— От же ж мудодзвони, — прошепотіла Еллі.
— Ці мудодзвони, може, дітей мають, — сказала їй Гарпер. — І може, не хочуть, щоб вони згоріли насмерть.
— Згоріли насмерть! — загорлав Джон Руквуд, каркаючи, мов ворон. І закашлявся: сухо, хрипко бухикаючи та здригаючись усім тілом на носилках.
Жінка на ґанку й далі стежила за ними поглядом. Виглядала вона так, наче виринула з іншого століття: у сукні до самих щиколоток та блакитній бавовняній блузці; посивіле каштанове волосся було сховане під хусткою.
На одній з колод, що формували паркан, рядком стояли паперові стакани, наповнені чимось, що здалеку нагадувало помаранчевий «Ґеторейд»[179].
Нік підняв один стаканчик, понюхав, а тоді зиркнув на Гарпер, питаючись дозволу. Вона кивнула, показуючи, що можна пити.
— А що, як це отрута? — запитала Еллі.
— Вбити і простіше можна, — відповіла Гарпер. — Могли б застрелити нас. Б’ємося об заклад, що дядько на другому поверсі має зброю?
Еллі кинула здивований погляд на фермерський будинок. З верхнього вікна, трохи правіше від вхідних дверей, на них позирав чоловік з квадратною щелепою та чорним, як вороняче крило, волоссям — посивілим на скронях, зачесаним назад, оголяючи високе чоло. Його погляд був байдужим і незворушним. Снайперські очі.
Жінка дивилася, як вони п’ють, але не зронила ні слова. Гарпер подумалося, що жовте пійло — то, певно, «Тенґ»[180]. Але, хай там що то було, смакував напій солодко, даючи знову відчути себе людиною.
— Дякую, — мовила Гарпер.
Жінка кивнула.
Гарпер саме збиралася рушати, але раптом стала і перехилилася через паркан.
— Наш друг дуже хворий. Дуже. Йому потрібні антибіотики. У вас часом немає?
На жінчине чоло набігли зморшки. Вона глянула на Пожежника, припнутого до полоза, а тоді знову на Гарпер. Зробила крок до паркану і розтулила рота, щоб заговорити — і враз розчахнулося вікно на другому поверсі.
— Давайте ходу! — крикнув чоловік, підтверджуючи слова Гарпер. Він мав рушницю, хоч і не цілився в них, притискаючи натомість її до грудей. — Бодай крок по цей бік паркана зробите — і цей крок стане останнім. На півночі є спеціальне місце для таких, як ви.
— Один з них хворий, — відгукнулася жінка.
— Вони усі хворі, — зареготав її чоловік.
26
Увесь наступний ранок Гарпер відчувала, що за ними безперестану спостерігають: часом потайки, а часом і відкрито. Старий чолов’яга у майці визирав на них з-за ґратчастих дверей власного котеджу. Троє малих, ледь не однакових хлопчаків, у яких аж лило з носа, пильнували за чужинцями з вікна свого будиночка-ранчо. Нік помахав до них. Малі відповідати не стали.
По тому їхній гурт переслідувало чорне авто, плентаючись десь за чверть милі під акомпанемент гравію, що шурхотів під колесами. Машина спинялася одночасно з ними, відновлюючи рух, щойно вони знову рушали в дорогу. Всередині сиділо четверо чоловіків: двоє спереду, а двоє ззаду; чоловіків у фланелевих мисливських пальтах та маленьких круглих капелюхах.
— По-моєму, вони озброєні, — промовила Рене. — Як думаєш, ми в безпеці? Хоча ні, не відповідай. Кажуть, дурних запитань не буває, але, як на мене, то це — саме таке. Ми в безпеці не були вже багато місяців.
Чорне авто волочилося за ними хвостом десь із годину, а по тому зненацька рвонуло вперед і зникло з шосе на бічній дорозі, вистрілюючи камінням з-під коліс. Один з пасажирів пожбурив з вікна порожню бляшанку з-під пива, але Гарпер сумнівалася, що той жест було адресовано їм. Зброї в них вона не бачила, та коли автівка звертала з шосе, товстий рум’яний чоловік на задньому сидінні склав пальці пістолетом, націлив його на Ніка і спустив уявний гачок. Паф.
Уже під вечір вони дісталися Бакспортського торгового поста, який виглядом нагадував колишню стайню: з конов’яззю перед будівлею та віконними рамами з шорсткої соснини. Понад вхідними дверима здіймалися оленячі роги. На критому ґанку збирав пил несправний автомат «Кока-Кола». Неасфальтована стоянка стояла порожня, в’їзд був перекритий ланцюгом. Поверх ланцюга звисала натягнута біла шматина, з виведеними на ній чорною фарбою словами:
ТУТ УСІ ЗДОРОВІ.
ХВОРІ, ЙДІТЬ СОБІ ДАЛІ
Втім, з їхнього боку ланцюга хтось лишив розкладний стіл. На ньому стояли паперові миски, наповнені супом з локшиною, поряд — ряд паперових стаканчиків з водою.
Самого запаху супу вистачило, щоб запустити слинні залози Гарпер. Її шлунок скрутило від голоду, але найбільше її вразило не це. На одному краю столика стояв флакон з якимось рожевуватим сиропом і крихітним пластиковим шприцом. Того типу, що люди використовують, щоб орально ввести дозу ліків собаці чи маленькій дитині. На етикетці значилося «еритроміцин», далі йшла доза для когось на ім’я Щасливий. Засіб уже рік як видихався, і пляшечка була напівпорожньою, ззовні вкрита липкими цівками висохлого сиропу. Під флаконом був прикріплений булавкою аркуш блокнота: чув ви з немічним це допоможе?
179
179«Ґеторейд» — американський виробник спортивного харчування, відомий насамперед своєю лінійкою спортивних напоїв.
180
«Тенґ» — американська торгова марка, заснована ще 1957 року, під якою випускають солодкі напої з фруктовими смаками.