Він кінчиком пальця торкнувся її підборіддя й ніжно підняв голову.
— Ти маєш це відпустити. Думку, що лагодити все навколо — твій обов’язок. Усюди метушитися... гасити всі пожежі світу, — він вдумливо поглянув у дим, що плив над ними. — Рятувати світ не твій обов’язок.
Це було настільки розважливо, настільки розсудливо, що вона навіть відчула біль від полегшення.
— Потурбуйся спершу про себе, — провадив він. — І дозволь потурбуватися про тебе. Нам випало так мало часу ставитися одне до одного належно. Тож ми зробимо його особливим. Зробимо його вартим чогось, і почнемо сьогодні ж.
Їй знову довелося його цілувати. Його вуста смакували м’ятою й сльозами. Він відповів на поцілунок сторожко, невпевнено, наче відкривав її для себе вперше, і цей цілунок був для нього якимось новим, загадковим досвідом... експериментом. Коли він підняв обличчя, вираз у нього був серйозним.
— Це був важливий поцілунок, — промовив Джейкоб.
Вони подалися вздовж тротуару трохи швидше. Гарпер прихилилася головою до його руки й заплющила очі. За кілька кроків він міцніше пригорнув її рукою. Її свідомість паморочилася. Вона йшла, затинаючись у напівсні.
— Агов, — сказав він. — Досить уже цього. Слухай, нам треба доставити тебе додому, тож залазь.
Він перекинув ногу через сидіння вéлика.
— Куди залазити?
— У кошик, — відповів він.
— У нас не вийде. Я не зможу.
— Зможеш. Ти це вже робила. Я довезу тебе додому.
— Це ж ціла миля.
— І всю дорогу самий схил. Залазь.
Вони так постійно бешкетували у коледжі: він саджав її в кошик і так катався. Гарпер завжди була худенькою, і навіть зараз, маючи п’ять футів зросту, важила 115 фунтів-[21]. Вона поглянула спершу на кошик під кермом, потім на довгий пагорб, що зміївся вниз від шпиталю, звертаючи убік.
— Ти мене вб’єш, — сказала вона.
— Ні. Не сьогодні. Залазь.
Вона не могла встояти перед ним. Якась її частина від природи була схильна до пасивності й примирливості. Гарпер стала перед велосипедом, перекинула ногу через колесо й вмостилася задком у кошик.
І ось вони вже неслися вперед, дерева праворуч від неї мерехтіли наче уві сні. Попіл падав навколо них величезними перистими сніжинами, опускаючись на її волосся й на криси його бейсбольного кашкета. Дуже швидко вони розігналися настільки, щоб розбитися на смерть.
Спиці дзижчали. Коли вона видихнула, їй перехопило дух.
Люди забувають, що простір і час — це одне й те ж саме, поки не помчать стрімголов, проминаючи на льоту сосни й телефонні стовпи. Тоді, посеред цього руху, час видовжується, і мить, за яку проносяться двадцять футів, стає довшою за всі інші миті.
Вона відчувала в скронях і внизу живота, як вони прискорюються. Раділа Джейкобу, раділа звільненню зі стін шпиталю, раділа цій швидкості. Якийсь час дівчина трималася за кошик обома руками, а коли спиці вже забриніли — вони оберталися дедалі швидше, виводячи дзвінку мелодію — відпустила, простягаючи руки в обидва боки. Гарпер підносилася, мов чайка, що ширяє небом, а світ навколо все прискорювався й прискорювався.
6
У ніч, коли сталася пожежа в шпиталі, Джейкоб провів її крізь увесь будинок аж до самого ліжка, поки вона всю дорогу позіхала, наче маля, що засиділося допізна. Гарпер почувалася дрімотно й провалювалася у сон, тож уявлення не мала, що з нею станеться далі, хоча це й було цілком передбачуваним. Ведучи до ліжка, чоловік тримав її за руку. Це було саме те, що треба. Вона була знесилена, тож спальня здавалася слушним місцем. Не опираючись, стояла, поки він стягував з неї медсестринське вбрання. На ній були старомодні блідо-рожеві труси, які доходили їй до самого пупка. Їх він теж стягнув. Гарпер широко позіхнула, прикривши рукою рота, а Джейкоб засміявся, бо саме тягнувся поцілувати її. Вона теж розсміялася. Це було кумедно, позіхнути йому прямо в лице.
У ніч, коли сталася пожежа в шпиталі, він набрав води в стару вінтажну ванну, яку вона так любила. Гарпер не помітила, коли він відійшов, здавалося, він не полишав дівчину ні на мить, та коли Джейкоб підвів її до ванни, та була вже заповнена. Світло було вимкнене, горіли лише свічки. Від вигляду купелі їй на душі потеплішало, бо від неї так і тхнуло димом, потом і лікарнею. Та передусім димом. А ще вона була вкрита попелом і підозрювала, що якась його частина є рештками мерців.
У ніч, коли в шпиталі сталася пожежа, Джейкоб мочалкою обмивав їй спину. Він також натер шию та вуха, а тоді зібрав усе волосся в пучок і занурив голову. Вона виринула зі сміхом. Тоді Джейкоб скомандував їй підвестися й узявся намилювати її всю — спершу груди, потім спину та шию. Ляснув її по задку й звелів залазити назад у ванну. Гарпер слухняно підкорилася.