Утім, враження занедбаності розвіялося тієї ж миті, коли Керол прочинила двері й попрямувала до сидячих місць — тьмяного, бляклого закутня, де назовні виступали балки з червоної сосни. З кухні долинав гуркіт тарілок, а повітря наповнював духмяний запах соусу «Маринара» і тушкованої свинини.
Зі сніданком, здавалося, вже було покінчено, проте в залі вони були не самі. Рене Ґілмонтон сиділа за столиком на двох, напроти старого чолов’яги в грецькому рибальському кашкеті — обоє горбилися над кавою, що парувала з чашок. За сусіднім від них столиком на самоті сидів хлопчик, той малий, що був схожий на вікінга. Майкл, наскільки пригадувала Гарпер. Він намотував локшину на виделку і гортав сторінки старезного примірника «Рейнджер Рік»[36], читаючи при світлі свічки, що стояла у банці з-під желе. Минулого вечора вона б дала Майклу років, може, сімнадцять. Тепер, схилившись над статтею «Дивовижні ламантини Маямі» з широко розплющеними від зачудування очима, він виглядав наче десятиліток з накладною бородою.
Рене підняла підборіддя, привернувши увагу Гарпер. Була якась приємність і водночас відрада в тому, щоб побачити дружнє обличчя, не бути цілковитою чужинкою серед незнайомців. На згадку Гарпер приходили інші сніданки, у незліченних інших кафетеріях. Те почуття тривоги, коли не знаходиш жодного знайомого обличчя, і не знаєш, де всістися. Вона припускала, що Рене затрималася в надії побачитися з нею, допомогти їй облаштуватися на новому місці... невеликий прояв чуйності, за який Гарпер була безмежно вдячна.
За прилавком, з якого роздавали їжу, хазяйнувала Норма Гілд, кремезна гора плоті з широкими, похилими плечима самця горили. Столи після їжі невдовзі мали прибирати (Гарпер помітила кількох хлопців на кухні, які під світлом гасової лампи занурювали посуд у мильну воду), але Норма приберегла трохи пасти в металевій грілці й кілька черпаків соусу. Ще була кава й бляшанка згущеного молока замість вершків.
— Якийсь час у нас був цукор, але він аж кишів мурахами. Кава з мурахами, кекси з мурахами, персикові пироги з мурахами, — промовила Керол. — Декілька тижнів мурахи були для мене основним джерелом протеїну, але тепер ніякого цукру! Лише сироп. Вибачайте! Як-не-як, настав кінець днів!
— Цукру не стало, скоро не буде й молока, — додала Норма. — Я виставила дві бляшанки молока для кави, але залишилася лише одна.
— Іншу всю використали? — запитала Керол. — Так швидко?
— Нє-а. Вкрали.
— Я впевнена, що ніхто не крав бляшанки молока.
— Вкрали, — повторила Норма. Тон її голосу був радше вдоволеним, аніж обуреним. Вона сиділа за прилавком, заклопотана парою срібних в’язальних спиць, які шугали взад-вперед, клацаючи й цокаючи увесь час, поки говорила. Плела вона з величезного безформного мотка чорної пряжі, який би цілком міг слугувати Кінг-Конгу за презерватив.
Гарпер та Керол рушили до столу Майкла. Керол жестом запросила Рене та старшого чоловіка до них.
— Сідайте вдвох до нас. Можемо розділити Гарпер між собою! Її на всіх вистачить.
Усі повсідалися довкола столу, стукаючись коліньми. Гарпер потягнулася рукою по виделку, та Керол перехопила її пальці.
— Перед прийомом їжі ми по колу ділимося однією річчю, за яку раді, — заговорила таємничим тоном Керол, нахилившись до Гарпер. — Часом це найкраща частина трапези. Що ти й сама, певно, зрозумієш, коли скуштуєш тутешній харч.
— Ми вже попоїли, та я не проти схилити з вами голову, — промовив старий чоловік, якого ще й досі не представили.
Рене стиснула іншу руку Гарпер; тепер усі вони сиділи колом, схилившись над світлом єдиної свічки, наче група спіритистів перед сеансом.
— Я розпочну, — промовила Керол. — Я рада за жінку, що сидить поряд зі мною, котра врятувала мого небожа, коли той мав апендицит. Я рада, що вона тут і я можу показати, наскільки їй вдячна. Я рада за її дитя, бо ж діти — це так захопливо! Наче маленькі сардельки з личками!
Заговорив старий з низько похиленою головою та напівзаплющеними очима.
— Я також вдячний за сестру, тому що сто двадцять чотири людини потребують чималого догляду, і я заледве давав собі раду всі ці місяці. З кінця серпня я — єдина медична допомога, на яку може розраховувати цей табір, і знаю я лише те, чого навчився на флоті. Не хочу розводитися про те, як давно я вчився на санітара, але в ті часи хіба тільки п’явками припинили користуватися.
— Щодо мене, то я радий бути в колі людей, які мене люблять, — промовив Майкл. — Людей на кшталт Тітоньки Керол та Отця Сторі. Я на все готовий заради них, щоб уберегти це місце. Я втратив одну сім’ю. Я радше загину, аніж втрачу ще одну.
36
«Рейнджер Рік» («Ranger Rick’s Nature Magazine») — найстарший природничий журнал для дітей, який видає Національна федерація дикої природи США з 1967 року.