— Ви шпигували за мною, — промовила Гарпер.
Пожежник звів погляд на гілляччя дуба, де вона ще хвилину тому сиділа.
— Звідти гарний вигляд на твою спальню. Хіба не дивина? Коли людям є що приховувати, вони завжди зашторюють передні вікна будинку, та ніколи й не подумають завісити задні.
— Ти багато часу провела, вештаючись по будинку в спідньому й читаючи «Чого чекати, коли чекаєш на дитину»[33], — промовила Еллі. — Не хвилюйся. Він ніколи не підглядав за тобою, коли ти одягалася. Я, може, й підглянула раз чи два, та не він. Він вназ прядний англіський жентельмен, озь він хтуо, — підроблений англійський акцент Еллі був не гіршим за вимову Діка Ван Дайка в «Мері Поппінс». Якби Гарпер була шістнадцятирічним юнаком, вона б закохалася в це дівча по вуха. Відразу було видно, що вона — та ще штучка.
— Навіщо? — запитала у Пожежника Гарпер. — Навіщо шпигувати за мною?
— Еллі, — промовив Пожежник так, наче й не чув запитання Гарпер. — Біжи вперед, до табору. Приведи дідуся та Бена Патчетта. О, і розшукай Рене. Передай, що ми роздобули її улюблену медсестру. Вона так зрадіє.
Еллі чкурнула, зникнувши у листі, від чого Гарпер на думку спала тінь Пітера Пена, яка ширяє над ліжечком Венді. У Гарпер вся голова була забита дитячими книжками, тож у неї був пунктик приписувати людям ролі з казок.
— Радий нагоді нарешті побути з вами наодинці, сестро Ґрейсон, — промовив Пожежник, коли дівчинка пішла. — Еллі Сторі я би життя довірив, та певні речі я волію при ній не озвучувати. Вам відомий літній табір, той, що в кінці Літтл-Гарбор-роуд?
— Табір Віндем, — відказала Гарпер. — Звісно.
Мертве листя хрумтіло у них під ногами, наповнюючи повітря ароматами осені.
— Туди ми і прямуємо. Там є один чолов’яга, Том Сторі, дідусь Еллі. Його називають Отець Сторі. Свого часу Том був у таборі програмним директором. Тепер він зробив з нього притулок для людей з драконячою лускою. У нього там понад сотня людей переховується, і їм вдалося збити докупи пристойну маленьку громаду. Харчування тричі на день — поки що, в усякому разі. Не знаю, скільки ще вдасться цього дотримуватися. Електрика відсутня, та вони мають справні душові кабіни, якщо стане сил встояти під крижаною водою. Ще у них є школа і свого роду юнацький поліцейський підрозділ, який вони називають «Пильнувальники», щоб стежити за появою карантинних патрулів і кремаційних загонів. То все здебільшого підлітки — ті Пильнувальники. Еллі та її друзі. Займає їх роботою. А ще в них там повна хата релігії, по самі вінця. У певному сенсі, їхня релігія не схожа на жодну попередню, та й не тільки. Фундаменталісти, вони однакові повсюди, куди не піди. Частково про це я й хотів тебе попередити, поки Еллі побігла вперед. Вона навіть ревніша за більшість, а це про щось та й говорить.
Почувся гучний тріск — лункий, розкотистий гуркіт, від якого здригнувся підлісок — і в Гарпер сильніше забилося серце. Вона озирнулася й пильно подивилася у ліс, туди, звідки вони прийшли. Їй було навіть уявити важко, що могло стати джерелом цього жахливого, оглушливого шуму.
Пожежник кинув короткий, зважливий погляд через плече, тоді взяв її за руку й повів далі вперед, тільки тепер дещо швидше. І провадив, наче нічого й не сталося.
— Тобі слід зрозуміти, що значна частка людей у таборі десь такого віку, як ніби посередині між твоїм та Елліним. Є кілька літніх людей, але більшості місце в школі. Майже кожен втратив сім’ю, бачив на власні очі, як їхні рідні згоріли живцем. Вони, коли натрапили на табір, досі були в шоковому стані; утікачі, що нетямилися від болю втрати і все чекали, коли й самі спалахнуть. Отець Сторі зі своєю дочкою Керол, тіткою Еллі, показали їм, що смерть — не єдиний вихід. Вони подарували їм надію, коли її бракувало, і цілком конкретну форму спасіння.
Гарпер уповільнила ходу. Частково, щоб дати відпочити ушкодженій щиколотці, і частково — щоб перетравити щойно почуте.
— Тобто? Як вони показали людям, що смерть — не єдиний вихід? Ніхто не в змозі навчити хворого на драконячу луску, як не померти. Це неможливо. Якби існувало лікування, якісь пігулки...
— Нічого заковтувати не потрібно, — відказав Пожежник. — Навіть їхню віру. Запам’ятай це, сестро Ґрейсон.
— Якби існувало щось, здатне запобігти смертям від драконячої луски, уряду було би вже відомо про це. Якби було щось дієве, справді дієве, щось таке, що змогло би подовжити життя мільйонам хворих людей...
— ...людей, чия шкіра уражена смертельною заразною спорою? Сестро Ґрейсон, ніхто не зацікавлений подовжувати наші життя. Чогось менш бажаного навіть уявити годі. Вкоротити їх — ось що послужило би на благо суспільства. Принаймні на думку здорової частки населення. Єдине, що нам достеменно відомо про людей з драконячою лускою: вони не спалахнуть, якщо всадити їм кулю поміж очі. Хвилюватися про те, що труп заразить тебе чи твоїх дітей... чи перетворить цілий житловий район на згарище, не доводиться. — Гарпер розтулила була рота, щоб запротестувати, але він лише міцніше стиснув її плече. — У нас ще буде час посперечатися про це. Хоча, попереджаю тебе, суперечки про це вже точилися. Особливо відзначився бідолашний Гарольд Кросс. Гадаю, його випадок поставив жирну крапку під цим питанням.
33
«Чого чекати, коли чекаєш на дитину» (