— Еріку!
Ерік підхопив її і палко пригорнув до себе.
— О Боже, кохана! Я страшенно радий, що з тобою все гаразд. — Він ще дужче притиснув її, відчуваючи, як її серце калатає з переляку. Він знову і знову цілував її м’які губи.
— З поверненням!
Зненацька Пат відсахнулася.
— Ця мала падлюка! Огидний шматок лайна! Нічого, я до нього ще доберуся.
З почервонілими очима вона підступила до бога.
— Послухай-но! З якого це дива ти посмів...
— Бачиш? — озвався божок до Еріка. — Горбатого могила виправить.
Ерік відтягнув дружину подалі.
— Краще помовч, бо знову станеш брилою. Розумієш?
Пат відчула настирливий скрегіт в його голосі й неохоче підкорилася.
— Гаразд, Еріку. Я здаюся.
— Послухай, — звернувся чоловік до божка. — А як щодо Тома? Як би і його повернути?
— Ти про ту жабу? А де вона поділася?
— Її забрали до біологічної лабораторії. Дженнінґз зі своїми працюють над нею.
Божок задумався.
— Мені це все не подобається. Біологічна лабораторія? Це взагалі де? Це далеко?
— У головному корпусі «Терран металз», — нетерпляче відповів Ерік. — Десь за п’ять миль звідси. То як з цим ділом? Може, якщо ти повернеш Тома, Бредшоу поновить мене на роботі. Ти винен мені принаймні це. Поверни все так, як було раніше.
— Я не можу.
— Не можеш? Якого біса?
— Я думала, що боги всемогутні, — пирхнула Пат.
— Я можу зробити будь-що, але зблизька. Біологічна лабораторія «Терран металз» задалеко. П’ять миль — це моя межа. Я можу впливати на молекулярну композицію організмів лише в обмеженому радіусі.
— І що? Ти не зможеш повернути Тома до нормального стану? — недовірливо запитав Ерік.
— Виходить, що так. Не треба було його виносити з дому. Боги підлягають законам природи так само, як і люди. Наші закони дещо відрізняються, але все ж залишаються законами.
— Зрозуміло, — пробурмотів Ерік. — Треба було попередити.
— А щодо твоєї роботи, то не хвилюйся. Ось, тримай трохи золота. — Божок змахнув своїми лускатими руками. Одна складка фіранки враз зблиснула жовтавим кольором і з металевим дзенькотом впала на підлогу. — Щире золото, на кілька днів вистачить.
— Ми відмовилися від золотого стандарту.
— Ну скажи тоді, що потрібно. Я можу дати будь-що.
— Крім як повернути Томові людську подобу, — зауважила Пат. — Оце так бог.
— Помовч, Пат, — промимрив задумано Ерік.
— Якби я міг опинитися поближче до нього... — почав божок обережно. — Якби він був у радіусі дії...
— Бредшоу нізащо його не відпустить, а мені заборонено навіть ступати на територію компанії. Охорона роздере мене на шматки.
— А як щодо платини? — бог знову махнув руками, і одна секція простінку білосніжно засяяла. — Чиста платина. Елементарна зміна атомної ваги. Можливо, цей варіант підійде?
— Ні! — бігаючи по кімнаті, гаркнув Ерік. — Ми мусимо забрати цю жабу з лабораторії, подалі від Бредшоу. Якби ж нам вдалося повернути її сюди...
— Є ідея, — заявив божок.
— Що?
— Ти можеш пронести мене туди? На територію компанії, кудись неподалік від біологічної лабораторії?
— А що, варто спробувати, — сказала Пат, поклавши руку на Ерікове плече. — Зрештою, Том — твій найближчий друг. Соромно залишати його в такому стані. Так не робиться на Террі.
Ерік зняв з вішака своє пальто.
— Домовились. Я під’їду машиною до території компанії.
Я мав би встигнути підібратися достатньо близько до того, як охорона побачить...
Зненацька пролунав оглушливий гуркіт. Вхідні двері будинку гепнули на підлогу купою попелу. До оселі увірвався підрозділ роботів-поліцейських з бластерами.
— Добре, — сказав Дженнінґз. — Це він. — Він хутко пройшов до кімнати. — Взяти його. А ще візьміть оту штуку у скриньці.
— Дженнінґзе! — переляканий Ерік ледве міг говорити. — Що це все, в біса, означає?
— Годі прикидатися, Блейку, — відповів, скривившись, Дженнінґз. — Мене не обдуриш. — Він постукав по невеликій металевій ємкості під пахвою. — Жаба нам усе розповіла. Переховуєте в себе в будинку прибульця? — він сухо всміхнувся. — Існує закон, що забороняє привозити іншопланетян на Землю. Тебе заарештовано, Блейку. Схоже, тобі світить довічне.
— Тінокукной Аревулопапо! — заволав Ерік. — Не кидай мене в таку мить!
— Зараз, — пробурмотів божок і щосили напружився. — Як тобі, наприклад, таке?
Поліцейських роботів затрусило вихором сили, що насунувся з коробки. Вони миттю зникли, щезли без сліду. На місці, де вони стояли, з’явився рій механічних мишей, що безпорадно заметушилися, а потім, як навіжені, кинулися до дверей і далі, у двір.
На обличчі Дженнінґза спочатку було здивування, потім — переляк. Він відступав, загрозливо розмахуючи бластером.
— Обережно, Блейку. Не думай, що у тебе вийде мене залякати. Ваш будинок оточено.
Удар сили поцілив йому в живіт. Невидимий потік підняв його в повітря і струсонув, як ляльку. Бластер випав з його руки і покотився підлогою, а коли Дженнінґз відчайдушно спробував до нього дотягнутися, той обернувся на павука і відповз подалі.
— Опусти його, — попросив Ерік.
— Гаразд. — Божок відпустив Дженнінґза. Той гепнувся на підлогу, ошелешений і переляканий. Далі він миттю підхопився, вибіг на двір і помчав стежкою.
— Господи! — вихопилось у Пат.
— Що там ще?
— Поглянь!
Навколо будинку зімкнулося суцільне кільце з атомних гармат, їхні жерла погрозливо виблискували у променях призахідного сонця. Навколо кожної гармати стояла група роботів-поліцейських напоготові, що чекали на інструкції.
Ерік застогнав.
— Ми у пастці. Один залп — і нам капець.
— Зроби що-небудь! — задихаючись закричала Пат і постукала по скриньці. — Зачаклуй їх, чи що. Не сиди без діла.
— Вони поза радіусом дії, — відповів божок. — Як я вже пояснював, дія моїх сил обмежена відстанню.
— Гей ви, там! — пролунав голос, підсилений сотнею гучномовців. — Виходьте з піднятими руками. Інакше ми відкриємо вогонь!
— Це Бредшоу, — прохрипів Ерік. — Він прибув сюди. Тепер ми точно в пастці. Ти справді нічого не можеш вдіяти?
— Стривай, — мовив божок. — Я можу поставити захисний щит проти атомних гармат. — Він зосередився. Будинок накрив напівпрозорий купол, що враз затвердів.
— Що ж, — почувся голос Бредшоу, підсилений динаміками і дещо приглушений захисним щитом, — ви самі напросилися.
Полетів перший снаряд. Ерік опинився на підлозі, у вухах йому задзвеніло. Усе навколо струснулося. Поруч впала ошелешена і перелякана Пат. Усе, що було в домі, потрощилося. Стіни, стільці, всі меблі розбилися на друзки.
— Дуже корисний щит, — сказала, затинаючись, Пат.
— Це ударна хвиля, — запротестував божок. Його скринька лежала в кутку кімнати перевернута на бік. — Щит захищає від снарядів, але від хвилі...
Влучив другий заряд. Еріка оглушило ударною хвилею. Могутнім подувом його протягло по підлозі і вдарило об рештки кімнатної стіни.
— Ми цього не витримаємо, — ледь чутно вимовила Пат. — Скажи їм, Еріку, нехай припинять. Прошу!
— Твоя дружина права, — почувся спокійний голос божка з перекинутої догори верхом скриньки. — Припини спротив, Еріку. Здавайся.
— Схоже, доведеться... — Ерік звівся навколішки. — Але ж, Господи, я не хочу провести все життя за ґратами. Я знав, що порушую закон, коли провіз контрабандою на Терру це бісове створіння, але я ніколи не думав...
Вдарив третій снаряд. Ерік гепнувся на підлогу, вдарившись підборіддям. На нього посипалися залишки тиньку і тріски з меблів, він почав задихатися, йому запорошило очі. Врешті, вхопившись за балку, він виборсався з цього обвалища.
— Припиніть вогонь! — закричав Ерік.
Враз запала тиша.
— Ви готові здатися? — прогудів голос, підсилений динаміком.
— Здавайся, — пробурмотів божок.
У Еріковій голові одна ідея відчайдушно змінювала іншу.
— Я... Я пропоную компроміс, — напружено прокричав він. — У мене є пропозиція.