— Гей! — гукнув йому Том. — Куди це ти?..
Охоплений жахом Ед уже біг коридором. Він мусив поквапитися, він це побачив. Часу було обмаль. Він підскочив до ліфта і натиснув кнопку.
Часу майже не залишалося.
Він розвернувся і сходами спустився на другий поверх. Страх усе сильніше стискав йому серце, його долю вирішували секунди.
Секунди!
А ось і телефон. Ед заскочив до телефонної будки і захряснув за собою двері. Нервовим рухом він вкинув монету у проріз і набрав номер. Треба попередити поліцію. Він приклав слухавку до вуха, його серце калатало.
Треба їх попередити. Зміни. Хтось маніпулює реальністю, змінює її. Він таки був правий. Оті чоловіки в білому, зі своїм обладнанням... Вони прочісували будівлю.
— Алло! — хрипко гукнув Ед, але відповіді не було. У трубці навіть не тріскотіло. Тиша.
Ед ошелешено вдивлявся у простір за дверима.
Потім знеможено поклав трубку на важіль.
Він більше не був на другому поверсі. Телефонна кабіна підіймалася догори, другий поверх залишився внизу, кабінка здіймалася все вище і швидше. Поверхи пролітали повз один за одним, безгучно і стрімко.
А потім телефонна будка, прискорюючись, пройшла крізь дах будівлі і вилетіла у простір, залитий яскравим сонячним світлом. Місто залишилося далеко внизу. Щомиті будівлі й вулиці дрібнішали на очах: крихітні цяточки міста закрили хмари.
Між ним і землею з’явилися хмари. Очманілий з переляку, Ед заплющив очі й відчайдушно вчепився за ручку дверей кабіни.
Тимчасом кабіна летіла все швидше і швидше. Земна поверхня виднілася далеко-далеко внизу.
Ед у паніці роззирався навсібіч. Куди?! Куди його несе?
Куди він врешті потрапить?
Він стояв, тримаючись за ручку дверей, і чекав.
Службовець коротко кивнув.
— Так, це він, все правильно. Наш проблемний суб’єкт.
Ед Флетчер роззирався навсібіч. Приміщення було настільки гігантським, що його кути зникали десь у неясних тінях.
Перед Едом стояв чоловік із записниками і бухгалтерськими книгами під пахвою й уважно розглядав його крізь окуляри у сталевій оправі. Чоловік був невисокий на зріст, з гострим поглядом, у сорочці з накрохмаленим комірцем, темно-синьому саржевому костюмі і жилетці з ланцюжком від кишенькового годинника. На ногах у нього були чорні, начищені до блиску черевики. Чоловік вочевидь нервував.
А позаду нього...
У здоровенному кріслі сучасного дизайну поважно сидів Старець. Він спокійно позирав на Флетчера своїми м’якими втомленими очима. Флетчера пронизав якийсь дивний трепет, але це був не страх, а радше своєрідне потрясіння, — глибоке відчуття благоговійного смирення, змішаного із захватом.
— Де я? Що це за місце? — тихо запитав Ед. У нього досі крутилася голова після швидкого підйому.
— Жодних запитань! — сердито урвав його коротун, постукавши олівцем по книгах. — Ти мусиш відповідати, а не ставити запитання.
Старець ворухнувся і жестом урвав його.
— Я говоритиму з суб’єктом наодинці, — пробурмотів він. Голос у старого був басовитий і з гуркотом відлунював по приміщенню. Хвиля благоговійного трепету знову охопила Еда.
— Наодинці? — коротун відступив, збираючи свої книги і записники. — Так, звичайно, — він кинув на Флетчера недоброзичливий погляд. — Я радий, що суб’єкт нарешті потрапив до наших рук. Стільки клопоту через якогось...
Він вийшов з приміщення, і двері за ним м’яко зачинилися. Ед залишився зі Старцем наодинці.
— Прошу, сідайте, — сказав Старець.
Ед побачив стілець і незграбно сів. Нервозним рухом він дістав пачку сигарет, а потім поклав назад до кишені.
— То в чому проблема? — запитав Старець.
— Я щойно збагнув.
— Збагнули що?
— Що я помер.
Старець стримано усміхнувся.
— Померли, кажете? Ні, ви ще живий. Ви... В гостях. Це непересічна подія, спричинена винятковими обставинами. — Він перехилився до Еда. — Пане Флетчер, ви самі накликали на себе цей клопіт.
— Так, — погодився Ед. — І я хотів би знати, куди я вляпався. Що зі мною сталося?
— Ну, це не ваша провина. Ви стали жертвою бюрократичної помилки. Сталася помилка, якої припустилися не ви, але вона вас стосується.
— Якої помилки? — Ед знеможено потер лоба. — Я... Я вскочив у якусь халепу. Я бачив наскрізь. Я побачив дещо таке, чого не повинен був бачити. Я побачив зворотний бік.
Старець кивнув.
— Саме так. Ви побачили те, що не призначалося для ваших очей, дещо відоме дуже небагатьом суб’єктам, і ще менше з них бачили це на власні очі.
— Яким ще суб’єктам?
— Це офіційний термін, не переймайтеся. Допущено помилку, і ми сподіваємося, що нам вдасться її виправити. Я розраховую, що...
— Люди, — перебив його Ед, — оберталися на купи сірого попелу, наче трупи. І не лише люди, все: сходи, стіни, підлога.
Усе було безбарвним і неживим.
— Річ у тім, що цей Сектор тимчасово розрядили, щоб бригада налаштування змогла увійти і внести зміни.
— Зміни, — Ед кивнув. — Саме так і було. Коли я згодом повернувся до офісу, все знову було живим, але інакшим. Все змінилося.
— Налаштування завершили опівдні. Команда виконала завдання і знову зарядила Сектор.
— Тепер зрозуміло, — пробурмотів Ед.
— Ви мали опинитися в секторі до того, як почався процес, але через допущену помилку вас там не було. Ви з’явилися у Секторі із запізненням — якраз під час налаштування. Потім ви втекли, а коли повернулися, то все було скінчено. І тоді ви побачили те, чого вам не слід було бачити. Замість того, щоб бути об’єктом налаштування, ви стали його мимовільним свідком. Якби ви вчасно прибули до Сектора, то зазнали б змін, як і всі інші.
Едове обличчя вкрилося потом. Він утерся, у животі замлоїло. Врешті він кволо прокашлявся.
— Я зрозумів, — ледь чутно промовив Ед. Його охопило лихе передчуття. — Передбачалося, що мене переналаштують, як і всіх інших. Але, як видно, щось не спрацювало.
— Так, щось не спрацювало, була допущена помилка. Тепер ми маємо серйозну проблему. Ви все бачили на власні очі, ви тепер знаєте. Крім того, ви не узгоджені з новою конфігурацією.
— Боже, — пробурмотів Ед. — Я все розумію і нічого нікому не скажу. — На його лобі виступив холодний піт. — Можете на мене розраховувати. Вважайте, що я теж пройшов налаштування.
— Але ви вже встигли декому розповісти, — холодно відповів Старець.
— Я? — враз закліпав Ед. — Кому?
— Вашій дружині.
Ед затремтів. Його лице стало біле мов крейда.
— Так, це правда. Я розповів дружині.
— Отже, ваша дружина теж знає, — обличчя Старця скривилося від гніву. — Це ж жінка. Це ж треба було їй...
— Та я ж не знав, — Ед, охоплений панікою, подався назад. — Але ж тепер я в курсі. Можете мені довіряти. Вважайте, що я пройшов налаштування.
Блакитні старечі очі вп’ялися в Еда, пронизуючи його до самісіньких кісток.
— А ще ви збиралися зателефонувати до поліції, хотіли повідомити про все владу.
— Я ж не знав, хто здійснює налаштування.
— Тепер знаєте. Природний хід речей доводиться підправляти — скориговувати трошки тут, трошки там. Налаштовувати. У нас є всі необхідні дозволи на ці зміни. Наші бригади налаштування виконують життєво важливу роботу.
Ед, як міг, зібрався з духом.
— А як щодо конкретного налаштування? Агенція Даґласа, його офіс? Для чого це все було? Певен, що за ним була якась вагома причина.
Старець махнув рукою, і за його спиною в тіні спалахнула величезна карта. Едові перехопило подих. Її краї губилися десь у туманній глибочині. На карті було видно нескінченне мереживо дрібнісіньких секцій, безліч переплетених ліній, накладених квадратів. Кожний квадрат був розмічений. Деякі відсвічували блакитними барвами. Світло безперестанку переливалося.
— Це план секторів, — пояснив Старець і втомлено зітхнув. — Це непідйомна робота. Іноді ми самі не знаємо, як витримати черговий період, але хтось же має цим займатися. Заради спільного блага. Заради вашого блага.