— Що ти собі надумала? — запитав Бен. — Ох, Гарпер. Ох, не роби цього. Не лізь туди. Дай-но я...
Та коли він потягнувся по неї, вона відсмикнула руку й посунула плечима вперед, далі в трубу. Бен мав шість футів зросту й важив понад двісті фунтів, тому шанси пролізти крізь дренажну трубу в нього були такі самі, як і в магазинного візка, який Еллі пожбурила на мілину.
Гарпер була лише трохи вищою від Еллі та, може, фунтів на п’ятнадцять важчою, тому розуміла, що коли хтось із них і зможе пролізти крізь трубу, то це саме вона. Щоправда, доведеться неабияк повпрівати. Вона вже відчувала, як з усіх боків її обступають стіни, змушуючи притискати плечі все ближче до тулуба.
Тоді Гарпер згадала, що в неї вже другий триместр, тому вона фунтів на тридцять важча від Еллі. І розхвилювалася, чи не достатньо розтовстіла, щоб застрягнути капітально. Хвильку поміркувавши, чи вертатися назад, вона ще на крок протиснулася вперед.
Дикобраз припинив шкандибати і повернувся боком, спостерігаючи за її наближенням. Вона знову тицьнула в нього палицею. Око, яке дивилося на неї, здавалося, наповнилося люттю. То був колір крові, що застигла у краплині бурштину. Дикобраз засичав і посунув уперед.
Вона полізла вслід за ним, перебираючи руками та колінами гофровану спіраль труби. Здолала десь третину шляху, коли її стегна знерухоміли.
Гарпер із зусиллям подалася вперед, щоб вивільнитися, але не зрушила з місця. Натомість їй здалося, що стіни навколо стискаються щільніше. Вона спробувала повернутись назад, та не змогла. На думці миттєво зринув корок у пляшці з вином. Остання ніч з Джейкобом.
Дикобраз зам’явся і зиркнув на неї, недоброзичливо споглядаючи: «Що? Щось трапилося? Трошки встрягла? Може, хочеш дружнього штурханця палицею, щоб знову зарухатися?»
Вода, що цівочками струменіла в неї під руками, була крижаною, а бездоганно чисті сталеві стіни вкривав іній, але Гарпер кинуло в жар. Жар поколював у боках і в ямочці між ключицями. Це був не звичний рум’янець, що часом заливає людину у тривожні миті. Вона чудово знала це відчуття, наче хтось поприскав спреєм від комах на подряпину. Вона ще раз різко вдихнула повітря, відчувши запах диму, — нудотний сморід, ніби приправлений кленовим сиропом бекон смажився на пательні.
«Це ти», — подумала Гарпер, а коли поглянула вниз, то побачила блідий пушок диму, який здіймався від візерунку драконячої луски, що вкривав тильні боки її рук.
«А я казав, — прошепотів дикобраз голосом Джейкоба. — Нам слід було померти разом, як ми і планували. Хіба це було б не краще, ніж згоріти живцем отак, у безпросвітній дірі? Могла б просто заснути в моїх обіймах, без метушні, без болю. Натомість ти спечешся тут, а коли почнеш верещати, це приверне увагу поліції: вони піймають Еллі, і Отця Сторі, і Бена, і Майкл. Примусять стати навколішки в піску й пустять кулю кожному у мозок, і в усьому цьому будеш винна ти».
Вона смикнулася знову. Труба міцно скувала її.
Гарпер кліпнула; очі щипало від диму. Тоді вона зрозуміла, що вбиває зовсім не полум’я. Вбиває жах чи, може, почуття поразки. Це була мить, коли з жахом та соромом ти усвідомлюєш, що безнадійно застрягла і не маєш сил вирватися з полону. Драконяча луска була кулею, але тим пальцем, що спускав курок, був страх.
Крик застряг у горлі. Вона штрикнула дикобраза палицею, поки він нічого собі не надумав, вичавивши з тваринки здавлений писк. Він почимчикував геть, цього разу навіть швидше, ніж раніше.
Крізь клуби диму, який здіймався від неї, Гарпер більше не бачила кінця труби. Але не розуміла, чому не задихається від нього. Гарпер глибоко вдихнула, приготувавшись кашляти, і подумала: «Заспівай. Заспівай, і мине».
— Дом-ділі-ділі, дом-ділі-дін[68], — прошепотіла вона надтріснутим, хрипким голосом, одразу ж затнувшись.
Погано було застрягнути у трубі з дикобразом, та ще гірше — застрягнути зі схибнутою. Хай уже так сталося, що схибнутою була вона сама. Відчай, який бринів у власному голосі, засмутив її.
Свіжа хвиля хімічного жару мурашками пройшлася по тілу. Жар червами скрадався по голові. Вона відчувала запах волосся, яке скручувалося й підсмажувалося, і подумала, що якщо вдасться вибратися з труби, то дозволить Еллі поголити їй голову, от тільки з труби їй не вибратися, бо все це брехня, — думати, що спів може її врятувати.
Діти в Британії співали одне до одного під час Бліцу, та тільки стеля все одно валилася їм на голови. Її голос ніколи нічого не важив. Віра Тома Сторі була молитвою до порожньої шафки.
68
Мотив англійської народної пісеньки-колискової «Лаванда блакитна» (