тепер ваша черга. Починайте.
Уривчасто дихаючи і похитуючись, Едвард Біллінґз незграбно став на одне коліно. Його обличчя посіріло. Він невпевнено покрутив кульку в руці.
— Ви ніколи не грали в марблз? — запитав Томмі. — Ви не знаєте, як правильно тримати?
Біллінґз кивнув:
— Не знаю.
— Тримайте кульку між вказівним і великим пальцями. — Томмі дивився на негнучкі пальці старого. Біллінґз впустив камінець, але швидко знову підняв.
— Запускати треба великим пальцем. Ось так. Дайте-но я вам покажу.
Томмі взяв старечі пальці у свої, склав їх навколо кульки і впевнився, що рука старого у правильному положенні.
— Вперед! — сказав Томмі і випростався. — Побачимо, що у вас вийде.
Старий не поспішав. Він придивлявся до кульок у колі, його пальці тремтіли. Томмі добре чув дихання старого: той хрипко, глибоко і з натугою вдихав вологе вечірнє повітря.
Біллінґз поглянув на коробку з-під сигар, що виднілася в сутінках, тоді знову — на кульки. Його пальці заворушилися...
Спалах! Ударив сліпучий спалах. Томмі аж скрикнув, затуливши очі. Усе навколо завертілося, закружляло у дикому танку. Він заточився і впав у вологе лабузиння. У скронях стугоніла кров. Хлопець сів на землю, протираючи очі й мотаючи головою, намагаючись щось розгледіти.
Нарешті іскри в його очах згасли. Кліпаючи, він роззирнувся. Коло було порожнім. Жодної кульки, жодного камінчика. Усе дісталося Біллінґзу.
Томмі простяг руку, і щось гаряче обпекло його пальці. Він скочив на ноги. То була скляна скалка, розпечений до червоного жару уламок розплавленого скла. Навколо в темряві, у вологій траві й бур’янах, мерехтіли скляні скалки, що поволі застигали. Тисячі дрібних уламків, що блимали й згасали.
Едвард Біллінґз важко підвівся, потираючи руки.
— Я радий, що все нарешті скінчилося. — Він хапнув ротом повітря. — Мені, старому, геть не просто так згинатися.
Він розгледів у темряві коробку з-під сигар, що лежала на землі.
— Тепер вони можуть повернутися, а я продовжуватиму свою роботу.
Він узяв дерев’яну коробку і прилаштував її під пахвою. Потім старий підняв парасолю і почимчикував у напрямку до тротуару за парковкою.
— Бувай, — сказав Біллінґз, зупинившись на хвильку. Томмі не відповів.
Міцно притиснувши рукою коробку з-під сигар, старий поквапився тротуаром геть.
Захеканий Біллінґз увійшов до свого помешкання, кинув парасолю в куток, всівся за письмовий стіл і поклав дерев’яну коробку перед собою. Якийсь час він так і сидів, набираючи повні груди повітря і розглядаючи біло-коричневі квадратики на кришці.
Отже, він переміг. Повернув їх собі. Тепер вони знову тут, і саме вчасно. Невідворотно наближалася дата подання звіту.
Біллінґз скинув піджак і жилетку, тремтливими руками підкотив рукава сорочки. Йому пощастило. Контроль над Проектом Б був вкрай обмежений, піддослідні практично не корилися правилам. Це, звичайно, саме по собі було проблемою. Піддослідні проектів А і Б спромоглися вийти з-під контролю. Вони повстали, порушили настанови, а відтак опинилися за межами програми.
Інша річ — новий вид, Проект В. Тепер усе залежало від них. Вони вислизнули з його рук, але тепер повернулися. Вони були під контролем, як і задумувалося. В керованих рамках.
Біллінґз стягнув Гумову стрічку й повільно, обережно підняв кришку.
І тут вони раптом шугнули назовні — всі гуртом. Одні помчали ліворуч, інші — праворуч. Дві вервечки мініатюрних фігурок стрімголов тікали. Один з чоловічків добіг до краю столу, зістрибнув додолу, приземлився на килимок, покотився й упав. За ним — другий, третій...
Біллінґз нарешті отямився і спробував їх зловити, нестямно тягнучи долоні. На столі лишалося тільки двоє. Він кинувся за одним, щоб упіймати, та не встиг. А другого...
Він таки схопив останнього чоловічка і міцно затис у кулаці. Його товариш обернувся і підбіг до кулака старого. Він щось тримав у руці. То була скалка, дерев’яна скалка, відколота від внутрішньої стінки сигарної коробки.
Чоловічок підбіг і щосили увігнав гострий кінець у палець старого.
Від болю Біллінґз зойкнув і розтиснув кулак. Полонений вивалився на стіл і покотився. Його товариш допоміг йому підвестися, підтяг до краю стола, і вже разом вони зістрибнули звідти на підлогу.
Біллінґз нахилився, обмацуючи підлогу, але чоловічки вже чимдуж помчали до балконних дверей. Ще один підібрався до штепсельної виделки від лампи і спробував витягнути її з розетки: марна справа. Тоді до нього приєднався ще один, і дві крихітні фігурки разом потягнули за дріт. Виделка вискочила з розетки й кімната поринула в пітьму.
Біллінґз намацав шухляду столу й зі скрипом її витягнув, висипавши все, що там було, на підлогу. Він знайшов велику коробку сірників і запалив одного.
Усі чоловічки вибігли на балкон.
Біллінґз кинувся за ними, і сірник погас. Він запалив ще один і затулив його рукою від вітру.
Чоловічки вже дісталися до поручнів і почали перелазити через край. Потім, ухопившись за гілки плюща, вони гайнули у темряву.
Він надто пізно дістався поручнів. Крихітні істоти встигли втекти, усі дев’ятеро, спустившись похилою покрівлею у темряву ночі.
Біллінґз збіг сходами на перший поверх, на задній ґанок, а потім — надвір. Біжучи уздовж стіни будинку, він дістався до місця, де ріс плющ.
Жодного руху, жодної активності. Тиша. Жодного сліду чоловічків.
Вони щезли, втекли. Вони заздалегідь продумали план втечі і реалізували його. Щойно він підняв кришку, як вони чкурнули двома колонами у протилежних напрямках. Вони все досконало спланували і втілили.
Біллінґз поволі піднявся нагору до своєї кімнати, відчинив настіж двері і зупинився, переводячи подих, усе ще приголомшений тим, що сталося.
Їх більше немає. Проект В завершено. Невдало, як і всі інші. І з тих же причин: повстання і прагнення до незалежності, звільнення з-під нагляду, втечі з-під контролю. Проект А вплинув на Проект Б, а тепер, у той же спосіб, скверна поширилася і на Проект В.
Біллінґз важко всівся за письмовий стіл. Довгий час він сидів нерухомо, мовчазний і замислений, поступово усвідомлюючи, що відбувається. Це не була його помилка, таке траплялося й раніше — двічі. І те саме траплятиметься знову. Кожний проект передає свої вади наступному, і так без кінця-краю. немає значення, скільки проектів буде задумано й реалізовано, завжди відбуватиметься те саме: заколот і втеча, відхилення від програми.
Зрештою Біллінґз простяг руку до свого звіту, спокійно знайшов сторінку, на якій зупинився, і вилучив з книги весь останній розділ з висновками. Не було сенсу зупиняти поточний Проект. Один Проект був вартий будь-якого іншого. Вони всі однакові — однаково невдалі.
Він це зрозумів, щойно побачив їх, відкривши кришку коробки з-під сигар. На них був одяг, мініатюрні костюмчики, як і на інших, ще задовго перед тим.
Клопіт через сфери
Нейтан Гал виліз зі свого наземного авто і подався пішки тротуаром, вдихаючи прохолодне вранішнє повітря. Поруч загриміли роботизовані вантажівки. Отвори в жолобах жадібно поглинали нічне сміття. Його погляд на мить вихопив заголовок: