«Невдала репліка з невдалими відтінками значення», — подумала Гарпер.
Бен підморгнув, а тоді додав:
— Не завжди все стається одразу! Не хвилюйся, якщо сьогодні з тобою нічого не станеться. Це було би просто дивовижно, якби сталося! Це наче страйк вибити, коли ти вперше під...
Завершити Бен не мав змоги. Керол заграла, виводячи мелодію, яка одночасно скидалася як на госпел, так і на похідну пісню. Коли всі вони почали співати — понад сотня голосів, що зливалися в мороці, — з крокви знявся й полетів переляканий голуб.
Еллі та Нік сиділи в ряду перед ними, і Гарпер зрозуміла, що щось відбувається, коли хлопчик повернув голову й усміхнувся до неї, а його очі, зазвичай кольору аквамарину, перетворилися на осяйні кільця світла.
Смужки драконячої луски на тильному боці долонь Бена Патчетта засвітилися, наче ниточки оптоволокна, що наповнювалися сяйвом.
Заграва почала заливати кімнату з усіх боків, стаючи сильнішою за тьмяне світло свічок. Гарпер уявила собі спалах атомної бомби в пустелі. Звук пісні наростав разом зі світлом, аж поки Гарпер не почула усі ті голоси у себе в грудях.
На сцені оперезана біла сукня Керол стала просвічуватися, тіло під нею залилося світлом. Здавалося, вона цього не помічає. Або їй байдуже. Гарпер мимохіть подумала про маревних оголених красунь, що виробляють піруети в титрах фільмів про Джеймса Бонда.
Гарпер здавалося, що увесь їхній гамір поглинає її. Яскраве світло було не прекрасним, а жахливим, наче вона потрапила у світло фар, що шалено мчали в її бік.
Бен досі оповивав рукою її талію і несвідомо стискав стегно — цей жест видавався їй бридким, та вона, здавалось, не могла вирватися. Гарпер зиркнула на Нельсона й побачила в нього на шиї чокер[44] зі світла. Коли він розтулив рота, аби проревіти наступний рядок, вона помітила, що його язик світиться отруйним відтінком зеленого.
Гарпер задумалася, чи помітить хтось у гаморі всіх цих голосів, якщо вона закричить. Не те щоб вона збиралася — подих їй перехопило, вона не могла навіть співати. Якби не ушкоджена щиколотка, вона б утекла.
Єдиною причиною залишатися до кінця пісні були Рене та Дон Льюїстон. Вони стояли через прохід, трохи ближче до сцени, але Гарпер усе одно бачила їх крізь проміжок у натовпі. Рене повернула голову в її бік і співчутливо всміхалася. Петлі луски навколо шиї жінки сяяли, але той блиск був тьмяним, і світло не наповнило її добрі, ясні очі. Що важливіше, вона й досі була тут, досі присутня й досі пильнувала. І саме тоді Гарпер зрозуміла, що саме її так нервувало в решті цих людей.
У якомусь розумінні Бен та Нельсон, Еллі та Нік і всі інші покинули те приміщення, залишивши замість себе світильники з людської плоті. Думки затьмарило світло, а особистість — почуття гармонії, але принаймні Рене була ще досі тут... як і Дон Льюїстон, який сумлінно співав і не світився зовсім. Пізніше Гарпер дізналася, що Дон лише зрідка був у змозі сяяти разом з рештою табору. Коли він променів, то променів сильно, але значно частіше їхня пісня не зачіпала його взагалі. На думку Дона, причиною було те, що йому ведмідь на вухо наступив, але Гарпер це не переконало. Його буркотливий, грубий бас досконало виспівував в унісон з рештою, та й співав він зі стриманою, байдужою впевненістю.
Гарпер кволо всміхнулася до Рене у відповідь, але почувалася непевно й хворобливо. Їй довелося заплющити очі, щоб витримати шквал останньої строфи — драконяча луска неприємно свербіла, і єдиною думкою було: «Досить, досить, досить». І коли все скінчилося, а приміщення вибухнуло тупцянням ніг, зойками та оплесками, усе, на що її вистачило, — не розплакатися.
Бен відсторонено погладив її стегно. Вона була впевнена, що він робив це несвідомо. Нитки світла на його лусці тьмяніли, але в очах і досі лишався металевий полиск. Він поглянув на неї ласкаво, але не впізнаючи до кінця.
— М-м-нічого? — запитав він. В його голосі бриніла плинна, музична нотка, наче він щойно прокинувся бадьорим після дрімання. — Не пощастило? Я не звернув уваги. Трохи втратив над собою контроль на мить.
— Не пощастило, — відповіла Гарпер. — Може, це через щиколотку. Вона поболювала увесь ранок, це трохи заважає зосередитись. Може, я собі присяду, послухаю наступну пісню, відпочину.
І вона таки присіла на наступній пісні. Сиділа, заплющивши очі, щоб приглушити яскраве сяйво, яке здавалося світлом фар автівки, що наближається до неї.
Гарпер сиділа й чекала, коли ж її нарешті переїдуть.
7