— Заради Бога! — вигукнув Службовець, вперши руки в боки. Він гучно постукав механічним олівцем по своїй теці. — Гей, ти там, прокидайся вже.
Пес стрепенувся, пововтузився і поволі, головою вперед, виліз. Він кліпнув, засліплений сонячним промінням, і позіхнув.
— О, це ти. Хіба вже пора? — він позіхнув ще раз.
— Важливі справи. — Службовець завченим рухом відшукав потрібний параграф у своєму графіку черговості завдань. — Вони сьогодні налаштовують Сектор Т137, почнуть рівно о дев’ятій. — Він поглянув на кишеньковий годинник. — Мають внести всі зміни протягом трьох годин і закінчити до полудня.
— Сектор Т137? Це ж поруч.
Тонкі губи Службовця презирливо скривилися.
— Саме так. Ти виявляєш непересічну проникливість, мій темношерстий друже. Може, ще й просвітиш мене, чому я тут?
— Бо Т137 частково захоплює нашу ділянку.
— Саме так. Це також зачепить об’єкти з нашого Сектору. Наше завдання — переконатися, що вони будуть на своїх місцях, коли почнеться налаштування. — Службовець зиркнув на невеликий, тинькований зеленим, будинок.
— Конкретно ти маєш проконтролювати чоловіка, що живе у цьому домі. Він працює на компанію, розміщену в Секторі Т137. Дуже важливо, щоб він до дев’ятої години був на роботі.
Пес уважно роздивлявся будинок. Жалюзі вже відчинили, на кухні горіло світло. Крізь сітчасті фіранки було видно, як біля столу рухаються тьмяні постаті. Чоловік і жінка. Вони пили каву.
— Оце вони і є, — пробурмотів пес. — То, кажеш, це той чоловік? Сподіваюсь, з ним не трапиться нічого лихого?
— Звичайно ні. Але він мусить якнайраніше дістатися до роботи. Зазвичай він не виходить з дому раніше дев’ятої, але сьогодні мусить вийти о пів на дев’яту. Він має бути у Секторі Т137, перш ніж почнеться процес, бо не потрапить під зміну й не синхронізується з новими налаштуваннями.
Пес зітхнув.
— Тобто мені доведеться кидати клич.
— Саме так. — Службовець знову звірився із своїм графіком. — Ти повинен кинути клич рівно о чверть на дев’яту. Розумієш? О чверть на дев’яту. Не пізніше.
— І що це буде за клич?
Службовець знову розгорнув інструкцію і почав звірятися зі стовпчиками кодів.
— Клич запустить сценарій «Друг з автівкою», що довезе його до роботи. — Він згорнув теку і очікувально схрестив на грудях руки. — Так він прибуде на годину раніше, а сьогодні це необхідно.
— Необхідно, — пробурмотів пес і знову влігся у своїй буді, заплющивши очі. — Необхідно...
— Не спи! Тут дуже важливий час. Якщо клич пролунає зарано чи запізно...
Пес сонливо кивнув.
— Я знаю, впораюсь. Я завжди впоруюсь.
Ед Флетчер долив собі в каву вершків, зітхнув і відкинувся на спинку стільця. Позаду м’яко шипіла пічка, наповнюючи кухню теплими ароматами. На стелі світилася жовта лампочка.
— Ще булочку? — запитала Рут.
— Ні, я вже ситий, — Ед ковтнув кави. — Їж сама.
— Мені треба йти. — Рут звелася на ноги і підперезала халат. — Пора на роботу.
— Уже?
— Так-так, ледачий везунчику! Тобі аби тільки я весь час сиділа поруч. — Рут пішла до ванної, розпушуючи своє довге темне волосся. — Коли працюєш на уряд, доводиться рано приходити.
— Але ти ж і повертаєшся раніше, — зауважив Ед, розгортаючи розділ про спорт у свіжому випуску «Кронікл». — Ну гаразд, щасти тобі сьогодні. Щоб без одруків і двозначних жартів.
Вона зачинила двері до ванної і, знявши халат, почала вдягатися.
Ед позіхнув і глянув на годинник, що висів над раковиною. Ще купа часу, ще навіть не восьма. Він відсьорбнув кави і потер заросле підборіддя: треба поголитися. Він ліниво знизав плечима. Це забере хвилин десять.
Рут вискочила з ванної у нейлоновій комбінації і рушила до спальні.
— Запізнююсь, — сказала вона і похапцем почала натягати на себе блузку, спідницю, панчохи й білі туфлі. Потім, нахилившись, поцілувала Еда. — Бувай, коханий. Після роботи ще пройдуся по магазинах.
— Бувай, — Ед відклав газету й обійняв дружину за талію, любовно притиснувши до себе. — Гарно пахнеш. Не фліртуй там з босом.
Рут вибігла через парадні двері, цокаючи по сходинках підборами. Ед чув їхній стукіт аж до тротуару.
Вона пішла. У домі запанувала тиша. Він залишився сам.
Ед звівся на ноги, відсунув стілець, мляво поплівся до ванної і взявся за бритву. Восьма десять. Він умив обличчя, намастив кремом і почав голитися. Можна було не поспішати. Ще вдосталь часу.
Нервово облизуючи губи, Службовець дістав з кишені круглий годинник. У нього на лобі виступив піт. Восьма чотирнадцять, секундна стрілка невпинно рухалася по колу. Майже пора.
— Готуйся! — гаркнув Службовець, напружившись усім тілом. — Відлік десять секунд! Зараз!
Жодного звуку.
З вибалушеними від переляку очима Службовець побіг до буди. Звідти виднівся лише грубезний чорний хвіст: пес знову заснув.
— Зараз! — вереснув Службовець і щосили копнув кудлату собачу спину. — Заради Бога...
Пес стріпонувся і метушливо почав задкувати з конури.
— О Господи, — зніяковівши, він хутко метнувся до паркана і, ставши на задні лапи, широко розтулив пащеку: — Гав! Гав!
Подавши сигнал, Пес винувато подивився на Службовця.
— Дуже перепрошую, навіть не знаю, як...
Службовець прикипів поглядом до годинника. У животі йому млоїло. Стрілки показували восьму шістнадцять.
— Ти провалив завдання, — скрипучим голосом сказав Службовець. — Завалив справу! Ти — жалюгідна, поїдена блохами підстилка, дірява витирачка для ніг! Ти завалив усю справу!
Пес опустився на чотири лапи і стурбовано повернувся на місце.
— Кажеш, я все завалив? Тобто не треба було подавати сигнал?..
— Було вже запізно. — З крижаним виразом Службовець повільно сховав годинник. — Ти запізно кинув клич. «Друг з авто» не приїде, і тепер невідомо, що натомість відбудеться.
Боюся навіть уявити, який сценарій викликається о восьмій шістнадцять.
— Будемо сподіватися, що суб’єкт вчасно прибуде до Сектора Т137.
— Уже не прибуде, — заявив Службовець. — Він не встигне, бо ми облажалися. Ми все зіпсували!
Ед якраз змивав крем з обличчя, коли по мовчазному будинку луною прокотився собачий гавкіт.
— Чорт, — пробурмотів Ед. — Він же побудить усіх сусідів. — Прислухавшись, він витер обличчя. Може, то хтось прийшов?
Щось завібрувало, а потім...
Дзвоник вхідних дверей.
Ед вийшов із ванної. Хто б це міг бути? Може, Рут щось забула? Він накинув білу сорочку і відчинив вхідні двері.
На порозі стояв приємної зовнішності молодик з усміхненим обличчям, що виражало спокій і завзятість.
— Доброго ранку, сер, — він торкнувся свого капелюха. — Пробачте, що турбую вас так рано...
— Чого вам?
— Я представник федеральної компанії зі страхування життя і прийшов до вас, щоб розповісти про...
Ед захряснув двері.
— Нічого не хочу і дуже поспішаю. Мені треба йти на роботу.
— А ваша дружина сказала, що вас можна застати вдома лише в цей час. — Молодик підняв свій портфель і знову прочинив двері. — Вона спеціально просила мене прийти дуже рано. Зазвичай ми не працюємо о такій порі, але оскільки вона сама попросила, то я зробив відповідну помітку.
— Добре, — зітхнувши, Ед впустив молодика. — Поки я вдягатимуся, можете розповісти мені про ваші тарифи.
Молодий чоловік поклав портфель на диван, відкрив його й дістав стосик рекламних ілюстрованих папок з брошурами.
— З вашого дозволу, я хотів би познайомити вас з цими тарифами. Для вас і вашої родини дуже важливо...
Ед незчувся, як уже сидів на дивані і гортав проспекти. Зрештою він заплатив за страховий поліс на десять тисяч і випровадив молодика за двері. На годиннику було вже майже пів на десяту!
— Чорт! — він спізнився на роботу. Ед похапцем зав’язав краватку, підхопив плаща, вимкнув опалення і світло, поскладав тарілки до раковини і вибіг на ґанок.
Дорогою до автобусної зупинки він подумки лаявся. Звідки взявся той молодик зі страхової? Чому він приперся саме тоді, коли треба було виходити з дому?