Выбрать главу

Інші теж долучилися до справи. Еллі Сторі поклала всередину пластикову маску Залізної людини, з часів, коли вирушала на секретні місії і потребувала маскування. Рене Ґілмонтон привласнила вісімнадцять коротеньких книг з табірної бібліотеки, дібравши їх під кожен рік життя свого сина — починаючи з «Коліс автобуса»[62] та закінчуючи повістю «Про мишей та людей». Дон Льюїстон зробив подарунок у вигляді кораблика в пляшці. Керол Сторі запропонувала Гарпер «В’ю-Мастер»[63] зі стосиком знімків історичних пам’яток, яких тепер уже не стало. Цими днями Ейфелева вежа була почорнілим списом, що протинав задимлене небо. Стріп[64] у центрі Лас-Вегаса перетворився на звуглену пустку. Проте у «В’ю-Мастері» неонові вогні та освіжаючі фонтани завжди будуть яскравими.

Коли останній швендяло дістався каплиці, Отець Сторі піднявся східцями до кафедри, дістав з рота камінець роздумів і промовив:

— Я поміркував, що цієї ночі зміню звичний порядок речей й побазікаю перед тим, як ми візьмемося до співу і доєднаємося до Блискоту. Тож перепрошую наперед. Хай як я люблю слухати власну балаканину, але все-таки знаю, що пісні — то моя улюблена частина ночі. Вважаю, ви почуваєтесь так само. Часом я думаю, що в охопленому полум’ям світі, де так багато смерті й болю, то майже особливий ґатунок гріха — співати й почуватися добре. Але тоді я думаю: «Що ж, навіть до драконячої луски життя більшості людей було несправедливим, жорстоким, сповненим втрат, горя й збентеження». Життя більшості було та є надто коротким. Більшість людей прожили своє життя голодними й босими, тікаючи чи то від війни, чи то від голоду, рятуючись то від чуми, то від повені. Та людям вкрай необхідно співати. Навіть дитя, яке днями не годували, припинить плакати й озирнеться, коли почує чийсь втішений спів. Ти співаєш, і це наче дати спраглому напитися. Це доброта. Змушує тебе сяяти. Доказ того, що ти потрібен, — у твоїй пісні, у тому, як ти загоряєшся для іншого. Інші люди можуть впасти й згоріти... ні, вони точно впадуть і згорять. Нема серед нас того, хто не бачив цього на власні очі. Але тут не палає ніхто. Ми сяємо. Налякана, зневірена душа — то досконале пальне...

— Амінь, — пробурмотів хтось.

— ...а себелюбство зле, мов той керосин. Коли комусь холодно, а ви ділитеся з ним ковдрою, обом вам стає тепліше, ніж було б поодинці. Пропонуючи ліки хворому, ви отримуєте замість ліків його радість. Хтось, певно, набагато розумніший за мене, сказав, що пекло — це інші люди. Я ж кажу, що ви в пеклі, коли відмовляєте нужденному в допомозі, тому що вам нестерпно мати менше. Натомість ви віддаєте власну душу. Потрібно турбуватися одне про одного, інакше йтимете дорогою з попелу, наче сірник, що от-от спалахне. У це я вірю, хай там що. Ви вірите в це?

— Так, — промовив праворуч від Гарпер Бен Патчетт. Інші промовляли це з ним. І Гарпер промовляла.

Сидячи на тих лавах, вона почувалася закоханою, мов у найщасливі миті життя з Джейкобом... або навіть більше. Не в окремого чоловіка чи жінку, а в них усіх: церкву, сповнену вірян. Подорожніх-супутників, що єдналися з нею у Блискоті. За останній тиждень траплялися миті, коли їй здавалося, що вона наново відкриває для себе, що таке любити.

Джейкоб казав їй, що всі альтруїстичні вчинки потайки є себелюбними, що ми допомагаємо іншим, лише щоб догодити собі. Він таки мав рацію, хоч ніколи й не зрозумів, чому саме. Він вважав, що альтруїзм втрачає будь-яку вартість, якщо приносить тобі щастя — тоді це ніякий не альтруїзм, — так і не зрозумівши, що цілком нормально почуватися добре, коли робиш добре навколишнім. Віддаєш комусь щастя — воно повертається сторицею. Воно вертається і вертається, наче ті хлібини й риби. Його неможливе зростання — то, певно, єдине диво, яке наука ніколи не зможе спростувати. Останнє чудо, що зосталось у релігії. Жити задля інших означає жити сповна; жити лише задля себе — холодний ґатунок смерті. Цукор стає солодшим, коли ділишся ним з кимось.

вернуться

62

«Колеса автобуса» (англ. «The Wheels on the Bus») — в оригіналі британська фолк-пісня, яка відтоді стала популярною дитячою пісенькою в багатьох англомовних країнах. Ідеться, скоріше за все, про ілюстроване видання, яке містить вказану пісеньку. «Про мишей і людей» (1937) — повість американського письменника Джона Стейнбека.

вернуться

63

«В’ю-Мастер» (англ. «View-Master») — торгова марка, під якою випускалася серія стереоскопів та слайдів: тонких картонних пластинок, на яких розміщується стереопара з «об’ємним» зображенням.

вернуться

64

Лас-Вегас-Стріп — семикілометрова ділянка бульвару Лас-Вегас в окрузі Кларк, штат Невада, де розташовано більшість найбільших готелів і казино.