— А налаштування? У нас... У нашому Секторі?
— Ваш офіс працює з нерухомістю. Попередній Даґлас був амбітним бізнесменом, але останнім часом він швидко старішав, тіло його підводило. За кілька днів йому запропонують придбати велику ділянку незайманого лісу в західній Канаді. Щоб її купити, йому доведеться ризикнути майже всіма своїми заощадженнями. Старий, вже не такий жвавий Даґлас, зрозуміло, завагався б, а нам конче необхідно, щоб він погодився. Він мусить придбати цю ділянку і якомога швидше її розчистити. Це під силу лише молодшій людині — молодшому Даґласу.
Коли ліс розчистять, там знайдуть рештки первісних людей. Їх там уже помістили. Уряд Канади орендує в Даґласа цю землю під наукові дослідження. Знайдені там релікти спричинять ажіотаж у наукових колах на міжнародному рівні.
Це запустить низку подій. Люди з багатьох країн приїдуть до Канади вивчати залишки: з Совєцького Союзу, Польщі, Чехії тощо.
Певні події вперше за багато років підштовхнуть значну кількість науковців до ближчого знайомства. На тлі великого відкриття фокус зміститься з національних окремих досліджень на міжнародну співпрацю. Один із провідних совєцьких вчених заприятелює з бельгійським науковцем. Перш ніж роз’їхатися, вони домовляться про подальше листування, звичайно, не звітуючи про це своїм урядам.
Поступово коло однодумців розширюватиметься. З обох сторін залучатимуться інші дослідники. Постане наукове товариство, і з часом усе більше освічених людей працюватимуть на цю міжнародну спільноту. Тимчасом суто національні розробки поступово, але відійдуть на задній план. Завдяки цьому певною мірою відступить загроза війни.
Ось чому сьогоднішнє налаштування таке важливе. Усе залежить від того, чи буде підписано угоду на придбання і розчищення цих канадських угідь. Старий Даґлас не зважився б на такий ризик, але змінений Даґлас і його омолоджені співробітники візьмуться за цю роботу з природним запалом. Це запустить потрібний ланцюг подій, від якого виграєте ви. Наші методи можуть здаватися дивними й неочевидними, навіть незбагненними, але запевняю вас: ми знаємо, що ми робимо.
— Тепер я зрозумів, — сказав Ед.
— Звичайно зрозуміли. І тепер ви багато чого знаєте. Аж занадто. Жодний суб’єкт не мав би стільки знати. Вочевидь, мені доведеться викликати сюди бригаду налаштування...
Перед очима в Еда постала похмура картина: клуби сірих хмар, сірі чоловіки й жінки. Він аж здригнувся.
— Прошу вас, — прохрипів він. — Я зроблю будь-що, все що завгодно, лише б ви мене не розряджали. — Піт градом котився по його обличчю. — Гаразд?
Старець завагався.
— Можливо, нам вдасться цього уникнути. Є інший вихід.
— Який? — з надією запитав Ед — Який вихід?
Старець заговорив неспішно й розважливо.
— Якщо я дозволю вам повернутися додому, ви заприсягнетеся ніколи в житті не говорити про це? Поклянетеся не розповідати про побачене, про те, що вам тепер відомо?
— Безумовно! — завзято випалив Ед з полегкістю. — Присягаюся!
— Стосовно вашої дружини. Вона не повинна дізнатися про все інше. Нехай вважає, що то був скороминущий психотичний напад — втеча від реальності.
— Вона й так переконана в цьому.
— Нехай вважає так і надалі.
Ед зціпив зуби.
— Я подбаю, щоб вона й надалі вважала те, що відбулося, тимчасовим затьмаренням. Вона так і не дізнається, що відбулося насправді.
— Ви впевнені, що зможете приховати від неї всю правду?
— Звісно, — впевнено відповів Ед. — Я знаю, що мені все вдасться.
— Ну гаразд, — повільно кивнув Старець. — Я відправлю вас назад, але тримайте язика за зубами. — Він видимо посуворішав. — Пам’ятайте: рано чи пізно ви повернетеся до мене — всі рано чи пізно повертаються. Якщо проговоритеся, я вам не заздрю!
— Нізащо не скажу їй нічого, — сказав змокрілий Ед. — Обіцяю, даю слово. З Рут я дам собі раду, не хвилюйтеся.
Він прибув додому під вечір.
Ед кліпнув, очманілий від різкого спуску. Якусь мить постояв на тротуарі, оговтуючись і відсапуючись, а потім рушив стежкою в двір.
Він відчинив двері й увійшов до свого невеличкого будинку із зеленим тиньком.
— Еде! — Рут вибігла йому назустріч уся в сльозах. Вона обхопила чоловіка руками й міцно притисла до себе. — Де ти в біса був?
— Як це де? — пробурмотів Ед. — В офісі, звичайно.
Рут відсахнулася від нього.
— Неправда, тебе там не було.
Ед починав нервуватися.
— Та був я там. Де ж іще я міг бути?
— Я близько третьої подзвонила Даґласу. Він сказав, що ти пішов майже одразу після мене. Едді...
Знервований, Ед поплескав її по плечі.
— Не переймайся, кохана. — Він розстебнув плащ. — Усе гаразд. Чуєш? Все чудово.
Рут сіла на бильце канапи, голосно шморгнула носом і витерла з очей сльози.
— Якби ти знав, як я хвилювалась, — вона сховала носовичка і схрестила на грудях руки. — Я хочу знати, де ти був.
Ед розгублено повісив плащ у шафу, підійшов до Рут і поцілував. Її губи були холодними.
— Я все тобі розповім, але перше скажи, що в нас є на вечерю? Я зголоднів як пес.
Рут уважно розглядала чоловіка. Врешті вона підвелася з бильця канапи.
— Зараз переодягнусь і приготую.
Вона поквапилася до спальні й заходилася скидати туфлі й колготи. Ед рушив за нею.
— Я не хотів тебе тривожити, — сказав він обережно. — Щойно ти пішла, я зрозумів, що ти була права.
— Та невже? — Рут скинула блузку і спідницю й почепила їх на вішак. — І щодо чого?
— Про мене, — він силувано всміхнувся і зробив веселу міну. — Про те... Про те, що трапилося.
Рут повісила на вішак комбінацію. Не зводячи погляду з Еда, вона із зусиллям натягла досить-таки тісні джинси.
— Продовжуй.
Це був критичний момент. Зараз або ніколи. Ед Флетчер зібрався з силами, обережно добираючи слова.
— Я зрозумів, що вся ця дурня — то лише в моїй голові. Ти була права, Рут, цілком і повністю. І я навіть зрозумів, що саме це спричинило.
Рут натягнула свою бавовняну футболку й заправила її в джинси.
— І яка ж була причина?
— Я перепрацював.
— Перепрацював?
— Мені потрібна відпустка. Я роками її не брав, прикипівши до роботи, тож перепрацював і трохи нафантазував. — Він сказав це впевнено, хоча його серце шалено калатало. — Мені дуже треба відпочити. Поїхати десь у гори чи на риболовлю, або ж... — він гарячково шукав потрібне слово, — або ж...
Рут з недобрим виразом на обличчі підступила ближче:
— Еде! — різко сказала вона. — Подивись мені в очі!
— У чому річ? — його охопила паніка. — Чому ти так дивишся на мене?
— Де ти вештався сьогодні вдень?!
Едова усмішка зникла.
— Я ж сказав тобі, я вийшов пройтися. Подихати свіжим повітрям, обміркувати те, що сталося.
— Не бреши мені, Едді Флетчер! Я відчуваю, коли ти брешеш! — на її очах знову виступили сльози. Під бавовняною футболкою знервовано здіймалися й опускалися груди. — Ану зізнавайся! Ти не ходив ні на яку прогулянку!
Ед затнувся. На його обличчі виступав піт, він безпомічно сперся на двері.
— Що ти хочеш цим сказати?
Очі Рут гнівно палали.
— Ну ж бо! Я хочу знати, де ти був! Розказуй, я маю право знати! Що насправді сталося?
Нажаханий Ед почав задкувати, його рішучість умить розвіялась. Усе йшло не за планом.
— Присягаюсь. Я вийшов, щоб...
— Говори правду! — Її гострі нігті вчепились йому в руку. — Я хочу знати, де ти був. І з ким!
Ед розтулив рота, намагаючись усміхнутися, але губи його не слухалися.
— Не розумію, що ти хочеш цим сказати.
— Усе ти знаєш. З ким був? Куди ходив? Відповідай! Рано чи пізно я все одно довідаюся.
Виходу не було. Ед програв і розумів це. Далі він уже не міг таїтися від дружини. У відчаї він замовк, намагаючись виграти час. От якби йому вдалося відволікти її увагу на щось інше! Якби ж тільки вона дала йому бодай мить передихнути! Він зміг би вигадати якусь правдоподібнішу історію. Час! Треба виграти час!