— Кохана, тільки не засмутись зараз, це досить дивна річ. Аж ніяк не те, на що ти сподіваєшся. — Він знічено подивився на неї. — Тільки не сердься. Я все тобі поясню.
Від побаченого у Пат відвисла щелепа. Жінка зблідла і хутко поклала коробку на стіл, витріщивши з переляку очі.
— О Господи! Що воно таке?
Ерік нервово засовався.
— Кохана, це дуже вигідна покупка, таке будь-де не дістати. Мешканці Ґанімеда зазвичай неохоче продають такі речі, але я...
— Що це?!
— Це — бог, — промимрив Ерік. — Другосортний Ґанімедський божок. Я придбав його практично за собівартістю.
Пат позирала на скриньку з жахом і дедалі більшою огидою.
— Оце? Оце — бог?!
У скриньці лежала невеличка нерухома фігурка, заввишки з десять дюймів. Вона була стара, жахливо старезна. Її тендітні кігтисті руки притислись до покритих якоюсь лускою грудей. Комахоподібне обличчя було перекошене гримасою гніву з домішкою неприхованої хтивості. Замість ніг ця істота мала переплетені мацаки. Нижня частина обличчя нагадувала складної будови дзьоб, оздоблений мандібулою — твердою рогівкою, що зустрічається у комах. Від фігурки тхнуло, як від купи гною, политої згірклим пивом. На вигляд істота була двостатевою.
Перед вильотом Ерік завбачливо обклав божка соломою і пожмаканими газетами, а у кришці просвердлив дірочки для доступу повітря і налив у мисочку води.
— Ти, мабуть, мав на увазі, що це — ідол? — трохи оговтавшись, мовила Пат. — Ідол, що символізує божество. Так?
— Аж ніяк. — Ерік вперто труснув головою. — Це — справжнє божество. Я навіть маю на нього гарантію чи щось таке.
— Воно мертве?
— Та ні.
— А чому ж тоді воно не рухається?
— Його треба розбудити.
Нижня частина черева істоти була видовжена, чашоподібної форми з порожниною. Ерік постукав по череву істоти.
— Щоб оживити божка, сюди слід покласти жертовну страву. Зараз я тобі це продемонструю.
Пат відступила на крок.
— Дякую, не треба.
— Ну ж бо! З ним цікаво поговорити. Його звуть... — тут він поглянув на надпис на скриньці. — Йог звуть Тінокукной Аревулопапо. Під час перельоту з Ґанімеда ми майже весь час розмовляли. Він радо скористався цією нагодою, а я, зі свого боку, дізнався дещо про богів.
Ерік, попорпавшись у кишені, дістав залишки сандвіча з шинкою. Він зім’яв шинку у кулькоподібну масу, а потім запхав до чашоподібної ямки у витягнутому череві божка.
— Я вийду в іншу кімнату, — попередила Пат.
— Зажди, побудь тут, — Ерік вхопив її за руку. — Це забере всього кілька секунд, він уже почав перетравлювати.
Чашоподібна утроба заворушилася. Западина наповнилась желеподібною темнуватою рідиною, і враз усе лускате тіло вкрилося брижами. Шинка почала розчинятися.
Пат споглядала все це з огидою.
— А що, ротом воно не їсть?
— Він не використовує рот, щоб їсти. Лише для мовлення. Ця форма життя дуже відрізняється від відомих нам.
Тут єдине крихітне око божка розплющилось і втупилося у подружжя. Ця незмигна мініатюрна опуклість випромінювала крижану неприязнь. Хітинова щелепа ворухнулася.
— Мої вітання, — промовив божок.
— Привіт, — Ерік підштовхнув Пат наперед. — Це моя дружина, місіс Патриція Блейк.
— Доброго дня, — прохрипів божок.
Пат аж вереснула від подиву.
— Ти диви, воно ще й говорить англійською!
З гримасою огиди божок повернувся до Еріка.
— Ти правий. Вона справді тупенька.
Ерік почервонів.
— Боги можуть робити все, що їм заманеться, люба. Вони всесильні.
Божок кивнув.
— Чиста правда. Як я розумію, ми перебуваємо на Террі.
— Так. Як вона вам?
— Така, як я й очікував. Я вже ознайомився з даними досліджень, достовірними звітами про Терру.
— Еріку, а ти певен, що це безпечно? — збентежено прошепотіла Пат. — Мені не подобається, як він дивиться. І говорить якось дивно. — Її груди нервово затремтіли.
— Не хвилюйся, кохана, — безтурботно кинув Ерік. — Він — добрий бог. Я переконався в цьому ще на Ґанімеді.
— Я — милостивий, — сухо заявив божок. — Я був богом погоди для мешканців Ґанімеда. Коли була потреба, я посилав дощі й такі інші природні явища.
— Але це вже в минулому, — додав Ерік.
— Правильно. Я був богом погоди впродовж десяти тисяч років. Але навіть у божественного терпіння є межа, я хотів змінити обстановку. — На його відразливому обличчі промайнув ледь помітний відблиск. — Тож я влаштував так, щоб мене купили і доправили на Терру.
— Розумієш, Пат, ґанімедяни не хотіли його продавати, але він наслав таку грозу, що їм довелося поступитись. Тому і ціна виявилась прийнятною.
— Ваш чоловік зробив вигідну покупку, — сказав божок. Його єдине око з цікавістю роззиралося навколо.
— То це тут ви живете? Тут харчуєтесь і спите?
— Саме так, — відповів Ерік. — Ми разом з Пат... Теленькнув сигнал дверного автомата.
— Прибув Томас Метсон, — пролунало повідомлення. — Просить його прийняти.
— Боже, — зрадів Ерік. — Друзяка Том. Піду впущу його. Пат вказала на божка.
— Може, було б краще...
— Та ні. Я хочу показати його Томові. — Ерік рушив відчиняти двері.
— Салют, — привітався Том, увійшовши до кімнати. — Вітаю, Пат, гарний сьогодні день.
Ерік з Томом потиснули руки.
— В нас у лабораторії вже не дочекаються твого повернення. Старий Бредшоу не може дочекатися послухати твій звіт.
Раптом довготелеса постать Метсона з пильною цікавістю подалася вперед.
— А що це у вас у скриньці?
— Це — мій бог, — скромно відповів Ерік.
— Справді? Але ж бог — це не наукове поняття.
— Це зовсім інший бог. Я його не вигадав, я купив його на Ґанімеді. Це ґанімедянський бог погоди.
— Ану скажи що-небудь, — звернулася до божка Пат. — Щоб він повірив твоєму хазяїнові.
— Ну що ж, почнімо обговорювати реальність мого існування, — єхидно мовив божок. — Очевидно, ви його заперечуватимете. Так?
Метсон насмішкувато всміхнувся.
— Еріку, що це? Мініатюрний робот? Щось у нього не надто приємний вигляд.
— Це справді бог. Дорогою з Ґанімеда він показав мені кілька чудес. Не таких уже й грандіозних, але достатніх, щоб мене переконати.
— Та ну, — скептично протягнув Метсон, але все ж зацікавився. — Вчини чудо, боженьку. Чекаю з нетерпінням.
— Я тобі не якийсь штукар, — глухо пробурчав божок.
— Не варто його дражнити, — застеріг Ерік. — Бо як розійдеться, то його ніщо не зупинить.
— А як бог починає існувати? — запитав Том. — Чи він створює сам себе? Якщо бог залежить від чогось, що йому передує, то мусить існувати якийсь вищий порядок буття, який...
— Боги, — заявила мініатюрна істота, — є мешканцями вищого рівня, величнішого плану буття, більш досконалого виміру. Існує ціла низка площин буття. Ієрархія n-вимірних просторів. Мій розташований вище від вашого.
— А що ти тут робиш?
— Трапляється, що істоти переходять з одного континууму до іншого, і коли вони переходять з вищого до нижчого, як це зробив я, то їх вшановують як богів.
Том здавався розчарованим.
— Тоді ніякий ти не бог. Ти просто форма життя з іншого континууму, який перефазувався і увійшов у наш вектор.
Крихітна істота аж почервоніла від гніву.
— Ти розглядаєш цю проблему на примітивному рівні! Така трансформація насправді потребує неабиякої майстерності і мало хто на неї спроможний. Я прибув сюди в пошуках одного представника моєї раси, негідника Нара Долка, який скоїв жахливий злочин і переховується в цьому континуумі. Наш закон зобов’язав мене переслідувати й схопити його по гарячих слідах. Ховаючись від правосуддя, цей покидьок — це породження мокроти — спромігся щезнути і зараз переховується, змінивши вигляд. Мені досі не вдалося його затримати, але я шукаю далі.
Раптом божок урвав своє пояснення.
— Насправді, ти цікавишся цим знічев’я, мені набридло.
Том повернувся до божка спиною.
— Невдалий продукт. У нашій лабораторії «Терран металз» ми домоглися значно більших результатів, ніж оцей персонаж...