— Зніми з себе одяг, — попросила вона.
Джейкоб через голову стягнув футболку й пожбурив її на підлогу. У тьмяній кімнаті його очі, прикуті до неї, здавалися ледь не янтарними. Він розвів руки в боки, стоячи зі схрещеними ногами та піднятим підборіддям, несвідомо позуючи, наче Христос на розп’ятті.
— Бачиш щось?
Гарпер похитала головою.
Він повернувся з досі витягнутими руками і озирнувся через плече.
— А на спині?
— Ні, — відповіла вона. — Зніми штани.
Він знову обернувся й розстібнув джинси. Вони дивилися одне на одного з різних боків кімнати, ярд[22] відкритого простору пролягав між ними. Було якесь жорстоке еротичне захоплення в тому, як Джейкоб поволі й терпляче роздягався перед нею, витягаючи ремінь і одним махом стягуючи джинси й білизну. Він жодного разу не відірвав від неї очей. Його обличчя було схожим на маску, майже байдужим.
— Нічого, — промовила Гарпер.
Він повернувся, і вона роздивилася його гнучкі смагляві стегна, блідий зад, ямочки на сідницях.
— Ні, — сказала вона.
— Чому б тобі не вимкнути душ? — промовив він до неї.
Гарпер вимкнула воду, підняла рушник і повернулася до витирання волосся. Поки що вона зосередилася на повільному та рівномірному диханні, роблячи усі ті звичні речі, що й завжди після душу. Дівчина відчувала, що може відтягнути бажання знову кинутися в сльози. Чи закричати. Вона не знала, чи стане тоді в неї сил зупинитися.
Гарпер загорнула волосся в рушник і повернулася до похмурої спеки спальні.
Джейкоб сидів на краєчку ліжка, знову в джинсах, лише футболку тримав на колінах. Він був босий. Їй завжди подобалися його ноги, засмаглі й кістляві, майже архітектурні в їх делікатних, кутастих вигинах.
— Мені шкода, що я захворіла, — сказала вона до нього, стримуючись, щоб знову не заплакати. — Клянуся, я добре вчора себе оглянула, і нічого такого не помітила. Може, ти й не підхопив її. Можливо, з тобою все добре.
Гарпер мало не вдавилася на останньому слові. Горло судомно стискалося, схлипи проривалися з глибини її легень. У голову лізли жахливі думки, і вона не могла спинити їх потік.
Вона мертва, і він мертвий також. Вона взяла й заразила їх обох — тепер вони згорять живцем, як і всі решта. Їй було це відомо, і на його обличчі вона читала, що він це теж чудово знає.
— Треба було тобі гратися у Флоренс, курва, Найтінґейл[23], — сказав він.
— Вибач.
Їй би хотілося, щоб він заплакав з нею. Їй би хотілося побачити на його обличчі якісь почуття, побачити, що він стримує в собі ті ж емоції, що нуртували в ній. Та в його погляді була лише порожнеча. Дивний, клінічний вигляд. Він так і сидів, а його зап’ястя безсило звисали над колінами.
— Є й світлий бік, — сказав він, зиркнувши на її живіт. — Принаймні нам не доведеться морочитися з іменем, якщо це дівчинка.
Відчуття було таким, наче він її вдарив. Вона здригнулася й відвела погляд. Їй хотілося знову сказати, що їй шкода, та вичавити з себе вдалося лише здавлений, безпомічний схлип.
Про дитя їм було відомо трохи більше тижня. Джейкоб злегка посміхнувся, коли Гарпер показала йому розмитий синій хрестик на домашньому тесті на вагітність, та коли запитала його, як він почувається, він відповів: «Так, наче мені треба добряче про це подумати».
Наступного дня «Верайзон-арена» в Манчестері згоріла дотла, а з нею й дванадцять сотень бездомних біженців усередині — жоден не вцілів — тож Джейкоба відрядили до тамтешнього Департаменту громадських робіт допомогти організувати розчистку уламків і збір тіл. Його не було по тринадцять годин на день, а коли він повертався додому, весь у сажі й мовчазний через усе побачене, обговорювати дитя здавалося недоречним. Та коли вони спали, він обіймав її ззаду, огортаючи однією рукою живіт, і вона сподівалася, що крихта щастя — певне відчуття мети — вирує десь всередині нього.
Він одягнув футболку, цього разу не поспішаючи.
— Одягайся, — промовив він до неї. — Мені буде легше думати, якщо не доведеться на все це дивитися.
Гарпер, голосно ридаючи, попрямувала до своєї шафи. Їй здавалося, що вона не витримає його байдужого й позбавленого емоцій голосу. Це було чи не гірше, ніж бути зараженою, бути отруєною.
Сьогодні температура мала сягнути сімдесяти градусів — у спальні вже було сімдесят[24], а скоро мало стати ще тепліше. Довкола краєчків тіней уже світився яскравий день, і вона перебирала вішаки в пошуках літньої сукні. Обрала білу, бо їй подобалося, як та на ній сиділа, як змушувала почуватися чистою, простою та свіжою, і саме цього їй зараз хотілося. Тоді до Гарпер дійшло, що якщо вона одягне цю сукню, Джейкоб усе одно бачитиме смугу на тильній частині її ноги, а вона бажала позбавити його цього. Шорти теж не підходили, тож вона знайшла зношений старий халат кольору дешевого маргарину.
23
Флоренс Найтінґейл (1820–1910) — відома англійська громадська діячка, статистик та медсестра, організатор і керівник загону санітарок під час Кримської війни 1853–1856 років, під час якої вона допомогла врятувати багатьох поранених солдат. Засновниця сучасної сестринської справи.