Крокуючи вулицею, він заспокоював себе. Не слід засмучуватися через дрібниці. Звісно, Дженет має рацію. Так буде краще для Пітера. Пітер існує не для них, як собака, чи кіт, чи якась інша домашня тваринка. Він людина, зі своїм власним життям. Навчання для нього, не для них, це для його розвитку, для його здібностей, його сили. Йому нададуть належної форми, реалізують його таланти, допоможуть якнайкраще себе проявити.
Природно, що роботи найкраще впораються з цим завданням. Роботи навчатимуть його, послуговуючись науковими підходами, відповідно до раціональної методики, а не за емоційною примхою. Роботи не зляться, не прискіпуються і не скиглять. Не б’ють дитину і не кричать на неї. Не віддають суперечливих наказів. Не сваряться між собою і не використовують дитину у власних інтересах. Едіпів комплекс теж не з’явиться, якщо навколо самі лише роботи.
Жодних комплексів узагалі. Уже давно доведено, що розвиток неврозів можна простежити від виховання в дитинстві. Від того, як батьки ростили дитину. Заборони, якими її обмежували, правила поведінки, уроки, покарання, винагороди. Неврози, комплекси, викривлений розвиток — усе це походить від позначених суб’єктивністю стосунків між дитиною і батьками. Але якщо вилучити з процесу виховання батьківський фактор...
Батьки ніколи не можуть бути об’єктивними щодо своїх дітей. Вони завжди упереджено ставляться до них, емоційна проекція накладає відбиток на їхні стосунки. Батьківський погляд неминуче викривлений. Жодні батьки не можуть бути належними вихователями для своєї дитини.
Роботи можуть вивчати дитину, аналізувати її потреби, її бажання, перевіряти її здібності та інтереси. Роботи не будуть намагатися втиснути дитину в якусь довільну форму. Дитина буде навчатися відповідно до своїх здібностей, її прагнення і нахили визначать науково.
Ед дійшов до рогу вулиці, поруч гуркотів транспорт. Він зробив крок уперед.
Дзенькіт і брязкіт. Перед Едом впали ґрати, зупиняючи його. Автоматичний контроль безпеки.
— Сер, будьте обережнішим! — пролунав десь збоку скрипучий голос.
— Вибачте.
Ед відступив, і ґрати безпеки піднялися. Ед стояв і чекав сигналу світлофора. Це для Пітерового добра. Роботи правильно його навчатимуть. Пізніше, коли він виросте, коли він не так піддаватиметься впливу, не буде таким чутливим...
— Йому так буде краще, — пробурмотів Ед і повторив це знову, вже впівголос. Кілька перехожих озирнулися на нього, і він почервонів. Звичайно, так йому буде краще. Жодних сумнівів.
Вісімнадцять. Він зможе бути зі своїм сином, коли тому виповниться вісімнадцять. Коли той буде майже дорослим.
Загорівся зелений. Все ще занурений у роздуми, Ед разом з іншими пішоходами перейшов дорогу, тримаючись в межах лінії безпеки. Так буде краще для Пітера. Але вісімнадцять років — це довго.
— До біса довго, — пробурмотів Ед, насупившись. — Надто довго.
Лікар 2g-Y Біш уважно роздивлявся чоловіка, що стояв перед ним. Його реле й банки пам’яті заклацали, перемкнувшись на розпізнавання зображень і переганяючи низку комбінацій для порівняння через сканер.
— Я пригадую вас, сер, — сказав нарешті лікар Біш. — Ви чоловік з Проксими, з колоній. Дойл, Едвард Дойл. Зачекайте-но. Це було давно, мабуть, років з...
— Дев’ять років тому, — сказав Ед похмуро. — Рівно дев’ять років тому, майже до дня.
Лікар Біш склав руки на грудях.
— Прошу сідайте, містере Дойл. Що я можу для вас зробити? Як місіс Дойл? Чарівна дружина, наскільки я пригадую. Ми чудово поговорили під час пологів. Як...
— Лікарю Біш, ви знаєте, де мій син?
Лікар Біш задумався, постукуючи пальцями по полірованій поверхні столу з червоного дерева. Він напівприкрив очі, вдивляючись удалечінь.
— Так. Так, я знаю, де ваш син, містере Дойл.
Ед Дойл розслабився.
— Добре, — кивнув він і з полегшенням видихнув.
— Я знаю, де ваш син. Близько року тому я перевів його до Лос-Анджелеської біологічної дослідницької станції. Він проходить там спеціальне навчання. Ваш син, містере Дойл, продемонстрував виняткові здібності. Він, якщо я маю право так говорити, один з небагатьох, з дуже небагатьох, у кого ми виявили справжній потенціал.
— Я можу його побачити?
— Побачити? Що ви маєте на увазі?
Дойл зусиллям волі опанував себе.
— Мені здається, я висловився достатньо зрозуміло.
Лікар Біш потер підборіддя. Його фотоелементний мозок загудів, працюючи на максимальній потужності. Перемикачі розподіляли потоки струму, акумулюючи заряд і швидко проводячи розрахунки, доки він розглядав чоловіка перед собою.
— Ви хочете подивитися на нього? Це одне зі значень цього слова. Чи ви хочете поговорити з ним? Іноді цим словом позначають безпосередніший контакт. Це не дуже чіткий термін.
— Я хочу поговорити з ним.
— Зрозуміло. — Біш повільно дістав кілька бланків з коробки на столі. — Але спочатку треба підписати кілька документів. Як довго ви хочете з ним спілкуватися?
Ед Дойл незворушно дивився у лагідне обличчя лікаря Біша.
— Я хочу поговорити з ним кілька годин. Сам на сам.
— Сам на сам?
— Без жодних роботів поряд.
Лікар Біш нічого не відповів. Він почав перебирати папери, які тримав у руках, загинаючи їхні краї нігтем.
— Містере Дойл, — сказав він обережно, — я не певен, що ви у відповідному емоційному стані, щоб бачитися з сином. Ви ж прилетіли з колоній лише нещодавно?
— Я залишив Проксиму три тижні тому.
— Тобто ви щойно прибули до Лос-Анджелеса?
— Саме так.
— Ви приїхали побачити свого сина? Чи у вас є якісь інші справи?
— Я прилетів до сина.
— Містере Дойл, у Пітера зараз дуже відповідальний період. Його лише нещодавно перевели до біологічної станції, де він проходить поглиблене навчання. Досі його навчання було загальним, те, що ми називаємо недиференційованою стадією. Нещодавно він вступив у нову стадію. Протягом останніх шести місяців Пітер почав працювати у специфічній сфері, органічній хімії. Він буде...
— А що про це думає сам Пітер?
Біш насупився.
— Я вас не розумію, сер.
— Яка його думка? Чи це те, чого він насправді хоче?
— Містере Дойл, ваш син може стати одним з найкращих біохіміків світу. За весь час, що ми працюємо з навчанням і розвитком людей, ми ще ніколи не натрапляли на швидшу чи більш цілісну здатність засвоювати дані, будувати теорії, вивчати матеріал, ніж у вашого сина. Усі тести вказують, що він швидко досягне висот у вибраній царині. Він поки ще дитина, містере Дойл, але саме дітей і треба вчити.
Дойл підвівся.
— Скажіть, де я можу його знайти? Я поговорю з ним дві години, а далі він сам вирішуватиме.
— Сам вирішуватиме?
Дойл стиснув щелепи і засунув руки в кишені. Його обличчя було червоним і рішучим. За ці дев’ять років він став значно важчим — огряднішим і розчервонілим. Його поріділе волосся набуло сталево-сірого відтінку. Одяг був завеликим і непрасованим. Вигляд Еда був упертим.
Лікар Біш зітхнув.
— Гаразд, містере Дойл. Ось ваші папери. Закон дозволяє вам спостерігати за вашим хлопчиком у будь-який час, якщо ви подаєте відповідний запит. Оскільки ваш син уже вийшов з недиференційованої стадії, ви можете також поговорити з ним протягом дев’яноста хвилин.
— Сам на сам?
— Ви можете забрати його зі станції на зазначений проміжок часу. — Лікар Біш підсунув папери до Дойла. — Заповніть це, й Пітера приведуть сюди.
Він незворушно дивився на чоловіка перед ним.
— Я сподіваюсь, ви пам’ятатимете, що будь-яке емоційне збурення у цей важливий період може суттєво сповільнити його розвиток. Він обрав свій шлях у житті, містере Дойл, йому треба дозволити розвиватися у вибраному напрямку, без перепон, без ситуаційних блоків. Протягом усього періоду навчання оточенням Пітера була лише наша технічна команда, він не звик до контактів з іншими людськими істотами. Тож, будь ласка, будьте обережним.