— Там є як мінімум одна гвинтівка. — Обличчя в неї було брудним, дівчина нестримно дрижала, хоча Гарпер і не могла зрозуміти, від страху це чи від шоку. — І коробка з набоями. Там завжди є принаймні одна рушниця, для того, кому випаде вартувати.
Джеймі Клоуз була жорстокою малою дикункою, але аж ніяк не дурепою. Дівчина добре тямила, що відбувається, тож її відданість — з легкістю рухів банківського касира, котрий видає решту, — вмить змістилася у бік найбільш імовірних кандидатів уціліти.
— Добре. Це добре, Джеймі, — закивав Пожежник. — Підіймайся туди. Ми за тобою. З дзвіниці ми зможемо відкрити вогонь, щоб розчистити дорогу від підвальних дверей до...
Джон затнувся, напружено дивлячись убік. Дорогою він десь загубив окуляри. Гарпер знала, що він уявляє мапу табору і бачить подвійні двері підвалу, які виводять до північного поля: широкої відкритої ділянки, де годі шукати укриття. Надворі стояли дві вантажівки, повні людей та зброї. Гарпер уже все обміркувала й не бачила жодного виходу.
— Де Ґіліян? — кричала Ґейл. — Хтось бачив мою сестру? Хтось бачив, щоб вона заходила всередину?
Ґейл відступила від дверей і рушила до нефа, де скупчилися майже всі таборяни.
Гарпер стисла Джонове плече.
— Думаєш, зможеш піднятися тими сходами?
— Іди, — відказав він. — Я за тобою.
— Я не лишу тебе позаду. Цього не буде. Ми підемо нагору разом.
Він закивав, витираючи зі щоки кров.
— Що ж, тоді гайда. Звідти матимемо гарну позицію для обстрілу. Байдуже, скільки їх там. То снайперське гніздо. Ми ще можемо пробитися звідси з боєм. Якось. Ще не все втрачено, Вілловз.
Та він помилявся. За якусь мить, розлітаючись бризками блакитного полум’я, у південну стіну церкви влучив перший коктейль Молотова.
9
Керол рвучко крутнулася на підборах. Під склепінням нефа луною розносилися крики про допомогу, молитви до Ісуса, благання милосердя та прощення. Збита з пантелику, Керол тупо витріщалася у довге заповнене юрмою приміщення.
Хтось розтягнувся на підлозі, а хтось тулився на лавах в обіймах близьких. Багато людей повсідалися попід вівтарем. Норма сіла на східцях, які вели до помосту, без упину гойдаючись та хитаючи головою.
— Чого ви плачете? — загорлала вона. — Нащо ви плачете? Ви думаєте, нам звідси не вибратися? Гадаєте, ми у пастці? Блискіт дожидається і нікому нас не спинити. Ми полетимо туди гуртом і врешті звільнимося! Не час ридати! Час співати!
Вікна з вітражами, що тягнулися уздовж зали, були зашиті листами фанери, прибитими знадвору гвіздками. Один такий лист тепер палав, і мерехтливе полум’я кидало на лави яскраві барвисті відблиски світла.
— Час співати! — знову заголосила Норма. — Нумо! Нумо, давайте!
Її шалений погляд урешті відшукав Керол, яка стояла у протилежному кутку зали, відрізана збентеженою юрбою.
— Матінко Керол! Ви знаєте, що нам треба! Ви ж знаєте!
На якусь довгу мить Керол застигла, втупившись у Норму, немовби геть нічого не розуміючи. А тоді набрала повні груди повітря й узялася співати.
— «Прийдіть усі вірні...»— заспівала Керол[159]. Спершу, крізь стогін й крики, її було важко розчути.
Ззовні об каплицю забарабанили кулі, обдаючи будівлю сталевою зливою.
— «...в радості і торжестві!» — провадила Керол сумним, наляканим і приємним голосом. Вона обійшла Майкла й ступила до нефа, широко розвівши руки. З кінчиків пальців на долівку скрапувала кров.
Поряд була Ґейл. Очевидно, покинувши спроби відшукати сестру, вона стояла збоку і вся тремтіла. Керол узяла дівчину за руку. Ґейл здивовано глипнула на неї, ледь помітно здригнувшись, неначе Керол її вщипнула.
Керол стисла її пальці та провадила:
— «Прийдіть усі... прийдіть усі... до Віфлеєма!»
— Так! — заволала Норма. — Так! До Віфлеєма! До Блискоту!
До голосу Керол долучився інший — чийсь переляканий голосок з юрми недоладно їй підспівував.
Десь у натовпі хтось знову і знову викрикував: «Ми всі помремо! Ми всі тут помремо! Боже, ми помремо!»
Глянувши на руку Керол на своїй руці, Ґейл не стрималась і заплакала. Вона ридала так гірко, що здригалися плечі. Але потім теж долучилася до співу.
Невдовзі співало вже з півдюжини людей. Їхні голоси здіймалися, підносячись до кроков: «Прийдіть та узрійте його! Родився янголів король!»
Завитки драконячої луски Керол замиготіли блискучими рожевими вогниками. Крізь тонкий шовк піжами Гарпер бачила, як Керол уся починає сяяти.
159
«Adeste Fideles» (