Вони вийшли поблизу одного з вогнищ. Воно клекотало. Цей звук неминуче наштовхував на думки про лють, і вперше Гарпер подумалася, чи може полум’я ненавидіти... абсурдне, дитяче судження, яке, втім, їй не вдавалося відкинути.
Правоохоронці юрмилися одразу за подвійними скляними дверима, що вели до відділку поліції. Гарпер та Джон виринули з заволоки біля копа з круглим, невинним веснянкуватим обличчям, одягнутого в чорне пончо та чорні гумові рукавиці. На них він навіть не глянув, лиш витріщався на дим. Гарпер здалося, що губи в нього рухаються у беззвучній молитві. Але хіба було в цьому щось насправді дивне? Увесь світ палав, і цієї ночі вони побачили диявола, який врешті прийшов по своє царство вогню.
Гарпер поглянула на перше багаття й побачила, що палили вони все-таки не купи одягу. Чи, радше, вони таки палили купи одягу — ось тільки в ньому ще й досі були люди. Вогнище ліворуч було кучугурою з висохлих тіл, почорнілих та зморщених трупів. У полум’ї мерці потріскували й свистіли, шумно вистрілюючи, як і будь-яке інше паливо.
Вона розгледіла мертву жінку, яка тримала на руках мертве дитя, років восьми, — обличчя хлопчика було заховане в грудях. Але Гарпер від цього видовища не здригнулася. У Портсмутському шпиталі їй довелося бачити вдосталь мерців. Якщо вона щось і відчувала, то це радість, бо обоє — мати й дитя — померли разом, тримаючись одне за одного. Нагода обійняти матір або встигнути пригорнути дитину насамкінець здавалася їй дарунком долі.
— Схили голову, — пробурмотів Джон. — Він може побачити.
— Хто?
— Твій колишній.
Гарпер поглянула повз перше багаття на великий помаранчевий міський ваговіз, що стояв на дальньому боці. Відкидний борт ззаду було опущено, а кузов припіднято так, наче саме збиралися вивантажувати пісок. Четверо чи п’ятеро тіл ще залишалися всередині, чомусь так і не випавши. Можливо, примерзли до металу.
Джейкоб сидів у відчинених пасажирських дверцятах, спершись ліктями на коліна, і смалив «Ґолваз»[71]. Він увесь почервонів, обливаючись потом від жару багать, і деякий час не голився. По його обличчю було помітно, що він схуд. Це видавали запалі щоки й глибокі темні кола під очима.
Наче відчувши її погляд — мов легкий дотик до пошрамованої щоки — Джейкоб повернув голову й витріщився на неї. Рани загоїлися погано; блискучі білі порізи, викарбувані на одному боці обличчя. Ще гірше виглядала чорна мітка в нього на шиї — огидний опік у формі чоловічої долоні.
Гарпер опустила погляд і пішла далі. Дорахувавши до десяти, вона наважилася зиркнути на нього знову. Він знову дивився на переправу, втупивши погляд у пелену диму. Джейкоб не впізнав її. Втім, не такий уже то був і сюрприз. Хоч вона і впізнала його одразу, її не покидало непевне відчуття, що то була незнайома людина.
— Він не хворий, — сказала Гарпер.
— На драконячу луску — ні.
Гарпер і Джон повільно йшли парковкою, залишивши відділок поліції позаду. Вони віддалялися від вогнів, і натовп рідшав. Хоча інший кінець паркувального майданчика не зовсім поглинула темрява. В мороці червоним жевривом пульсувало друге багаття. Їй стало зле від запаху; сморід стояв такий, наче палили мокрий килим. Вона не хотіла дивитися, але зарадити цьому ніяк не могла.
Собаки. Вони палили собак. У нічне небо здіймався чорний попіл.
— Поглянь на увесь цей попіл, — сказав Пожежник, здмухнувши порошину подалі від носа. — Ідіоти. Дехто з цих чоловіків уже за кілька тижнів опиниться по наш бік у цій боротьбі. Ти, може, й не заразила чоловіка, сестро Вілловз, та йому ще може поталанити.
Вона запитально поглянула на нього, але він не завдав собі клопоту пояснити.
— Нащо вони палять собак? — запитала вона. — Вони ж не переносять луску, чи як?
— Довкола вирує дві зарази. Одна — це драконяча луска, а інша — паніка.
— Мене завжди дивує, коли ти це робиш.
— Що роблю?
— Говориш щось розумне.
Його сміх перетворився на слабкий, болісний хрип, тож їм довелося спинитися, поки він, здригаючись, тримався за боки.
— Груди наче повні битого скла, — промовив він.
— Тобі не можна довго бути на ногах. Треба лягти. Далеко ще?
— Онде, — сказав він, кивнувши в темряву.
На дальньому кінці парковки стояли й інші авто та пікапи, а поміж них затесалася допотопна пожежна вантажівка — їй було не менш як вісім десятків років — з парою прожекторів, рядком встановлених над високою решіткою.
Коли Джон спробував вилізти за кермо, то ледь не втратив рівновагу й не звалився з підніжки. Гарпер поклала руки йому на стегна, упіймала й допомогла вирівнятися. Він звисав на одному боці вантажівки, хапаючи ротом повітря. Очі в нього випиналися; здавалося, простий акт дихання був важкою працею, яка потребувала волі й зосередження.
71
«Gauloises» — торгова марка цигарок, французького виробництва, заснована 1910 року. Часто асоціюється з іконами мистецтва та інтелектуалами, такими як Пабло Пікасо, Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші.