Гарпер сіла в ліжку, скривившись, — єдиного доторку светра до набряклих грудей вистачало, щоб завдати їй болю — і виявила для себе дві речі.
По-перше, одна зі шторок була посунута, і на сусідньому з нею ліжку сидів хлопчик, якого вона впізнала — хлопчик з темним кучерявим волоссям та ніжними, ельфійськими рисами обличчя. Коли вона востаннє його бачила, він страждав від гострого апендициту, а лице йому вкривав піт. Ні, не зовсім так. Їй здалося, що востаннє вона бачила його не так уже й давно. Поза всяким сумнівом, то він у костюмі Тигра з’явився на порозі її будинку разом з Еллі. Тепер же хлопчик сидів, схрестивши ноги, і дивився на неї так пильно, наче споглядав улюблене телешоу.
По-друге, у приміщенні працювало радіо, налаштоване на статичний шум. Воно стояло на столі поряд з гіпсовою моделлю людської голови — з відсутньою черепною коробкою, щоб краще можна було роздивитися мозок.
Гарпер пригадала, що хлопчик глухий, тож повільно помахала йому рукою. У відповідь він потягнувся за спину, знайшов там аркуш паперу і простягнув їй. На ньому був малюнок — малюнок маленького хлопчика, хоч і не позбавленого хисту — великого смугастого кота, який гуляв у високій траві високо задерши хвоста.
Під котом, який блукав, був підпис: ТИМЧАСОВИЙ КІТ.
Гарпер запитливо поглянула на нього і всміхнулася, хоч він уже злазив з розкладачки і почимчикував геть.
— То ж Нік, правда? — запитала Гарпер.
— Мій небіж. Так. Ще той дивак. Це у нас сімейне.
— А Джон його вітчим?
— Що? — запитала Керол. Раптову різкість у її голосі годі було не помітити. — Ні. Аж ніяк. Моя сестра та Джон Руквуд зустрічалися декілька місяців, то було ще в зовсім іншому світі. Справжній батько Ніка помер, а Джон... що ж, тепер він нечастий гість у житті хлопчика.
Гарпер ця ремарка здалася дещо неґречною — не кажучи вже про те, що несправедливою — враховуючи, що Пожежник ніс Ніка до шпиталю на руках, а ще був готовий вступити у сутичку з охороною та будь-ким у черзі, лише б хлопця вилікували. А ще Гарпер тонко відчувала, коли предмет розмови є небажаним. Вона полишила тему Джона Руквуда до кращих часів і знову заговорила.
— Нік дав мені тимчасового кота. Нащо він дав мені тимчасового кота?
— Це подячна записка. Ти ж бо медсестра зі шпиталю, котра врятувала йому життя. То був жахливий тиждень. Найжахливіший тиждень мого життя. Я втратила сестру. Думала, що втрачу й небожа. Я знала, що ми станемо найкращими подругами і я буду від тебе без тями ще до того, як ми зустрілися, Гарпер. Через те, що ти зробила для Ніка. Мені хочеться, щоб у нас були однакові піжами. Ось настільки я шаленію від тебе. Хотілося б і мені мати тимчасового кота для тебе в дарунок.
— Якщо він тимчасовий, то я його маю повернути?
— Ні. Це лише на перший час, поки він тобі справжнього не знайде. Він в нас мисливець. Змайстрував кілька силець і складних пасток. Постійно вештається з сіткою на палиці, наче полювати на котів — те саме, що й метеликів ловити. Постійно всім допікає, щоб знайшли йому котячу м’яту. Не певна навіть, чи той кіт, на якого він полює, існує. Ніхто його більше не бачив. Я навіть починаю думати, що той кіт — як Снаффліпаґус, друг Великого Птаха[35] — лише в його голові.
— Але ж Снаффліпаґус був справжнім, — зауважила Гарпер.
— Це найдивовижніше речення, яке я коли-небудь чула. Хочу собі таке на надгробку. «Снаффліпаґус був справжнім». І все. Більше нічого.
Гарпер не могла ступити на праву ступню, та Керол огорнула її рукою і допомогла стати. Коли вони прошкутильгали повз радіо на столі, Керол потягнулася — хвильку завагавшись — і поволі просунула вказівник крізь смужки статичного шуму. Анатомічна модель людської голови з зачудуванням дивилася на них. То був гротескний предмет: шкіра на одній половині обличчя була відсутня, демонструючи сухожилля та нерви, а одне очне яблуко підвішене у волокнистому червоному гніздечку з оголених м’язів.
— Що? — запитала Гарпер. — Ти дослухаєшся до чогось конкретного?
— Снаффліпаґус, — промовила Керол і засміялася, вимкнувши радіо.
Гарпер чекала, поки та пояснить. Але вона не стала.
4
Кафетерій був розташований на вершечку пагорба, звідки відкривався краєвид на футбольне поле і вкритий галькою пляж. Обшитий ґонтом дах обріс мохом і де-не-де з нього стирчали жмутки пожовклої мертвої трави. Усі вікна були позабивані: скидалося на те, що будівлею давно не користуються.
35
Великий Птах та Снаффліпаґус, або скорочено Снаффі, — персонажі американського дитячого телешоу «Вулиця Сезам», де головними героями є мапети: лялькові персонажі, створені 1954 року Джимом Генсоном, які відтоді набули всесвітньої відомості.