Очолював чергу Дон Льюїстон, що саме підійшов до Нельсона Гайнріха. Нельсон здивовано закліпав.
— Доне, тобі ж бо шістдесят три! Ти не маєш тягнути квитка! Я не тягнув, а мені ж лише шістдесят! Іди, бери свої персики. Я своє вже поїв. Йсусе, така смакота!
— Я тягтиму квиток, як усі тутки, красно дякую, Нельсоне. Ніколи ненажерою сильно не був, тому краще візьму чашечку кави з цукром.
Не встиг Дон простягнути руку до сумки, як Еллі прослизнула до нього й ухопила за руку.
— Містере Льюїстон, перепрошую, чи не могли б ви хвильку зачекати? У нас тут збіговисько Пильнувальників, які всю ніч провели на холоді, розчищаючи дошки між будинків. Отець Сторі сказав, що їм можна тягнути першими, — проказала Еллі. Вона дивилася повз Дона, далі уздовж черги, змахнувши рукою. Підлітки посунули вперед.
— Гей, чого чергу порушуєте? — вигукнув хтось. — Тут усі сподіваються, що щось перепаде.
Еллі його проігнорувала. Як і Майкл з дітьми, що прямували за ним. Той, кивнувши, прослизнув повз Дона Льюїстона та потягнувся до сумки — і дістав білий камінець, завбільшки з яйце вільшанки.
— Хах, — промовив він. — Тільки погляньте. По-моєму, витягнув невдало!
Він запхнув камінчик до рота й рушив повз роздаткові пункти до столика з кавою. Там тихо налив собі кави й простягнув керамічного кухлика, щоб Гарпер вкинула туди цукор.
Нельсон Гайнріх витріщався йому вслід, з безмозким виразом роззявивши рота. Зазирнув у сумку, намагаючись втямити, звідки взявся камінець.
Еллі стала насвистувати бадьору мелодію.
Наступною тягнула Ґіліян Нейборс. Знову камінчик.
— Мені щастить! — радісно промовила вона, запхнувши камінчик до рота. Потім підійшла до Гарпер, налила собі кави й чекала на цукор.
Позаду дівчини її сестра, Ґейл, саме тягнулася в сумку. Цього разу Гарпер помітила, що камінець уже був у неї в долоні до того, як вона занурила руку в квитки.
Гарпер кортіло засміятися. Кортіло заплескати. Вона почувалася, мов дівчинка, наповнена гелієм — такою легкою, ніби от-от відірветься від підлоги й бамкне об стелю, наче та кулька. Її розпирало від радощів — шалених, палких радощів, яких вона не відчувала жодного разу відтоді, як заразилася драконячою лускою.
Їй захотілося згребти дітей, Пильнувальників, друзів Еллі й усіх міцно стиснути. І не лише через те, як вони чинили: утримувалися від лотереї і просто добровільно утрималися від неї, вирішивши обійтися без сніданку, щоб могли поїсти всі решта. Річ була й у тому, що насвистувала Еллі в тій пісеньці, яку Гарпер упізнавала з перших тактів: такій милій мелодії, що, здавалося, від неї вона трісне навпіл, наче склянка — від певного музичного співзвуччя.
Еллі наспівувала «Ложечку цукру»[54] — найкращу пісню з найкращого фільму усіх часів.
Ґейл Нейборс витягла білий камінець, прицмокнула й рушила по обіцяну каву. Це робили всі дітлахи, товариші Еллі. Усі дівчата-підлітки, котрі поголили голови, щоб бути схожими на неї, і всі підлітки-хлопці, котрі записалися в Пильнувальники, аби тільки бути поряд з нею.
Дон Льюїстон, посунувши свого грецького рибальського кашкета і потираючи великим пальцем чоло, й собі почав насвистувати. Він кивав щоразу як Пильнувальник минав його, щоби витягти камінчик і пропустити сніданок.
Отець Сторі теж насвистував. Гарпер не бачила, щоб він заходив, та осьде він був — стояв біля дверей, широко всміхаючись та змигуючи сльози. Поряд з ним стояла Тітка Керол, прихиливши голову чоловіку на плече, наспівуючи разом з усіма; її очі повнилися золотом. Майже дюжина людей тепер наспівувала пісню —мелодію, таку ж прегарну, наче перший дотик весняного тепла. Їхні очі сяяли, мов ліхтарики. Паленіючи зсередини. Паленіючи з піснею та з Блискотом.
Ґейл Нейборс занесла кухоль, очікуючи на цукор. І, кладучи в нього цукор, Гарпер заспівала сама.
— Just a spoonful of sugar, — виводила вона захриплим від хвилювання голосом, — makes the medicine go down, makes the medicine go dow-own[55]...
Гарпер співала і, на якусь мить, геть забула про те, що вагітна, товста, самотня, вкрита якоюсь займистою спорою, яка щомиті може спалахнути. Вона співала, забувши про мерзенний револьвер Джейкоба, про його мерзенну книгу.
Стрижень тепла зблиснув і піднявся спиною, ширячись стрічками її луски по шкірі у приємній тремтливій гарячці. Вона хитнулася на підборах, навіть не усвідомивши цього. Світ набув нової, пливкої подоби. Гарпер відчувала рвучкий потік у крові, наче поринула у водоймище тепла й світла. Немов сама була ембріоном, а не виношувала його.
54
Рядки пісні «Ложечка цукру» (