Запала довга мовчанка.
— Яка ще пропозиція?
Знесилений Ерік ступив на уламки й підійшов до залишків щита, який досі тьмяно поблискував, але крізь який вже виднілися атомні гармати і роботи-поліцейські.
— Метсон, — сказав, задихаючись, Ерік. — Тобто, жаба. Пропозиція така: ми повертаємо Метсона в його нормальний стан, відправляємо прибульця назад на Ґанімед, а ви натомість помилуєте мене й візьмете назад на роботу.
— Дурня! Мої лабораторії завиграшки повернуть Метсонові його попередній вигляд і без вашої допомоги.
— Оце вже навряд. Запитайте самі у Метсона, він вам розповість. Якщо ви не погодитеся на наші умови, то він залишатиметься жабою ще найближчих двісті років. Щонайменше!
Запала тривала мовчанка. Еріку було видно, як за жерлами гармат рухалися туди-сюди постаті, що весь час перемовлялися між собою.
— Ну добре, — врешті почувся голос Бредшоу. — Ми приймаємо ваші умови. Зніміть захисний щит і виходьте назовні. Я відправляю до вас Дженнінґза з жабою. Але, Блейку, без фокусів!
— Без фокусів, — з полегкістю згодився Ерік. — Тепер твоя черга, — звернувся він до божка і підняв добряче пом’яту скриньку. — Знімай щит, біс із ним. Ці гармати діють мені на нерви.
Божок розслабився. Щит чи, точніше, те, що від нього залишилося, затремтів, побляк і зник.
— Я вже йду, — Ерік обережно вийшов, тримаючи в руках скриньку. — То де ж Мейсон?
Йому назустріч виступив Дженнінґз.
— Він у мене. — Його цікавість переборола підозру. — Це має бути цікаво. Ми маємо провести ретельне дослідження усіх проявів життєвих форм з інших вимірів. Схоже, у них є технології, що набагато випереджають наші.
Дженнінґз присів й обережно поклав зелену жабку на траву.
— Ось він, — звернувся Ерік до божка.
— Він достатньо близько? — холодно запитала Пат.
— Цілком, — відказав божок. — Саме те, що треба. — Він спрямував погляд свого єдиного ока на жабу і кілька разів швидко змахнув покритими лускою кігтистими руками.
Повітря навколо жаби затремтіло, позавимірні сили взялися змінювати молекулярну конфігурацію організму. Раптом жабу пересмикнуло. Якусь секунду вона тряслася все сильніше, колихалася, а потім...
На місці жаби раптом виріс Метсон. Над Дженнінґзом, Еріком і Пат вивищувалася знайома довготелеса худюща постать.
— Боже! — нервово вирвалося у Метсона. Він дістав носовичка і витер обличчя. — Як добре, що все вже позаду. Не хотів би я пройти через це ще раз.
Дженнінґз поспіхом відступив до гармат. Метсон розвернувся і пішов за ним. Тепер у центрі галявини залишилися тільки Ерік з дружиною і божок.
— Гей, там! — прокричав Ерік, відчуваючи, як його охоплює тривога. — Що ви робите? Що відбувається?
— Мені шкода, Блейку, — почувся голос Бредшоу — Нам за всяку ціну треба було повернути Метсона, але ми не можемо змінити закон. Закон — вищий за будь-яку людину, навіть за мене. Вас заарештовано.
Оминаючи гармати, вибігли роботи-поліцейські й грізно оточили Еріка з Пат.
— Ах ти ж гад! — задихаючись вигукнув Ерік, кволо пручаючись.
З презирливою посмішкою з-за кола гармат виступив Бредшоу, тримаючи руки в кишенях.
— Мені шкода, Блейку, але все ж вам доведеться відсидіти у в’язниці від десяти до п’ятнадцяти років. Ваше робоче місце чекатиме на вас, обіцяю, а щодо цієї позавимірної істоти, то я хотів би познайомитися з нею поближче. Я чув про них. — Він витріщився на скриньку. — З радістю візьму це під свій контроль. Наші лабораторії проведуть низку експериментів і досліджень, на підставі яких ми...
Раптом Бредшоу заціпенів: його обличчя набуло хворобливого відтінку, рот безгучно розтулявся і стулявся.
Зі скриньки долинув розбурханий знавіснілий лютий гуркіт.
— Нар Долк! Я знав, що знайду тебе!
Затремтівши всім тілом, Бредшоу відступив.
— Хто б міг подумати! Тінокукной Аревулопапо! Що ти робиш на Террі? — він заточився, ледь не впавши. — Як ти зміг, минуло ж стільки часу... Як тобі вдалося...
Бредшоу зірвався і побіг, розштовхуючи навсібіч роботів-поліцейських. З шаленою швидкістю він проскочив поміж гарматами.
— Нар Долк! — заверещав божок, роздуваючись від злості. — Прокляття Семи Храмів! Покидьок Космосу! Я знав, що ти ховаєшся тут, на цій убогій планеті! Повернись негайно і прийми своє покарання!
Божок рвонув угору, злетівши в повітря. Він пронісся над Еріком і Пат, на льоту збільшуючись, і їм в обличчя війнуло гидотним вітром — нудотним, теплим і вологим.
Бредшоу, тобто Нар Долк, мчав щодуху, і його вигляд теж змінювався. У нього виросли величезні крила, як з дубленої шкіри, що залопотіли в повітрі, — він відчайдушно набирав швидкість. Його тіло витяглось, змінило форму. Ноги обернулися мацаками, руки перетворилися на лускаті пазуристі лапи. Сіра шкіра вкривалася зморшками, доки він злітав усе вище, гучно махаючи крилами.
Тінокукной Аревулопапо пішов в атаку. На якусь мить двоє тіл сплелися в одне, звиваючись й перекидаючись у повітрі, б’ючи одне одного крилами і дряпаючи кігтями.
Тоді Нар Долк вирвався, рвонув догори і з гучним ляском зник у сліпучому спалаху.
Тінокукной Аревулопапо завис у повітрі. Луската голова повернулася, і його око подивилося на Еріка і Пат унизу. Він кивнув їм і, виконавши дивовижний кульбіт, зник з поля зору.
У повітрі не залишилося нічого, крім кількох пір’їн і затхлого духу присмаленої луски.
Першим оговтався Ерік.
— Ну гаразд, — сказав він. — Ось чому він хотів потрапити на Терру. Схоже, він мене просто використав. — Ерік простодушно усміхнувся. — Я — перший терран, якого вони змогли поексплуатувати.
Метсон стояв з вибалушеними очима, все ще вдивляючись у небо.
— Вони зникли. Обидва. Схоже, повернулися до свого виміру.
Робот-поліцейський шарпнув Дженнінґза за рукав.
— Сер, кого тепер ми маємо заарештувати? Оскільки містер Бредшоу зник, то тепер ви за старшого.
Дженнінґз поглянув на Еріка й Пат.
— Думаю, що нікого. Речові докази зникли, та й взагалі, все це здається досить ідіотським. — Він труснув головою. — Бредшоу! Тільки уявіть собі! Ми десятиліттями працювали на нього. Якось дивно все це.
Ерік обійняв дружину і притягнув до себе, міцно притиснувши.
— Пробач, кохана, — сказав він м’яко.
— За що?
— Твій подарунок зник. Думаю, мені слід було придбати для тебе щось інше.
Пат пригорнулася до чоловіка і засміялась.
— Нічого. Хочеш, відкрию таємницю?
— Яку?
Пат поцілувала його у щоку, її губи були теплими.
— Сказати по правді, я дуже навіть рада, що він зник.
Майстер каптурів
— Каптур!
— У нього каптур!
Робітники й покупці гуртом кинулися бігти тротуаром. Юнак з хворобливо-жовтим обличчям полишив свій велосипед і помчав слідом. Людей ставало все більше, підтягувалися ділки в сірих піджаках, секретарі з втомленими обличчями, службовці й робочий люд.
— Хапай його! — натовп роєм летів уперед. — Хапай старого!
Юнак з хворобливим обличчям підхопив з ринви камінь і пожбурив його. У старого він не влучив, натомість розлетілася вітрина крамниці.
— У нього каптур, це точно!
— Знімайте!
Полетіло ще каміння. Переляканий захеканий старий намагався проштовхнутися між двома солдатами, що заступали шлях. Камінь влучив йому в спину.
— Що ти хочеш приховати? — юнак з хворобливим обличчям підбіг і став просто перед старим. — Чому ти боїшся проби?
— Він хоче щось приховати! — робітник стягнув зі старого капелюх. Жадібні руки потяглися до тонкої металевої стрічки на голові чоловіка.
— Ніхто не має права ховатися!
Старий упав, приземлившись на долоні й коліна, його парасолька відкотилася геть. Один зі службовців таки дістався до каптура й стягнув його. Натовп ошаленів, намагаючись поділити металеву стрічку. Раптом юнак закричав і відступив, тримаючи стрічку над собою.
— Дістав! Дістав! — гукнув він, відбіг назад до велосипеда і хутко закрутив педалями, досі стискаючи погнуту стрічку.