Наразі немає закону, який забороняв би нам будувати високорозвинені цивілізації, а потім знищувати їх. Саме тому я й подав цей законопроект. Ці мініатюрні цивілізації — це не фантазія, вони існують в реальності. Їхні мікроскопічні мешканці є...
Залою прокотилася хвиля незадоволення, почулися бурмотіння і кашель. Частина присутніх повимикали гучномовці. Гал завагався, його охопило холодне передчуття. Обличчя в залі були непроникні, холодні й байдужі. Він поквапився продовжити.
— Зараз мешканці мікросвітів повністю залежать від найменшої примхи їхніх власників. Якщо комусь заманеться втрутитися в їхній світ і знищити його, скажімо, наславши потоп, землетрус, смерчі, викликавши пожежі чи виверження вулкану, тобто якщо ми забажаємо вигубити їх, то їм не лишається жодного шансу.
Для цих мініатюрних цивілізацій ми є богоподібними істотами. Помахом руки ми здатні занапастити мільйони мешканців цих світів. Ми можемо наслати грозу, зрівняти з землею їхні міста, розтоптати їхні крихітні домівки, як мурашники.
Ми можемо пожбурити їхній світ, як іграшку, забавку, жертву нашої забаганки.
Гал замовк і завмер, чекаючи на реакцію присутніх. Частина членів Директорату підвелися і вийшли із зали. Обличчя фон Штерна скривилося з іронічним зловтішним виразом. Зніяковілий Гал продовжив свій виступ.
— Я хочу заборонити виробництво і продаж світосфер. Ми маємо це зробити з гуманістичних, моральних міркувань...
Гал мужньо завершив промову. Коли він нарешті підвівся, частина сірої фракції стримано зааплодувала. Втім, власники нерухомості не видали жодного звуку. Як і фракція промисловців у синьому. Кооператори в червоних сорочках і середній клас у зеленому безтурботно і подекуди з веселими мінами на обличчях теж мовчали.
Розхолоджений усвідомленням своєї поразки, Гал повернувся на своє місце у боковому секторі.
— Ми програли, — ошелешено пробурмотів він. — Не розумію, як це сталося.
Джулія взяла його за руку.
— Може, варто запропонувати іншу аргументацію. Можливо, роботи-аналітики все ще...
З глибини зали виринув Барт Лонґстріт.
— Марна справа, Нейте. Нічого не вийде.
Гал кивнув.
— Та я вже бачу.
— Неможливо подолати «Світотворення», спираючись на моральні засади. Це не вихід.
Фон Штерн уже подав сигнал. Члени Директорату почали голосувати, загуділи машини підрахунку голосів. Гал мовчки стояв і дивився на галасливу залу, розбитий і приголомшений.
Раптом перед ним з’явилася тінь, загородивши панораму зали. Він нетерпляче відступив убік — і тут його зупинив хрипкий голос.
— Це повний провал, містере Гал. Може, наступного разу пощастить більше.
Гал заціпенів.
— Пекмен! — вигукнув він здивовано. — Чого вам треба? Форест Пекмен вийшов з тіні й, обережно намацуючи шлях, підійшов ближче.
Барт Лонґстріт з неприхованою ворожістю розглядав старого чоловіка.
— Побачимося пізніше, Нейте. — Він розвернувся і рушив геть.
Джулія спробувала його зупинити.
— Барте, ти куди?
— У мене важлива справу, я ще повернуся. — Він пішов проходом до секції промисловців.
Гал подивився на Пекмена. Раніше він ніколи не бачив його зблизька. Мірою того як старий підходив ближче, спираючись на руку робота-служника, Гал уважно його вивчав.
Форест Пекмен був літньою людиною — йому було сто сім років. Життя в його старечому тілі досі трималося тільки завдяки гормонам, переливанням крові, ретельним промиванням організму й омолоджувальним процедурам. Його запалі очі впиналися в Галове лице, зсохлі руки трималися за робота.
Віддих у нього був з хрипотою, сухуватий.
— Гале, ви не проти, якщо я поговорю з вами, поки ведеться підрахунок? Це не забере багато часу. — Він підсліпувато глянув повз Гала. — А хто це пішов? Я не розгледів...
— Барт Лонґстріт, з «Космічних шляхів».
— О, так, я його знаю. Ваша промова була дуже цікавою, Гале, нагадала мені старі часи. Ці люди вже того не пам’ятають. Часи змінилися. — Він замовк, доки робот обтер йому рот і підборіддя. — Колись я цікавився риторикою. Хтось із давніх майстрів...
Доки старий буркотів про своє, Гал зацікавлено його розглядав. Як «Світотворення» могло триматися на цьому немічному всохлому старому? У це важко було повірити.
— Браєн, — прошепотів Пекмен. — Вільям Дженнінґз Браєн. Звісно, мені не довелося чути його промов, але його вважають найсильнішим. Ваш виступ був непоганий, але ви не розумієте головного. Я уважно вас слухав. Кілька ідей були справді цікавими, але те, чого ви домагаєтесь, це безглуздя. Ви мало знаєте людей. Нікому насправді не цікаво, що...
Він затнувся і зайшовся слабким кашлем. Робот притримував його металевими тримачами.
Гал нетерпляче рушив до президії:
— Голосування майже скінчилося, я маю почути результат. Якщо хочете мені щось сказати, надішліть поштою.
Тут Пекменів робот рушив убік і заступив Галові шлях.
Пекмен поволі, затинаючись, продовжив.
— Гале, насправді нікому не цікаві ці ваші заклики. Ваша промова була непогана, але ви не вловили суті, принаймні поки що. Ви гарно говорите, я вже давно не чув такого пристойного виступу. А ці молодики з випещеними личками снують туди й сюди, як помічники в офісах...
Гал напружився, прислухаючись до результатів голосування. Президію затуляв силует незворушного Пекменового робота-помічника, але старечий скрипучий голос не завадив йому почути оголошення підсумків. Фон Штерн уже підвівся і зачитував пофракційні результати голосування.
— Чотириста — проти, тридцять п’ять — за, — зазначив фон Штерн. — Пропозицію відхилено. — Він кинув на стіл картки з результатами голосування і взяв аркуш з порядком денним. — Продовжимо нашу роботу, переходимо до наступного питання.
За спиною у Гала Пекмен раптом замовк, і його голова, схожа на череп, схилилася набік. Його запалі очі зблиснули, а рот скривився у легкій усмішці.
— Програли? Гале, навіть серед сірих не всі вас підтримали. Може, тепер ви мене вислухаєте?
Гал відвернувся від президії. Робот-помічник опустив руку.
— Це кінець, — сказав Гал.
— Ходімо, — Джулія зніяковіло відійшла від Пекмена. — Пішли звідси.
— Розумієте, — не вгавав Пекмен, — у вас є потенціал, який можна розвинути у щось путнє. У вашому віці я мислив так само, як ви тепер. Я думав, що коли людям розтлумачити моральні засади, то вони реагуватимуть. Але люди не такі. Якщо ви хочете чогось досягти, треба бути реалістом. Люди ж...
Гал вже заледве чув сухуватий хрипкий шепіт. Отже, поразка. «Світотворення», світосфери залишаться. Конкурсні вечірки — теж. Знуджені чоловіки і жінки й далі шукатимуть собі забави, обтяжені вільним часом, питимуть і гулятимуть, змагатимуться, хто розвине свій світ найдалі, а потім в кульмінації учинять оргію розгрому і нищення. І так буде знову і знову, без кінця-краю.
— Ніхто не похитне «Світотворення», — заявила Джулія. — Вони завеликі. Доведеться прийняти сфери як частину нашого життя. Як влучно сказав Барт, допоки ми не запропонуємо чогось натомість...
Раптом з тіні вийшов Барт Лонґстріт.
— Ви все ще тут? — звернувся він до Пекмена.
— Я програв, — повідомив Гал. — Результати голосування...
— Я знаю, чув. Але це вже не має значення. — Лонґстріт проштовхався повз Пекмена і його робота. — Не йди, я за хвилину повернуся. Мушу поговорити зі Штерном.
Щось у голосі Лонґстріта насторожило Гала.
— У чому річ? Що сталося?
— Чому це результати вже не мають значення? — запитала Джулія.
Лонґстріт піднявся у президію і рушив до Штерна. Він вручив йому пластину з повідомленням і відразу ж відступив у тінь.
Фон Штерн глипнув на пластину...
І затнувся. Затиснувши повідомлення в руці, він кволо звівся на ноги.
— Маю дещо оголосити, — Штернів голос затремтів, став ледь чутним. — Рапорт контрольної станції «Космічних шляхів» у системі Проксима Центавра. — Залою прокотився збуджений гомін. — Розвідники у системі Проксими вийшли на контакт з торгівельними кораблями з позагалактичної цивілізації. Вони обмінялися повідомленнями. Наші кораблі «Космічних шляхів» летять до арктуріанської системи, сподіваючись знайти...