Скористатися тим, що чагарі рідшають, що попереду десять метрів майже чистої трави, пустка, яку можна подолати, перекочуючись боком — старий спосіб, котитися отак до пасовиська, де густа трава, а тоді вистромити раптом голову, щоб за якусь мить охопити поглядом геть усе, і знову сховатися: на ранчо горить вогник, рухаються якісь силуети, миттєвий зблиск гвинтівки, крик того, хто віддає команди, постріл у хуру, що виє та вищить. Лосано не дивиться вбік чи назад, там суцільна тиша, там Ілла та Ярара, вони мертві або й досі повзуть, як і він, у заростях, шукаючи якусь схованку, власними тілами прокладаючи собі дорогу, обпалюючи обличчя колючками — сліпі, закривавлені кроти, що тікають од щурів, бо тепер це таки щури, Лосано бачить їх, перш ніж знову зануритися в чагарі; з хури долинає дедалі нестямніше виття, однак ті, інші, щури не там, інші щури перерізали йому путь до ранчо, і хоча там досі світиться вогник, Лосано знає, що Лаури й Лауріти немає, або вони там, але це вже не Лаура та Лауріта, бо на ранчо щури, які мали вдосталь часу, щоб скоїти те, що вони скоїли, щоб тепер чекати на нього, як чекають зараз між ранчо та хурою, стріляючи кулеметними чергами, віддаючи й виконуючи команди, стріляючи так, що вже нема сенсу повзти до ранчо, а проте він долає ще один метр, ще раз перекочується, колючки впиваються в руки, він підводить голову, щоб роздивитися, щоб побачити Хруща, зрозуміти, що той, хто вигукує команди, і є Хрущ, і решта теж Хрущі, і випростатися й випустити вже марну дещицю шроту в Хруща, який різко повертається в його бік і затуляє лице руками й заточується, поцілений шротом, що вдарив його по очах, розпанахав рот; Лосано стріляє вдруге в того, хто розвертає проти нього кулемет, немічний рушничний постріл губиться в торохтінні кулеметної черги, чагарі вгинаються під тілом Лосано, який падає ницьма на колючки, що впиваються йому в лице, в розплющені очі.
Нічна школа
Про Ніто я нічого не знаю й знати не хочу. Стільки років спливло і чого тільки за ці роки не було — може, він досі там, а може, помер чи подався на чужину. Краще не думати про нього, а проте часом мені сняться тридцяті роки в БуеносАйресі, коли ми навчалися в нормальній школі [68] і, звісно, раптом напливає та ніч, коли вдвох із Ніто ми залізли до школи; опісля я мало що пам’ятаю з тих снів, але від Ніто щось-таки залишається, начеб витає в повітрі, і я докладаю зусиль, аби це забути, стерти до нової появи в новому сні, хоча нічого тут не вдієш — щоразу це повторюється, наринає, як ото зараз.
Ідея залізти вночі до ненормальної школи (ми так казали, щоб виглядало дошкульніше, і з інших, більш вагомих, міркувань) належала Ніто, і я чудово пам’ятаю, що виклав він її, коли ми пили чінзано з біттером у «Ла Перлі» на Онсе [69]. Я одразу сказав йому, що він дурний, як курка, алепоприце (так ми писали тоді, всупереч усяким правилам, либонь, через бажання помститися тій-таки школі), Ніто наполягав на своєму, мовляв, школа вночі — це щось неймовірне, добре було б розвідати, що там і до чого (що тут розвідувати, ми там усе напам’ять знаємо, Ніто), однак ідея мені сподобалася, я опирався, аби йому дозолити, але подумки поступово приставав на його ідею.
І ось я вже почав вигадливо поступатися, бо й мені здавалося, нібито ми там далеко не все знаємо напам’ять, хоча вже шість із половиною років тягнули це ярмо — чотири заради диплома вчителя і майже три, щоб отримати спеціалізацію викладача філології, тож мусили терпіти такі незбагненні дисципліни, як нервова система, дієтичне харчування й іспанська література — остання найбільш незбагненна, бо цілих три триместри [70] визуджували «Графа Луканора» [71] і кінця-краю цьому не було видно. Можливо саме через те, як ми гаяли час, школа здавалася нам із Ніто дещо дивною, у нас складалося враження, нібито їй бракує чогось такого, що ми б залюбки взнали краще. Хтозна, мабуть, існувала ще якась причина, принаймні мені школа не здавалася такою нормальною, як випливало з її назви, Ніто дотримувався такої ж думки, він сказав мені про це, щойно ми заприязнилися, в далекі дні першого навчального року, позначеного боязкістю, зошитами та циркулями. Більше ми впродовж кількох років не поверталися до тієї давньої розмови, але того ранку в «Ла Перлі» мені здалося, що план Ніто походить звідти, і саме тому я поступово приставав на його ідею, начеб перш ніж закінчити навчальний рік і назавжди розпрощатися зі школою, ми повинні були звести з нею порахунки й збагнути нарешті те, що випадало з-під нашої уваги, причину того зніяковіння, яке ми з Ніто часом відчували то на подвір’ї, то на сходах, а мені до того ж щоранку, від найпершого дня, злегка зводило шлунок, щойно я проминав гратчасту огорожу, за якою видніла велична колонада, а далі пофарбовані в жовтий колір галереї та два марші сходів. — До речі, про грати, тут треба дочекатися півночі, — мовив Ніто — й видертися ними в тому місці, де я бачив два зігнуті вістря — досить покласти на них пончо, і вважай, справу зроблено.
68
Нормальна школа — в Іспанії та країнах Латинської Америки загальноприйнята назва педагогічного навчального закладу.
70
Триместр — в Іспанії та країнах Латинської Америки навчальний рік ділиться не на чверті, а на три періоди по три місяці (триместри).