А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока».
«Ну всьо, пока…»
«Ну всьо, пока…»
«Всьо, пока».
Рік за роком сковані канонами
Ми губимо ключі від правильних дверей
І зависливо косим своїм оком
На тих, шо можуть вимовити це
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока».
«Ну всьо, пока…»
«Всьо, пока…»
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Ну всьо, пока. Добраніч».
«Ну всьо, пока…»
А може, залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра, може, ти мені не скажеш:
«Всьо, пока».
Протилежні
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Люди нормальні творять буквально речі нереальні,
Коли у спальні виключають світло, виключають розум,
міняють пози,
Метаморфози, закривать очі, і цілі ночі ти знову хочеш
і знову просиш.
І ти не знаєш, чому так добре, чому так дивно,
Хоч ми всі різні, але все рівно, шо то за сила,
Яка дає людині крила?
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Проста, звичайна, елементарна амплітуда рухів коливальних,
Всьо натурально, закономірно, ні на шо на світі не подібно.
Тіла два у одне зливаються, тіла два разом колихаються.
Тіла два в небо вириваються, тіла два у себе заплітаються.
Як та сила називається?
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди.
Хоч ми реально, кардинально протилежні люди
І дуже обережно в губи, аж поки ранок не розбудить,
Заходим і пускаєм всюди, кардинально протилежні люди…
Хочу тебе не загубити
Я наповню ванну літніми грозами,
Ми будем сидіти в ній і їсти морозиво,
Відкриваєм кран і залиєм квартиру,
І зробимо фотки, бо ніхто не повірить.
Я хочу тебе мати збоку,
Я хочу тебе, ти мій спокій,
Я хочу тебе все життя веселити,
Я хочу тебе не загубити.
Я застелю ліжко осіннім листям,
Я знаю містечко недалеко за містом,
Де не тягне мобільний, нема вай-фая,
Ніхто ніколи нам не помішає.
Я хочу тебе мити в душі,
Я хочу тебе дуже-дуже,
Я хочу тебе ще більше хотіти,
Я хочу тебе не загубити.
Я наб’ю перину першим снігом,
Ми накриємся нею й нікуди не поїдем,
А потім замовим кльову вечерю,
А коли принесуть — не відкриємо двері.
Я хочу тебе закрити вдома,
Я хочу тебе не віддати нікому,
Я хочу тебе малювати вміти,
Я хочу тебе не загубити.
Я зроблю духи з весняних запахів,
Ти будеш пахнути, а я буду плакати
Від того щастя, шо ти в мене є така,
Від того щастя, що я…
Я хочу тебе з морською водою,
Я хочу тебе і не хочу з тобою,
Я хочу тебе з весни до літа,
Я хочу тебе не загубити.
Я хочу тебе,
Я хочу тебе,
Я хочу тебе, ти мій спокій,
Я хочу тебе все життя веселити,
Я хочу тебе не загубити.
Я злий
Я злий на тебе і на себе
За то, шо наша хата завжди скраю.
Я злий, бо нам нічо не треба,
Аж поки нас в петлю не запихають.
Я злий на український спокій,
За нашу фразу «Добре якось буде».
Я злий, шо ми вже 20 років
Самих себе ілюзіями дурим.
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий, шо ми всім сліпо вірим.
І нам, як кості, кидають обіцянки.
Я злий на то, шо вже не зміниш
І страшно всім чекати зранку.
Я злий на совість президентів,
Яка до них ніколи не приходить.
Я злий на політичних імпотентів,
Які нас, як собак, по кругу водять.
Я злий! Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Я злий! Я злий! Я злий! Я злий!
Лист до президентів України
Панове президенти, є до вас розмова
Бо ми давно не чули від вас правдиве слово
І може я ніколи б не починав її
Та скажу вам відверто — причина у війні
В яку ви цю країну всі разом погрузили
І щоб її не було ви нічого не зробили
Невже за стільки років ви достатньо не нажили
Щоб заробляти гроші копаючи могили
Панове президенти є до вас питання
Чому ви всі живете як голубці в сметані
Тоді коли всі люди скидаються солдатам
Копійками які ви ще в них не встигли відібрати
Чому ви не пошлете на війну своїх синів
Ні внуків ні племінників самих вас там не видно
Зате на смерть кидаєте чужих чоловіків
Скажіть мені невже це виглядає справедливо
Чому холоднокровно ви зливаєте країну?
І у крові своїй ви власну топите дитину
Скажіть, будь ласка, чим всі люди в цій країні винні
Скажіть ціну, за скільки ви продали Україну!
Я хочу побажати вам, панове президенти
Відчути весь наш біль на собі перше ніж померти
А всім нащадкам вашим — я хочу тільки зла
Яке ви всі разом роками готували нам!
Сука-війна
Ти прийшла в мою хату брудна, немита
І постукала в двері церковним дзвоном.
Не питаючи згоди, до мене вселилась
І спокій забрала, не питаючи згоди.
Розтрощила мій дім і пішла до сусідів,
Хоч і їхні родини ні в чому не винні.
Поробила з людей страшних ворогів
І, рахуючи гроші, сміялась єхидно.
Приспів:
Ну, і хто тебе кликав? Чому ти прийшла?
Стара проститутка — сука-війна.
Хто тобі платить за наші тіла?
Скільки ще тобі треба? Яка їх ціна?
Я не хочу вбивати — я хочу любові,
Але ти мої руки замазала кров’ю,
Навчила чуже життя відбирати
І при цьому радіти, а не ридати.
Ти зігнала мене із дивана в окопи,
Телевізор мені замінила прицілом,
І за день я старію, ніби за роки.
За що ти із мене звірюку зробила?
Приспів.
Мої бідні батьки до тебе не знали,
Як мало коштує втратити сина.
І краще самі би раніше вмирали,
Щоб не бачити, як гине їхня дитина.
Ми складали копійки, ліпили до купи
Своє щастя нехитре на сорок квадратів,
А ти заявилася в мене під дахом,
Щоби разом із небом його відібрати.
Приспів.
Ну, і хто тебе кликав, сука-війна? (2)
Сука, сука-війна…
Сука-війна…
Кінець фільму
Я застряг у тобі, як ніж,
Десь між серцем і між
Двох відкритих дверей,
Найдорожчих людей.
Було все, як в кіно —
Рок-н-рол і вино;
По житті нас несло,
Зачіпаючи дно.
Приспів:
А зараз вже кінець фільму,
Я тільки в своїх снах тебе ще раз обійму.
А зараз вже підуть титри;
Ми так і не навчились з роками терпіти.
Я засів у тобі, як скло,
Як невидиме зло;
З Богом в шахмати грав,
Хоча правил не знав.
Мій тупий егоїзм
Розпалив твій цинізм,
І від слів заржавів
Змучений механізм.
Приспів.
А зараз вже кінець траси —
Машину у гараж і квасить.
А зараз вже кінець книжки,
Сюжет закінчився і не повториться більше.
Все твоє добро, що я брав,
Зараз так, ніби вкрав;
Руки, ніби чужі —
Не тримають штурвал.
І сідає на міль
Боком наш корабель,
Так заходить в тупік
Любов двох людей.
Приспів.
А зараз вже кінець траси —
Машину у гараж і квасить.
А зараз вже кінець…
А зараз вже кінець фільму.
А зараз вже кінець!