Рене закліпала очима й почала хапати ротом повітря, струшуючи головою. Жінка роззирнулася, кидаючи навсібіч злякані погляди. Окуляри Рене загубила.
— Що? Ми перекинулися? Ми...
Хвиля ляснула їй у лице. Жінка наковталася трохи води, закашляла, давлячись.
Гарпер насилу підпливла до жінки і взяла її за руку.
— Еллі! — прокричала вона. — Еллі, ти де?
— Тут! — вигукнула дівчина десь позаду Гарпер.
Шалено перебираючи ногами і змахуючи руками в повітрі, Гарпер поволі розвернулася на голос Еллі. Дівчина незграбно пливла до неї, тягнучи за собою брата за край жилета. Малий і досі спав; його пухке гладеньке обличчя було спрямоване до неба.
— Г-Г-Господи, — сказала Рене, опанувавши себе. — Т-т-так х-х-холодно. Що... що?
— Тебе нак-к-качали. Рагу. Хотіли нас убити. Джон. Джон, — Гарпер мусила спинитися і перевести подих.
Замість пояснювати на словах, Гарпер просто тицьнула пальцем на те, що лишилося від катера. Ніс судна вже пішов під воду, корма здійнялася в повітря. Великі іржаві лопаті гвинта, обвішані водоростями, повільно оберталися у темряві. Полум’я тріскало й шипіло, поки «Меґґі Атвуд» поволі занурювалася у воду. Стовп густого чорного диму здіймався в нічне небо. Тоді Гарпер перевела палець з охоплених полум’ям решток судна на Фенікса, від якого тепер лишилася тільки яскрава жовта цятка сяйва вдалині, подібна до світіння пасажирського літака.
Рене дивилася на неї геть розгублено. Дія дурману й досі не вивітрилася цілком, подумалося Гарпер. Жінка зараз навряд чи в стані скласти найпростіший логічний ланцюжок.
До них підпливла Еллі, взяла Гарпер за руку. Тепер вони трималися вервечкою, усі четверо, борсаючись у темній крижаній воді. З рота Гарпер йшла пара. А може, то був дим.
— Ми помремо, — проскімлила Еллі. — З-з-замерзнемо на смерть.
— С-співайте, — вимовила Гарпер.
Еллі недовірливо зиркнула на неї.
Гарпер підвищила голос і завела:
— In every j-job that must be done, there is an element of fun! Find the f-f-fun and, snap! The job is a game![183]
— Нащо? — запитала Еллі. — Нащо? Це т-т-тупо! Все скінчено. Є якась різниця, чи померти за д-д-десять хвилин, чи за д-д-десять годин? Ми тут усі потонемо.
Гарпер продовжувала співати.
— And every task you undertake, becomes a piece of cake... співай давай, бляха! Я не буду з тобою сперечатися!
Останню частину вона проспівала в тон мелодії.
Рене, кліпаючи й розтираючи пухкими руками обличчя, долучилася до Гарпер.
Вони брикалися у воді, їхні голоси підносилися і стихали у такт їхнім рухам на хвилях.
Руки Еллі, вкриті закарлючками драконячої луски, засяяли: жовте світло ширилося від зап’ястків, пірнаючи під рукава змоклої футболки. Теплий блиск полинув з-під каптура жовтогарячого дощовика. Очі дівчини жевріли золотом.
Сяйво, здавалося, збігло її тонкими блідими пальцями, перекидаючись на долоню Гарпер. Жінка відчула тепло, насичене, затишне тепло, яке розтікалося рукою, здіймаючись до тулуба, немов струмені гарячої води у душі.
Їхні тіла диміли у крижаній воді. Коли Гарпер поглянула на Рене, то побачила, що очі жінки блищать. Комір її блузки був розірваний, оголену шию прикрашало осяйне кольє з золотавих смужок.
— Як щодо Ніка? — вигукнула Еллі, коли вони доспівали «Ложечку цукру».
— Співай далі, — мовила Гарпер. — Йому не конче бути при тямі. Він і так нас не чутиме. Ми співаємо до драконячої луски, а не до нього. Співай, трясця.
— Це безглуздо!
— Ти жива?
— Так!
— Ось тобі і глузд, — відказала Гарпер, а тоді мову їй відібрало. Почалися перейми, дуже болючі. Усе всередині зсудомилося, розслабилося, а тоді зсудомилося знову. Їй завжди хотілося, щоб пологи пройшли у воді. Ще зовсім недавно це було страх як модно.
Вони співали «Ложечку цукру» вдруге, коли «Меґґі Атвуд» врешті пішла під воду, наостанок гучно зашипівши, порснувши сірим димом і протяжно забулькавши.
Заспівали «Чим-чим чи-рі». А коли стали забувати слова, то вигадували нові рядки.
— «Чим-чим чиня, чим-чим чиня, чим-чим черня, плюскатися у воді — то повна херня!» — горлала Еллі.
— «Цілунок свій ти у сраку засунь!» — виспівувала Рене.
— Гляньте, — промовила Гарпер.
Нік увесь світився під светром. З-під його дощовика струменіло блакитне сяйво. Вода, торкаючись рожевого сплячого личка, шипіла й випаровувалася.
183
«У кожному завданні криється забава / Ти ту забаву віднайди, і бац! / Усе завиграшки дається! / За що б не брався ти, усе вдається!» — рядки з пісні «Ложечка цукру» (