— А яка найпопулярніша легенда?
— У звіті Моррісона 5-Ц2 1р аналізуються легенди про Землю, народні й такі, що збереглися в підсвідомості. У підсумковому звіті сказано, що здебільшого Земля характеризується як невелика третя планета у системі з дев’яти планет, з одним супутником. Крім цього, неможливо зібрати жодної несуперечливої інформації.
— Зрозуміло. Третя планета у системі з дев’яти планет, з одним супутником. — Ендрюз вимкнув відеомодуль, і екран згас.
— Що тепер? — запитав Нортон.
Ендрюз скочив на ноги:
— Вона ж мабуть знає всі легенди про Землю, — він вказав на пасажирські каюти внизу. — Хочу з цим негайно розібратися.
— Навіщо? Що ви збираєтеся робити?
Ендрюз рвучко відкрив універсальну карту зіркових систем, пройшовся пальцем по каталогу і натиснув кнопку сканера. За мить той видав потрібну картку.
Капітан вихопив її й згодував роботу-пілоту.
— Система Емфора, — задумливо пробурмотів він.
— Система Емфора? Ми полетимо туди?
— Згідно з каталогом, існує дев’яносто систем, у яких третя планета з дев’яти має один супутник. Із цих дев’яти десятків найближча система Емфора. Ми летимо туди.
— Щось я не розумію, — не здавався Нортон. — Емфор — це звичайна торгова система. Емфор III навіть не є контрольною станцією класу Д.
Капітан Ендрюз стримано всміхнувся.
— Емфор III — третя планета у системі з дев’яти, з одним супутником, а більше нам нічого й не треба. Хіба хтось знає про Землю щось, крім цього? — він перевів погляд в бік нижніх ярусів. — Чи відомо їй про Землю щось, крім цього?
— Ясно, — протягнув Нортон. — Я все зрозумів.
Емфор III тихо обертався далеко внизу. Похмура червоняста сфера, немов підвішена серед густих хмар. Суха, роз’їдена земля прилягала до замерзлих залишків давніх морів. Вгору видавалися вкриті розламами й підточені негодою прямовисні скелі. Внизу простиралися понівечені бурями голі рівнини. Розлогі закинуті копальні нагадували зяючі виразки на тлі земної поверхні.
Обличчя Нортона скривилося.
— Тільки погляньте! Хіба тут залишилося бодай щось живе?
Капітан Ендрюз насупився.
— Я не думав, що тут все аж так спустошили. — Він підійшов до робота-пілота. — Десь тут має бути автозачіп для посадки. Спробуємо його знайти.
— Зачіп для посадки? Ви хочете сказати, що ця пустеля населена?
— Тут живуть емфорити, якась напівзакинута торгова колонія. — Ендрюз поглянув на карту. — Час від часу тут зупиняються вантажники, але після війни між Центаврою і Риґою з цим регіоном майже припинилися контакти.
У проході раптом пролунав різкий звук. У дверях капітанської рубки стояли усміхнений робот-служник і місіс Ґордон. Від хвилювання обличчя старої аж ожило.
— Капітане! Це правда, що під нами — Земля?
Ендрюз ствердно кивнув головою.
— Так.
Робот підвів місіс Ґордон до відеомонітора. Обличчя старої посмикувалося, її всохлі риси тремтіли від збудження.
— Аж не віриться, що це справді Земля. Не можу в це повірити.
Нортон з докором подивився на Ендрюза.
— Так. Це — Земля, — підтвердив Ендрюз, уникаючи Нортонового погляду. — Скоро побачимо її супутник.
Стара мовчала. Вона знову повернулася до відеомонітора.
Ендрюз зв’язався з автозачіпом і передав керування роботу-пілоту. Сигнал з Емфора повів їх на посадку, корабель стрімко знижувався і здригався.
— Ми сідаємо, — сказав Ендрюз, торкнувши стару за плече.
— Вона вас не чує, — нагадав робот-служник.
— Принаймні вона бачить, — пробурчав Ендрюз.
У нижніх ілюмінаторах стрімко збільшувалася посічена й поруйнована поверхня Емфора III. Корабель увійшов у шар хмар і, виринувши, опинився над безплідною рівниною, що тяглася, скільки сягав погляд.
— А що тут трапилося? — запитав Нортон у Ендрюза. — Війна?
— Війна. І видобуток корисних копалин. Крім того, це стара планета. Ці кратери — то, скоріш за все, вирви від авіабомб.
Частина довгих ровів — промислові кар’єри. Схоже, цю планету використали як тільки могли.
Внизу промайнуло звивисте пасмо ламаних гірських вершин. Вони поступово опускалися до рівня того, що залишилося від океану. Долі простягався обшир темної, каламутної води, вкритої сіллю і сміттям. Краї океану зникали у купах уламків на узбережжі.
— Чому тут усе так? — раптом запитала місіс Ґордон. На її обличчі був сумнів. — Чому?
— Про що ви? — запитав Ендрюз.
— Я не розумію, — вона розгублено вдивлялась у поверхню планети. — Так не повинно бути. Земля — зелена, зелена і жива. Там має бути блакитна вода і... — Її голос звучав напружено і затихав усе більше. — Чому?
Ендрюз дістав аркуш паперу і написав:
ПРОМИСЛОВИЙ ВИДОБУТОК ЗРУЙНУВАВ ПОВЕРХНЮ ПЛАНЕТИ
Місіс Ґордон прочитала його записку, її губи посмикувалися. Враз її висохлим старечим тілом прокотилася судома.
— Зруйнували... — пронизливо заголосила вона. — Але ж так не повинно було бути! Я не хочу, щоб так було!
Робот-служник взяв її під руку.
— Їй треба відпочити, я відведу її до каюти. Повідомте, будь ласка, коли ми сядемо.
— Звісно, — ніяково кивнув Ендрюз.
Робот забрав стару жінку від монітора. З перекошеним від жаху й розпачу обличчям вона вхопилася за поручень сходів.
— Тут щось не так, — заволала вона. — Чому це сталося?
Чому?
Робот вивів її з капітанської рубки. Двері з гідравлічним запобіжником зачинились, і її голосіння враз урвалося.
Ендрюз розслабився, осівши у кріслі.
— Боже! — він тремтливими руками запалив сигарету. — Ну й галас вона здійняла!
— Ми майже сіли, — холодно повідомив Нортон.
Під поривами холодного вітру вони обережно ступили на поверхню. У повітрі стояв сморід, кислий і гіркий, як від тухлих яєць. Вітер жбурляв їм в обличчя сіль упереміш з піском.
За кілька миль простягнулося гнилувате море. Було чути його слабкий драглистий шум. Вгорі пролетіло кілька птахів, безгучно махаючи величезними крильми.
— До біса похмуре місце, — пробурмотів Ендрюз.
— Так. Цікаво, про що зараз думає наша пані.
Блискучий робот-служник спускався трапом, тримаючи стару під руку. Вона рухалася обережно, невпевнено, ухопившись за металеву руку робота. Холодний вітер шмагав її тендітну постать. На якусь мить вона захиталася, а потім випросталась і зійшла з трапа на нерівний ґрунт.
Нортон похитав головою.
— Вона погано виглядає. А ще це повітря і вітер.
— Я бачу. — Ендрюз підійшов до місіс Ґордон і робота. — Як вона?
— Їй не дуже добре, сер, — відповів робот.
— Капітане, — прошепотіла стара.
— Слухаю вас.
— Скажіть мені правду. Це справді Земля? — вона пильно стежила за його губами. — Ви присягаєтеся? — від страху її голос перейшов у крик: — Ви присягаєтеся?!
— Це — Земля! — роздратовано відрізав Ендрюз. — Я вже вам казав. Звісно це Земля.
— Але ж це геть не схоже на Землю. — Місіс Ґордон панічно не могла змиритися з його відповіддю. — Тут усе не схоже на Землю, капітане. Це справді вона?
— Так!
Її погляд ковзнув до океану. На втомленому обличчі старої промайнув дивний вираз, запаливши у пригаслих очах бажання.
— То вода? Хочу роздивитися ближче.
Ендрюз розвернувся до Нортона.
— Підготуйте всюдихід. Відвезіть її, куди забажає.
Нортон розгнівано відсахнувся:
— Я?
— Це наказ.
— Гаразд. — Нортон неохоче попрямував до корабля. Замислившись, Ендрюз запалив сигарету і став чекати. Невдовзі з корабля спустився всюдихід і під’їхав до них по всипаному попелом ґрунту.
— Покажіть їй усе, що вона захоче, — проінструктував робота Ендрюз. — Нортон вас відвезе.
— Дякую, сер, — відказав робот, — вона буде вдячна. Вона усе своє життя мріяла ступити на Землю. Вона ще пам’ятає, як про неї їй розповідав дідусь. Вона вважає, що давно-давно вона народилася на Землі. Вона дуже стара, остання зі свого роду.